Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Марно! Ні та й ні.
— Тоді ми маємо розлучитися?
Вони познайомилися п’ять років тому у Венеції. Жан-Батіст шукав учителя фехтування. Йому зустрівся цей перекотиполе-емігрант, чорнявий буркотун, який жив під фальшивим ім’ям. Учні кликали його метром Жюремі.
— Напевно, — похмуро промовив протестант.
Він відвернув обличчя, бо, коли йому траплялося розчулитися, він не міг допустити, аби це було помітно.
До того, як зробитися вчителем фехтування, він перепробував усі ремесла, і жалкував за тим коротким часом, коли був помічником аптекаря. Жан-Батіст знов повернув його до аптекарських ваг та перегінного куба, і він відмовився від своєї войовничої комерції. Вони зробилися компаньйонами та разом утікли на Близький Схід.
— Ось так завжди! — раптом вигукнув, підвівшись, протестант. — Тепер ще й скажуть, що це моя провина.
Він сердито пройшовся по терасі, потім повернувся до свого партнера.
— Ми розлучаємося не через те, що я відмовляюся їхати з тобою, — сказав він, — а через те, що ти прийняв цю пропозицію сам, і, як на мене, надто необачно…
— Хіба ж ти сам ще вчора не пропонував лишити Каїр, вирушити до Нового Світу? — захищався Жан-Батіст.
— До Нового Світу — можливо, але не за наказом консула. Повір, якщо б мені коли-небудь довелося вирушити до недоторканих земель, то це було б не для того, щоб привести туди єзуїтів.
— А, — сказав Жан-Батіст, — єзуїти… це лише засіб. Гадаєш, мене цікавить ця місія? Начхати мені на ту амбасаду, і на королівську службу разом з нею. Але ж вони настільки дурні, щоб дати мені коней, спорядження, зброю. Невже ж я ще дурніший, щоб відмовитися від того, що мені так легко дістається?
— Що з того, якщо ти їм зобов’язаний.
— Зобов’язаний? Та ти жартуєш. З чого ти взяв, що я збираюся робити те, чого вони чекають? Якщо мені десь подобається, я там залишаюся, якщо ж мене кличе інша дорога, я йду нею. Їхня амбасада може йти під три чорти. Мені цікаво подивитися на Абіссінію, і я не маю іншої мети. До того ж, якщо мені там буде добре, я можу залишитися і в Абіссінії.
Вони довго мовчали. Метр Жюремі, не промовивши жодного слова, зайшов до кімнати, де горіла свічка, зняв з гака дві шпаги та підхопив шкіряний нагрудник. Відтоді, як вони займалися аптекарською справою, фехтування було для них приємним способом коротати літні ночі. Вони зайняли позиції.
— Та ні, — сказав Жан-Батіст ще до того, як схрестити шпаги, — я тебе добре знаю, ти поїдеш.
— Ні месьє, ви не змусите мене передумати, — сказав метр Жюремі, — але я вам бажаю приємної подорожі.
Тільки-но задзеленькали шпаги, смуток, що стеріг їх, відлетів геть.
Розділ 9
Залишалося добре продумати всі подробиці від’їзду до Абіссінії каравану під верховенством Гаджі Алі, до складу якого входили Понсе зі служником Жозефом. Усе мало виглядати цілком природно і не викликати жодних підозрінь у турок. Консульству доводилося триматись осторонь, та й Жану-Батісту не гоже було показувати своєї зацікавленості у цій справі. Отже, покупку верблюдів та мулів, сідел, вуздечок, поводів та підпруг узяв на себе Гаджі Алі. Месьє де Майє дав згоду оплатити усі ці витрати за тією ціною, яку назве йому караванник. Для Гаджі Алі це виявилося нагодою отримати додаткові прибутки. На ці кошти він закупив краму, який збирався обміняти на худобу, і який після обміну цієї худоби в Абіссінії на золото та мускус мав удесятерити його багатство.
Консул склав лист до Негуса. Він доручив месьє Масе перекласти його арабською. Про всяк випадок, він також наказав йому перевірити переклад у вченого сирійського ченця, який мешкав у арабському місті. Після цього до листа приклали печаті Франції, і послання було віддано Понсе. Залишалося підготувати для володарів, чиї землі вони мали перетнути, подарунки за усталеною ціною, як того вимагала традиція.
Щодо Жана-Батіста, то він мав зібрати в особливій валізці, якою його забезпечив месьє де Майє, цілий арсенал ліків на усі можливі випадки. Він також потурбувався про зброю: до поклажі Жозефа увійшов великий мушкет. Порох і пістони Понсе залишив у себе. Крім двох шабель, узяв ще два маленькі пістолети, і поклав їх до кобур, прикріплених до сідла.
Під час цих приготувань консульство перетворилося на справжню штаб-квартиру. Усі, хто входив до складу каравану, щовечора таємно збиралися там надвечір та доповідали про просування справи. Щоб відвести від себе цікаві зори, удаваний Жозеф зняв єзуїтську рясу. А щоб не привертати уваги обслуги, з-поміж якої могли трапитися шпигуни, він поки що не вдягав костюма служника. Гаджі Алі, Понсе та метр Жюремі, який хоч і залишався в Каїрі, але брав участь у приготуваннях до подорожі, заходили до консульства без доповіді. Месьє де Майє терпів ці вільності, бо знав, що незабаром їм прийде край. Пожвавлення втомлювало мадам де Майє, але дуже тішило її доньку Алікс, для якої це надзвичайне становище було щасливою можливістю побачити, не виходячи з дому, хоч якихось людей. До того ж, вона мала змогу неодноразово зустрітися з тим молодим чоловіком, якого бачила в саду, і про якого тепер знала, хто він. Під час зустрічей з нею Жан-Батіст завжди поводився вельми обачно: аби не ставити її у дражливе становище, він ніколи не звертався до неї прямо. Утім, в Алікс дуже швидко склалося дивовижне та приємне враження, ніби вона спілкується з ним так, як спілкувалася б, якби вони говорили наодинці. Уперше вона відчула це того дня, коли відбулися довгі дебати з приводу поклажі мулів та дромадерів. Жан-Батіст стверджував, що, всупереч загальноприйнятій думці, останні менш витривалі, ніж перші. Він сперечався про це з Гаджі Алі; консул, месьє Масе та отець Бревдан теж брали участь у суперечці. Завдяки новим звичаям консульства, де двері більш не зачинялися, Алікс увійшла до кімнати, де відбувалася розмова. Вона сіла осторонь на табуреті та, узявшись до вишивання, уважно роздивлялася на відвідувачів. Їй одразу здалося, що молодий чоловік звертається лише до неї. Це було дивне відчуття. Слова Жана-Батіста відскакували рикошетом від неясної маси людей, перед якими він стояв, і яких вона бачила зі спини, проти світла, що падало з вікна поза ними. Кожне слово долітало до неї, кругле, немов голиш; склади втрачали чіткість, прямі значення стиралися. Залишалася музика, котра була призначена їй, і мала єдину мету її зачарувати — і досягала мети. Якщо б між ними відбувалася справжня розмова, вона б замислювалася над змістом слів, а відтак цей
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен», після закриття браузера.
