Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

- Ваня – це інше. - обізвалась я, відразу спохмурнівши і стиснувши зуби до скрипу. - Засранець,  повний упереджень і зарозумілості, а на ділі - звичайний наркоман і нероба. Живе на всьому готовому, весь такий розумний і правильний, а люди навколо нього – бруд під ногами. Бачила б ти, як він дивився на мене: з таким виглядом, ніби я лайно, що налипло на підошву його черевиків. З зневагою та гидливістю. Сволота. І здавалося б – з чого?..

Я завелася з півоберту. Подруга мала рацію - варто було подумати про засранця, як мене починало трясти від злості, як припадкову.

Зачепив він мене за живе, у цьому вона теж має рацію. Але це не образа, ні. Те, що я відчувала до нього було схоже на ненависть. Я ненавиділа його за його слова, думки та переконання щодо мене. За цей мерзенний ярлик, цю безглузду етикетку, де величезними яскравими літерами виведено "повія". Гад. Свиня. Засранець. Фрик. Наркоман. Нікчема. Ніколи не зрозумію і нізащо не пробачу йому цієї помилки.

- Ну нічого, з ним я теж розберуся. - З мстивим оскалом, простягла я. - Придумаю щось таке, щоб він очумів. Він ще пошкодує свої висновки. - Видихнула і потяглася до відерця з попкорном, заштовхуючи в рот цілу горстку, зосереджено жуючи, щоб відволіктися від неприємних руйнівних почуттів.

- Дивись не заграйся, подруго. - Олена подивилася на мене стурбовано і зі співчуттям, потім притягла до себе, і обійнявши, погладила по голові. - Біологія ненависті та кохання багато в чому схожа…

Я голосно пирхнула, виявляючи таким чином своє ставлення до її незрозумілих промов. Тоді її слова, якщо їх застосувати до нашої із засранцем ситуації, видалися маячнею. Кохання? Між нами?! Господи, яке безглузде припущення. "Наркоман" і "повія". Гарненький союз, нічого не скажеш.

Ці її побоювання були абсолютно безпідставними.

Але насправді - і тоді я про це не подумала - у чомусь все ж таки вона мала рацію. Ненависть і кохання це не протилежності. Протилежність коханню –  байдужість.

А якраз байдужості між нами, боюся, не було.