Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

– Вибачте, дорогі мої, але мені треба, – попросила я, і малюки відразу зависли в повітрі, давши мені можливість підвестися.

Бігаючи по кімнаті, наче загнаний звір, я намагалася зрозуміти, як могла повірити словам чоловіка, якого тільки побачила. Так, він був добрий до мене, принаймні тим, що не хотів убити, але не пам'ятаю я за собою особливої віри в людей, а в змій так точно.

Добре ще, що малюки мені все розповіли. А Сану я обов'язково відплачу за цю брехню. Зроблю життя чоловіка нестерпним, стану його найстрашнішим кошмаром.

Постукавши ногами по підлозі, немов вередлива дитина, я захникала. Ніяка помста не допоможе мені вийти за цей, чортів, захисний купол. Але ж має бути вихід! Не буває так, щоб зовсім безвихідь. Навіть у їжі є щонайменше два виходи, то невже я не знайду хоч один?

– Ви казали, що все знаєте, – подивилася я на застиглих нарлів. – Що мені потрібно зробити, щоб перетнути захисний купол?

"Може не треба?" – М'яко спробував відговорити мене Мао, але не особливо вдало. Мене взагалі важко відмовити від чогось.

– Треба, ще як треба. По-перше, я мріяла зовсім про інше життя, – зізналася я. – А по-друге, вони мене обдурили, а я терпіти не можу, коли мене тримають за дурепу.

«Захисний купол створив Ватажок нагшасів і зняти його зможе теж тільки він» – наче згодившись із чимось, зітхнув Дао.

– Ватажок? – Підняла я брови. – Це той великий, страшний змій, якого я побачила, як тільки потрапила в цей світ? – Ковтнувши, поцікавилася пошепки я, а отримавши у відповідь два кивки, хрипло видихнула. – Мені треба випити!

_