Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"

Вибір без вибору

Кажуть, що вранці все виглядає краще. Так от – брешуть. Стало тільки гірше.

На лекціях я практично нічого не слухала, не могла зосередитись. Тож, заробила два додаткових завдання.

Дівчата питали мене, що трапилося, та як їм розповісти? Я просто сказала, що погано себе почуваю.

Після занять, сиділа на лаві в саду.

Виходило так, що я й допомогти дядьку не зможу, бо, начебто, ні про що не знаю.

Думки про матір я просто відкинула, жила ж собі якось всі ці роки без неї, то і надалі проживу.

Звичайно, можна було розпитати Себастіана, але не хотілося почути ще якісь шокуючі подробиці. Правди не скаже, а образить запросто.

Ті люди в батьківському замку можуть бути ким завгодно. Може, просто злодюжки. Там вже давно ніхто не живе.

Отже, тепер головною метою можна вважати допомогу дядьку Роберту, проте, як зробити це непомітно?

– Еллі? Що з вами, ви якась сумна? – почула голос Еріка – Не проти, якщо я посиджу з вами?

– Ні, я не проти. Добрий вечір. – спробувала посміхнутися, однак, вийшло не дуже.

– То, ви розповісте мені в чому річ?

Я замислилась, а що, як попросити Еріка оглянути дядька? Одначе, як зробити так, ніби це взагалі немає відношення до його здоров'я?

– Еллі? Ви ще тут? – він торкнувся рукою мого плеча.

– Так, вибачте Еріку. Просто дещо сталося і я не знаю, що робити.

– Може, розкажете мені?

– На жаль, не можу.

Він трохи помовчав.

– А якщо не розказувати, я б зміг вам якось допомогти?

– Не знаю. Скажіть, а у тій лабораторії про яку ви мені колись говорили, ви досліджували магічні потоки?

– Можна й так сказати, а що?

– Тобто ви знаєте, які бувають хвороби з цим пов'язані?

– Як вам сказати… Я не цілитель, це прерогатива жінок в нашому світі, втім так, я на цьому знаюсь.

– А чи могли б ви побачити, якщо у мага є певні проблеми?

– Так, думаю міг би, проте Еллі, я побачу тільки збите плетіння, і нічого більше, розумієте? Тільки цілительки можуть визначити саму хворобу.

– Еріку, а коли магічні потоки можуть виснажувати самі себе, ви про таке колись чули?

Він замислився.

– Дуже давно, серед магів було заведено укладати магічні угоди, здебільшого, це безпечно. Навіть якщо не виконаєш умов, то отримаєш легке покарання, наче парі. Зараз теж так роблять, для розваги. Але були й  інші – кровні клятви. Оце страшна річ, тому що, якщо ти не виконував обіцяного, твоя ж магія починала тебе вбивати. Зараз такого вже ніхто не робить, занадто небезпечно. Це єдине про що я можу подумати, однак, цілком можливо, що існують і інші причини, яких я просто не знаю.

– Он воно як…а ви не знаєте, чому взагалі з'явилися ці кровні клятви?

– На скільки я читав, то вони з'явилися через те, що кожний вид магії накладає своєрідний відбиток на людину. Світлі маги зазвичай спокійні, миролюбні. Темні ж навпаки, хочуть влади й сили, імпульсивні. Абсолютники, що ж, для них дуже важливим є баланс, якщо балансу нема, вони стають неконтрольованими і небезпечними. Їхні риси – зухвалість і владність. Не скажу, що це стосується кожного, алеж, для багатьох, це правда.

Я кивнула.

– Тож, коли треба було захистити наш світ від чудовиськ, всі маги та магесси повинні були об'єднатися, і щоб не вийшло так, що хтось зажадає більшої влади й з'явилися кровні клятви. Їх можна порушувати, втім, тоді ти помреш. Це стримувало багатьох від необачних дій. Захисна енергетична стіна, вона тягне по крихті з кожного з нас, ми цього не відчуваємо, а ось маги-засновники відчували це набагато сильніше.

– Цікаво.

– Якщо хочете, я дам вам одну книгу, там ви прочитаєте більш детально про все це.

– Так, я б залюбки її прочитала.

 Піддавшись пориву, я схопила його за руку й міцно стиснула.

– Радий, що зміг вас трохи розрадити.

Сонце поволі котилося за обрій, останні промені перетворили волосся Еріка на чистий вогонь. Він був такий гарний. Дуже повільно нахилився до мене, ніби даючи право вибору, а потім його губи накрили мої.

Поцілунок виявився приємним, теплим. Алеж, я завжди думала, що перший поцілунок викличе в мене бурхливі емоції, як кажуть метеликів в животі!

Аж ось, мене цілує гарний чоловік, який мені, навіть подобається, а я нічого такого не відчуваю.

Щось голосно хруснуло неподалік і Ерік відсторонився від мене.

Я притулила руку до вуст. Стало якось ніяково. Замість захвату, захотілося швидше від нього втекти.

– Еллі, якщо, ти, ви…. – він глибоко вдихнув – Якби ти мені дозволила, я б хотів стати розрадою для тебе, хотів би бути поряд з тобою завжди, ти розумієш про що я? – він глянув мені в очі.

Так, розуміла, однак ще, розуміла, що не можу відповісти тим самим. Це було б брехнею, я вже відкрила рота, щоб сказати, але він притулив палець до моїх губ, зупиняючи.

– Не відповідай зараз, я бачу, що ти й сама не знаєш себе, дозволь мені хоча б сподіватись.

І от, що йому сказати на таке?

Я стверджувально хитнула головою.

– От і добре, на жаль, мені час іти, давай, проведу тебе.

Усю путь назад мене не відпускало відчуття, що хтось за мною спостерігає, до того ж, зовсім не з добрими намірами.

Наступного дня Ерік передав мені книжку, а ще почалось відпрацювання у бібліотеці.

Там справді був пил і пліснява, причому такої товщини, ніби туди століттями ніхто не заходив. В цій секції зберігали морально застарілі книжки, тобто, і викинути шкода, бо в них ще є магія, однак, вже ніхто і не читає.

Після розмови з Еріком я трохи заспокоїлася. Можливо, якщо хвороба дядька пов'язана з клятвою, можна якось її скасувати? Хтозна?

Тому я намагалася виконувати свою роботу старанно, й мерщій мчала до кімнати читати та займатися.

На жаль, в книзі не було набагато більше інформації аніж я вже дізналася. З цікавого розказувалося, чому магія взагалі розділилася. Виходячи з пояснення, первісні маги володіли сирою, тобто, універсальною магією, щось на зразок тої, яка була в Флори та Марти, тільки набагато сильнішою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍