Читати книгу - "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"

Розділ дванадцятий

Карина закліпала очима:

– Ні, мам, нічого такого ти не казала… Я б точно запам’ятала, якби почула!

Вона сиділа на самому краєчку лікарняного білого ліжка й не зводила з матері стурбованих очей. Кіра випрямилася:

– Дивно… Мені здавалося, що казала,– Кіра приклала палець собі до лоба, ніби намагаючись щось пригадати,– Мабуть я таткові твоєму сказала, коли він мене проводжав.. Вибач, старію… 

– Нічого ти не старієш! Ти в мене наймолодша й найгарніша мама на світі!

– Приємно чути. – Кіра заспокійливо поклала дочці руку на плече,– А щодо поїздки – то це  має бути новорічний сюрприз для наших родичів, такий собі… мммм… бонусний подаруночок під ялиночку.

І Кіра лагідно посміхнулася. Насправді, полетіти на Майамі – це й був план А, який придумала Кіра безсонної ночі у минулу п’ятницю, і який поки нікому ще не озвучила. План полягав у тому, що Кіра, під приводом зустрічі Нового року зі своїми батьками, їде до них на Майамі, а додому повертається вже (сюрприз!)  після пологів… Ну, хіба що за місяць приїде на пару днів відсвяткувати весілля дочки – і одразу ж знов на Майамі…

Алік трохи було не розвалив її план, але це тепер не мало жодного значення. Післязавтра вона полетить до батьків і все їм розповість: і про Карину і про себе… крім, звісно ж, того, що вони із Кариною чекають на дітей від одного й того ж чоловіка… Батьки мають її зрозуміти і підтримати у цій непростій ситуації….  Мама допоможе придумати Кірі якусь правдоподібну історію про батька Кіриної дитини, вірніше його відсутність…  і Кіра зможе повернутися разом із дитиною до України.

– Думаю вони дуже зрадіють, мам. А ти їм розповіси, що я… вірніше, ми із Сергієм, чекаємо на дитину?

– Так, дорогенька, це буде частиною сюрпризу.

– Частиною?

Кіра ледь помітно напружилась: 

– Авжеж… Мій приїзд – сюрприз, а твоя вагітність – його частина…

– Аааа… Зрозуміло, мам. Ти знаєш, це чудово, коли про таки речі сповіщають не по телефону.

Кіра погладила дочку по руці, і безтурботним тоном звернулася до неї:

– А можна в тебе дещо запитати про вас із Сергієм?

– Звичайно ж! Питай.– Карина дивилася їй у вічі своїми сяючими сіро-зеленими очима і Кіра на долю секунди засумнівалася, чи варто полохати той спокій, що оселився зараз у цих очах. Але їй треба було дещо знати:
– Ти впевнена, що у тебе дитина – від Сергія?

Сяйво з очей вмить упорхнуло і вони безпокійно забігали по кутках кімнати, наче шукаючи там правильну відповідь, та навмисно оминаючи Кіру… Обличчя Карини зашарілося, нижня губа затремтіла…

– А чому ти питаєш, мам?– нарешті майже прошепотіла Карина.

– Бо хочу знати правду. 

– Я б не хотіла про це говорити…

Карина лягла на ліжко і відвернулася до стіни.

Але Кіра не збиралася так просто відступати:
– Доню, я маю право це знати. Бо окрім того, що ти виходиш за Сергія заміж, ти вводиш його в нашу сім’ю, в наш сімейний бізнес…

– В твій сімейний бізнес.– буркнула Карина.

– Добре. Хай це буде мій сімейний бізнес. Тоді я тим більше потребую правди… Я маю бути готова до будь-якого розвитку подій. У тому числі…

Кіра навмисно зробила довгу паузу. Карина обернулася:

– У тому числі до чого?

Кіра ніби вагалася – казати чи ні? Але врешті-решт продовжила:

– Розумієш… Я не хочу лізти в твоє особисте життя, бо я вважаю, що тут кожен має вчитися на своїх власних помилках, але я трошки знаю людей…– Кіра на секунду замовкла, бо з приводу знання людей, у випадку з Сергієм, вона помилилася як школярка, і досі не могла собі цього пробачити, тому трохи пом’якшила свою категоричність,–  Хоча я можу й помилятися… Проте, якщо твій майбутній чоловік задумає якусь… ммм… капость, в мене на руках мають бути всі козирі, щоб тримати оборону, й не дати йому в разі, наприклад, розлучення претендувати на твою дитину. 

Карина зблідла, і ловила кожне материнське слово. Тому Кіра знов трохи пом’якшила свою промову.

– Він, звичайно ж, не обов’язково так вчинить, але… 

Карина раптом перервала її:

– Мам, ти вважає що він мене не любить? 

Кіра кволо всміхнулася:
– Зараз любить… але чоловіки його типу можуть виявитися не дуже… як би це тобі сказати…

– Але Сергій не такий! Невже ти думаєш, що усі гарні й добрі чоловіки мають врешті-решт виявитися негідниками?

– Звісно ж я так не думаю…– збрехала Кіра,– просто я – мати, і не хочу, щоб хтось скривдив мою дитину. Розумієш? 

Кіра зітхнула, нахилилася до Карини й поцілувала її в лоба:

– Кожен може помилитися. Кожен має право робити помилки, дитинко, але не варто на своїх помилках наполягати… Проте тобі я можу, і навіть повинна пробачити будь-яку помилку… 

Карина раптом сіла, обняла мати за талію і притулилася до неї щокою:

– Мам, вибач… я насправді не знаю, хто з них батько – чи Сергій, чи Андрій… я тоді зовсім заплуталася… і в своїх почуттях, і в календарі… але то байдуже,– Карина впевнено тряхнула своїм пишним каштановим волоссям,– бо я люблю Сергія, і любитиму його будь що… До речі, я навіть не знаю, чи думав колись серйозно про дитину Андрій, а от Сергій майже відразу сказав, що хоче, щоб у нас була дитина… Розумієш?
– Розумію… Це мабуть був для тебе найвагоміший аргумент?– трохи іронічно запитала Кіра.

Але Карина чи то не помітила, чи то вирішила пропустити її іронію повз вуха:

– Мабуть, що так… І взагалі мені досі здається дивом, що я так швидко підкорила серце такого чоловіка, як Сергій… Звичайно, я в тебе і красуня, і розумниця… Але то було так несподівано…

– Тобі теж так здалося?– знов з іронією поцікавилася Кіра.

І Карина нарешті відреагувала на її іронію:

– Мам! Це було кохання з першого погляду! Розумієш?

– Кохання з першого погляду, чи секс з першого погляду?

Карина відсторонилася від матері:

– Фу, мам! Ти буваєш просто нестерпна! Яка взагалі до дідька різниця? Сергій любить і мене і мою майбутню дитину. Я щаслива. Чого тобі ще треба?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍