Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Коли ви розгортаєте газету, то всі стукачі бачать, що вона і не російська, і не українська, то чого ж вони не доносять? — питаю у Кічака.
— Тут є деякі прикриття: газети литовців, латвійців, естонців, молдаван, татар, калмиків також не українською чи російською мовою. З деким з цих людей я підтримую добрі зв’язки, вони приходять сюди, приносять свої газети, і я тримаю їх разом з польськими. Наглядачі й офіцери, окрім російської мови, не знають жодної, тож розібрати в різних “неїхніх” газетах неспроможні. Українські ж стукачі бачать різницю між українськими та російськими газетами, але на латинському шрифті не розуміються, аби відрізнити польську від литовської. Щоправда, вони трохи орієнтуються в назвах газет. То я намагаюся назви не виставляти напоказ, — усміхнувся Кічак.
— А наразі хочу вивчати з вуст живих свідків, бодай з газет, — сказав я, — хід національно-визвольної боротьби в Україні, в Литві, Латвії, Естонії. Бачу, що зона може стати для мене найкращим університетом у цьому. П’ять років у Москві вивчав право з підручників, а в Мордовії вивчатиму національно-визвольні рухи — зі свідчень живих учасників. А це цікавіше й правдивіше джерело.
— Чудово! З кого ви хочете почати?
— Розпитуватиму кожного, з ким зустрічатимуся.
— Пане Левку, в нашій секції є чимало людей з дуже цікавими біографіями. Ось, наприклад, Микола Столяр. Ви з ним учора не розмовляли?
— Перекинулися кількома словами. Бачу, що варто з ним зустрінутися спеціяльно, аби послухати про його шлях дов’язенського життя.
— Він же готовий ходити з вами стільки вечорів, скільки вам буде потрібно. Скористайтеся своїм вільним часом, доки не взяли до праці.
— Можна щось занотувати в зошит?
— Не потрібно нічого нотувати — однаково заберуть.
— Звідки родом Столяр?
— Він сам усе розповість. Його біографія жахлива як через трагедію його сестри, так і через безоглядну жорстокість його помсти. Як ви думаєте, що означає в українській мові вираз “пекельна сила”? Так ось у розповіді Столяра ви побачите два її прояви: один — з боку ворогів, другий — з боку щирого патріота України.
— Його з зони нікуди не заберуть?
— Останніми роками в’язнів рідко перекидають від зони до зони, хоча виключати цього не можна, і тому не відкладайте на потім. Побачите, що не пошкодуєте…
Микита Хрущов казав, як, до речі, й навчали університетські професори, що злочинність у капіталістичному суспільстві неминуча, а ось соціялізмові вона не притаманна. Поки що вона існує як пережиток старого ладу, але з відмиранням старого й утвердженням соціялістичного ладу злочинність зникне. Розмальовуючи переваги соціялістичного ладу над капіталістичним, Хрущов пообіцяв у 1974 році урочисто показати по телебаченню, як останній в’язень покидає тюрму і місця ув’язнення залишаються порожні. А тут, у Сосновці, все так капітально збудоване і далі розширюють цехи, будують їх із цегли, явно розраховується на десятиріччя вперед. Яка безсоромна демагогія: всьому світові заявляють, що в’язнів скоро не буде, а насправді за колючим дротом тримають мільйони людей — жодних ознак про намір скорочувати кількість цієї дешевої рабської сили.
Я радів нагоді вислухати кожного
При вході до секції барака з одного боку — умивальник і курильня-роздягальня з вішалками, а з іншого — невеликий кабінет начальника загону. Наступного дня начальник загону Головін запросив мене до себе для знайомства і запропонував увійти до складу редакції загонової стінної газети.
— Ви, Лук’яненко, — каже, — чоловік освічений і зможете значно покращити стінну газету загону.
— Навряд чи це можливо, — відповів я. Газета ваша мусить хвалити радянську владу, а я хвалити її не зможу.
— Та ми займаємося своїми справами, а не цілою радянською владою.
— Ви ж не зможете обминути проблему ставлення до влади, бо ваша мета — виховна, а позиція влади брехлива: вона говорить одне, а робить інше, отже, газета мусить примирити в’язня з цією брехливістю. Робіть це без мене.
Головін ще довго умовляв, та мені все ж вдалося відмовитися. Вийшовши з кабінету, я спостеріг, що гурт в’язнів підслуховував розмову під дверима. За зачиненими дверима, мабуть, не все було добре чути, однак почуте, їм явно було до вподоби, і вони зустріли мене схвальними репліками. Я здивувався, бо не думав, що за мною могли стежити в’язні, аби розвідати, хто я і які стосунки маю з адміністрацією. Коли розповів про це Вірунові, той посміхнувся:
— Тут це явище нормальне. А як можна дізнатись, хто з нами, а хто проти нас? Тут боротьба, а не мирне життя, а в боротьбі застосовують і такі методи.
— Далеко не шляхетні.
— Про яку там шляхетність мова? Тут — хто кого перехитрить.
— Авжеж. Все слідство на цьому побудоване. І вся боротьба. Зрештою, зброя слабкого — хитрість. А ми супроти імперії слабкі. Степане, ти людей вже знаєш. Я хотів би покликати чоловік п’ять-сім з тих, що ближчі до нас за віком та й за прагненнями, аби ближче познайомитись, ґрунтовніше поспілкуватися.
— Добре. Я скличу бойових хлопців.
— Де це краще зробити і в який час?
— Можна в неділю прямо в бараці. Після вечері в їдальні показуватимуть кіно, всі підуть туди, в бараці нікого не буде і можна посидіти годин півтори-дві.
— А стукачі?
— Взагалі не прийнято, щоб хтось один сидів близько від групи друзів, що зібралися побалакати. А як сидітиме кілька чоловік, то розмовлятимуть між собою і навряд чи стануть дослухатися до нас.
— Як ви думаєте, кого слід покликати?
— Загалом у зоні багато людей, вартих особливої уваги, але давайте цього разу покличемо хлопців з нашого бараку та ще кількох, які явно стануть вашими друзями.
З вашої барачної секції Микола Столяр та Ігор Кічак, з моєї — Степан Кравчук, Трохим Шинкарук та Ярослав Кобилецький. З інших — Володимир Юрків та Омелян Польовий.
— На перший раз більше не будемо кликати, бо тяжко запам’ятати їхні імена й прізвища і те, що кожен з них
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.