Читати книгу - "Зоряне вітрило, Сергій Тимофійович Кургузов"

значно коротшим шляхом? Нарешті, чи не пояснювався досі незрозумілий нам контакт незвичною місією зонда?

Я не помітив, як завітав до затишної кав’ярні. Чудове місце, де можна не поспішаючи все обміркувати. Замовивши каву, я почав занотовувати у щоденник свої думки, аж раптом якимось шостим чуттям відчув на слині чийсь погляд. Озирнувся, й аж здригнувся від несподіванки: на тлі залитої сонцем вулиці у дверях кав’ярні стояла дивовижна істота. У синьому комбінезоні, руки в шкіряних рукавичках, а на голові дивний шолом з окулярами, як у мотоцикліста. Космічний прибулець? Істота зробила крок мені назустріч. Я провів рукою по обличчю і відчув піт на чолі. Не знаю, скільки б тривала ця німа сцена, коли б істота, наблизившись до мене, не зняла шолом. З-під нього випало золотаве волосся.

— Наталя? — вигукнув я. — Що за маскарад?

— Так ось де ти пишеш свою повість — у кав’ярні…

— Але ти як тут опинилася?

— У мене тренування з роллейболу. Зайшла у перерві випити склянку мінеральної води — і не вірю очам своїм. Андрій у етапі спокою, непосидючий Андрій…

Думки про почуте в Управлінні настільки переповнювали мене, що я зразу виклав усе Наталці.

Вона слухала уважно, та коли я почав розказувати про обставини, за яких зроблено знімок, трохи змінилася на обличчі, на лобі у неї з’явилася легка зморшка.

— Що з тобою, Наталю?

— Я могла б до цієї розповіді теж дещо додати…

Отакої! В Національному комітеті астронавігації точаться розмови про таємниче зникнення голограм. Фахівці обмірковують можливість контактів з НЛО. Я роблю спроби проаналізувати всілякі гіпотези, а якесь дівчисько, залишивши на хвилину спортивне тренування, вважає, ніби воно може пролити світло на таємницю. Типова жіноча самовпевненість! Але говорити про це було б неввічливо, тож я тільки й вимовив:

— Ти жартуєш, Наталю!

…З розповіді Наталі виходило, що в цій історії є ще одна таємниця. Про неї свого часу розповів їй батько, який помер кілька років тому. Він був одним з перших астронавігаторів і під час польоту “Номеда-787” перебував у Центрі дистанції координації польотами зондів. “Була якась мить, — розповідав він, — коли у мене склалося враження, ніби таємничий НЛО намагається захопити “Номед”. Зв’язок урвався. Спочатку ми подумали — радіоперешкоди, але хтось висловив припущення, що НЛО намагався захопити зонд у магнітний полон”.

От і маєш: Наталя обіцяла пролити світло на таємницю, а насправді лише згустила навколо неї темряву. Проте дещо корисне з її розповіді я таки вловив: про полонення зонда на засіданні особового відділу не згадувалось, і хоч це твердження скидалося на аматорську гіпотезу — хто знає, подумав я, чи не є воно тією недостаючою літерою, яка допомагає розгадати складний кросворд?

…Ввечері я вже сидів у затишному кабінеті професора Ігрекова. Це було єдине місце на землі, до мої думки, якими б сумнівними чи складними вони не були, набирали певності. Можливо, це пояснювалось обстановкою кабінету. Тут не було нічого зайвого, лише необхідне для роботи: книжкова шафа, картотека, захаращений рукописами і схемами великий письмовий стіл. Сам професор ходив з кутка в куток кімнати, захоплений моєю розповіддю.

— Ти, звичайно, пам’ятаєш, Андрію, що за теорією відносності монета одного разу врешті-решт стає на ребро. Так, ти знаєш це! Але ти, певне, не пригадуєш, що казав свого часу з цього приводу старий Ейнштейн. Він казав: “Якщо таємниць немає, їх треба вигадати”. Таємниці збуджують уяву. Це вже я додаю від себе. Я не знаю, чи існує космічна криміналістика, але все, що ти розповів, дуже скидається на космічний детектив. Мене ніколи не захоплювали твори цього легковажного жанру, але зараз я, здається, сам можу опинитися в ролі Мегре. Космічного Мегре!

Професор зупинився, уважно глянув на мене.

— З точки зору космонавтики минулого, Сонце — справжній полюс недосяжності. Адже під час будь-якого космічного запуску Земля відіграє роль першого стартового ступеня, її орбітальна швидкість — близько 29,8 кілометрів на секунду, в три з половиною рази більша за третю космічну. Для польотів до Юпітера, як тобі відомо, запуск відбувається у напрямі “руху” Землі.

Ігреков узяв електронний олівець і заходився креслити на екрані дисплея якусь схему. Я подивився уважніше на малюнок і зрозумів, що на екрані зображено орбіти руху планет навколо Сонця. Малюючи, професор пояснював:

— Коли ж зонд стартує до Сонця, обертання за орбітою для нього не допомога, а прикра завада. Зірватися з орбіти вниз на Сонце можна лише згасивши орбітальну швидкість — піти проти течії. Отже, аби потрапити на Сонце, ракета мала розвинути швидкість набагато більшу, ніж перша, друга і третя космічні швидкості в бік, протилежний рухові Землі. Неначебто виходу немає? Ні, вихід є! Можна запустити зонд у бік Юпітера. Стартувати з Землі йому досить просто. А далі зонд зробить петлю навколо Юпітера і попрямує до Сонця. Частину енергетичних витрат візьмуть на себе Земля і Юпітер. Але Сонця зонд дістанеться лише за три роки!

Отже, давайте співставимо факти. Це зараз ми маємо зонди з фотонними двигунами і можемо зразу взяти курс на Сонце. Автоматичний зонд “Номед-787” вирушив до Сонця два десятиліття тому, його вивели на орбіту звичайнісінькі двигуни. Далі зонд мав рухатися під дією гравітаційного впливу Юпітера. Навколо нього зонд не піддається керуванню. З точки зору космічних прибульців, які, можливо, вивчають нас, то був найзручніший момент, аби оглянути нашу техніку. Адже зонд, фігурально висловлюючись, в цьому положенні перетворюється на безпомічну лялечку, яку можна спокійно оглянути, йдучи паралельним курсом.

Це-перше. Друге — гіпотеза магнітного полону. Мені здається, це передбачення найрозумніше з усіх, які можна було висловити в тому несподіваному випадку. Уяви собі яхту на морі, без керма і вітрил. Перше наше бажання — при наближенні взяти її на буксир, адже яхта, на наш погляд, пливе у безвихідь. Так і з їхнього погляду (професор Ігреков донизав пальцем угору) напрям