Читати книгу - "Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук"

І вона вибрала третій варіант.

Сіла просто на порозі кімнати і почала тихенько співати. Колискову пісню. Так робила її мати, коли Софійка була маленькою, був живим тато, і у них все було добре. Мама тоді була ніжною й дбайливою, називала її кульбабкою, бо у Софійки в дитинстві дуже погано росло волосся, був один пушок аж десь років до семи. Хоча потім воно як почало рости! І коли Софійці снилися якісь погані сни, мама співала їй колискову, і це завжди допомагало.

Ой ходить сон коло вікон,

А дрімота — коло плота.

Питається сон дрімоти:

— А де будем ночувати?

— Де хатонька теплесенька,

Де дитина малесенька, -

Там ми будем ночувати,

Дитиночку колихати.

Ой на кота та воркота,

На дитину та й дрімота.

Котик буде воркотати,

Дитинонька буде спати.

Софійка знала слова напам’ять. Та й співала вона непогано, її завжди брали в шкільний хор.

Дівочий голос, тихий і чистий, злітав під високе кам’яне склепіння Аріанової кімнати, поширювався м’якими хвилями, відганяв зло й страждання. Аріан, ще кілька разів застогнавши, раптом посміхнувся уві сні. Обличчя його зовсім змінилося, на щоках з’явилися ямочки, і Софійка сама трохи не застогнала від розпачу. «Ще тільки цих ямочок мені не вистачало! - подумала вона. – І так я надмірно співчутлива й добра, щось зі мною не те!». Колискова закінчилася, і Софійка побачила умиротворення на обличчі дракона, він спав спокійно й тихо, мов дитина. Дівчина обережно піднялася з підлоги, прикрила двері і пішла геть.