Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

Розділ 10. Данило

      Ця маленька відьма звела мене з розуму. Буквально годину тому ми планували обговорити мою ідею за чашечкою кави, а зараз ми лежимо в моїй спальні і вона тихенько сопе в моїх обіймах.

        Насправді, я не дав їй шансів залишити хоча б краплю сил. Після того, як вона сказала, що моя – мені зірвало дах. Вона навіть отримала від мене те саме зізнання, важко уявити, що я сказав їй таке.

        - Така маленька і затишна, - я глянув на маленький носик, вкритий веснянками, і провів пальцем по них, - дивно, навіть неможливо порахувати скільки їх тут.

        - М-м-м, - вона зарухалась і міцніше обійняла мене, - не йди! Не треба, ти потрібна мені, будь ласка! – Вона почала плакати уві сні, такою слабкою я бачив її вперше. Це була не та дівчина, яка завжди  вигризає все до останнього. Вона була беззахисна в моїх руках, але зараз в неї є я.

        - Т-с-с, я поруч. Я нікуди від тебе не піду, - я не знав про кого вона говорить і кого просить не йти.

        - Не треба, - вона така ранима, як дитина.

        - Лано, прокинься, - в якийсь момент я вирішив її розбудити, мені було боляче дивитися на її страждання, через той жах, який вона бачила.

        - Га, що? – Вона прокинулась, заплакана в повному нерозумінні, щось несумісне в моїх очах, коли дівчина після сексу зацілована і заплакана водночас. – Що сталось?

        - Тобі наснився жах, - я притягнув її собі на коліна і міцно обійняв, - вже все добре.

        - Я щось говорила? – Я бачив стільки страху в її очах, стало цікаво скільки жахів вона бачила, до сьогодні, скільки разів вона прокидалася самотня і заплакана. – Хоча, не важливо, - вона підтягнулась ближче і зарилась своїм носиком мені в шию.

        - Ти говорила, але це не настільки страшно, як ти могла подумати, - я погладив її по волоссю і почув, як вона видихнула з полегшенням, - ти просила не йти і я пообіцяв тобі, що не піду!

        - Ти не можеш мені цього обіцяти, - вона ще раз вдихнула мій аромат, а потім відірвалась і глянула мені в очі, з надією і страхом водночас, - всі, кого я любила і хто обіцяв мені не йти – пішли від мене. Наприклад, моя мама…

        - Я тебе не залишу. Не знаю, як тобі це довести, тобі просто потрібно повірити мені, іншого способу просто немає. – Я не хотів і не любив обіцяти, але в цій ситуації мені це було потрібно так само, як і їй, ніби повітря, щоб дихати.

        - Сподіваюся, так і буде. – Вона видихнула. – Котра зараз година? Мені, мабуть, час додому.

        - Ти серйозно? – Тепер я був злий, ми провели чудовий день і чудовий вечір, я став свідком її щастя і суму, бачив очі повні обожнювання і відчаю, а тепер вона хоче втекти. Знову.

        - Так, мені вже завтра, точніше сьогодні, на роботу. – Вона потиснула плечима.

        - Ну добре, - я відпустив її зі своїх обіймів і мені стало холодно і пусто. – Зроблю тобі поки каву.

        - І ти так просто мене відпустиш? – Вона була здивована, а я не розумів, що це за перевірка.

        - Я не в праві тебе тут тримати, якщо ти хочеш піти, будь ласка, - звісно я міг би її утримувати, але не буду, мені потрібна її довіра, а не страх і зневага.

        - Данило, ти мене дійсно вражаєш, я думала, що ти не відпустиш.

        - Та ні, я тобі не чоловік, а навіть як би і був, то все одно б відпустив. – Вона видихнула, коли почула ці слова.

        - Тоді зроби мені, будь ласка, каву і я, мабуть, залишусь в цих міцних і теплих обіймах ще на трішки. – Вона лукаво посміхнулась і трусанула своєю рудою зачіскою.

        - Знаєш, рисеня, ти не перестаєш мене дивувати. Щоразу якісь перевірки вигадуєш. – Я повалив її в міцному і п’янкому поцілунку. Вона боролась за право бути головною, але я не дозволив, закінчивши поцілунок укусом.

        - Ай, це що за звір? – Вона облизнула губу і зіштовхнула мене з ліжка.

        - Тут тільки один звір, і це ти, рисеня! Я за кавою.

        - Я вже відчуваю її аромат, м-м-м, - вона закуталась в простирадло і випустила мене на кухню.

        В одних боксерах я вийшов зі спальні, щоб зробити цій дівчинці каву. Вона була настільки знайома і чужа водночас, мені було страшно, як за такий короткий час вона змогла так мене зачепити. Коли я увімкнув кавову машину, аромат кави оповив кухню невидимим шаром. Я полинув в якісь свої думки і через шум машини не почув, як вона підкралась ззаду, стала на пальчики і обійняла мене за талію. Втрачаю пильність поряд з нею, і що найгірше – мені це подобається.

        - Кава в ліжко мені подобається, але ми планували поговорити, - дійсно, я вже встиг забути.

        - Тоді давай сядемо на дивані і я тобі все розкажу. – тільки зараз я помітив, що вона знову одягнена в мою сорочку, яка ледь дотягує до її колін, вона покрокувала до дивану і потягнулась, сорочка оголила її сідниці і я ледь не забув, про що ми планували поговорити.

        - Ти зведеш мене з розуму, - і я ляснув її по тих сідничках, ну а що, коли є така можливість, я нею користуюсь.

        - Думаєш? – Вона лукаво посміхнулась.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍