Читати книгу - "Переваги поразок, Шарль Пепен"

У будь-якому разі складно визначити, що є коренем нашого «я». Зазнаючи поразки, ми іноді думаємо, що не знаємо, ким є. Невдача завдає болю, адже пошкоджує наш панцир, наше уявлення про своє місце в суспільстві, нашу ідею про себе. Ми більше не впізнаємо себе. Як генеральний директор, що звик до успіху компанії, яка колись процвітала, або як режисер, що звик до високих касових зборів, а його новий фільм у перший же тиждень знімають із прокату, так і ми раптом втрачаємо свої орієнтири. Проте, можливо, це гарна новина. Інколи лиш один невдалий досвід дає змогу оцінити, як наше уявлення про себе в суспільстві нас применшує, відрізає від нашої глибокої особистості, від нашої складності. Щоб пережити поразку, треба дати інакше визначення нашому «я»: вже не фіксоване і незмінне ядро, а множинна рухома суб’єктність.

«Гарна новина в тому, що людина — це міст, а не кінець», — пише Ніцше в «Так казав Заратустра».

Існувати — це жити, спрямовуючи себе, наче міст у майбуття, до інших людей, але також до вимірів, про які не знаємо, до шляхів, котрими ми ще не ходили, до того, що може відкрити нам невдача. Ми занадто страждаємо через свої помилки, коли забуваємо про цю істину.

Урешті-решт, якщо поразка так нас ранить, то це тому, що філософи нашої західної культури подають її як таку, що має викликати відчуття провини.

Декарт і Кант не присвятили книжок темі поразок, але ми знаходимо в їх роботах уривки про причини й підґрунтя помилок.

Декарт зображує людину, наділену двома кепсько пристосованими головними здібностями: обмеженим мисленням і безмежною волею. Хоча наше мислення швидко стає обмеженим, Декарт твердить, що ми завжди можемо хотіти більшого. На думку цього вірянина, який є автором праці «Міркування про метод», ми подібні до Бога саме завдяки силі волі. Щоразу, як чогось хочемо і вважаємо, що досягли апогею, ми відкриваємо, що можемо ще. Для Декарта таке безмежжя нашої волі є ознакою божественного в нас самих. Фраза «якщо хочеш — можеш» походить саме від нього. З цього погляду, людина наче ходить на двох ногах різної довжини: коротка (наше мислення) і дуже довга (наша воля). Варто визнати, що це непросто. Що ж тоді за Декартом означає «помилитися»? Це не змогти втримати нашу волю в межах нашого мислення. Розповідаючи про щось на проханій вечері, ми говоримо не лише про те, що знаємо: у цьому наша помилка, бо ми хибно користуємося з волі. Вона визначає нас як дітей Божих, і, так помиляючись, ми не дотримуємося того, що Він нам заповів. «Ми знаємо, що помилка залежить від нашої волі», — заявляє Декарт у «Засадах філософії». Важко не почуватися винним.

Кант говорив, що ми помиляємося, коли не чуємо свого розуму. Цієї властивості, наголошує він, достатньо, щоб відрізнити Добро від Зла. На відміну від Руссо, який шукав мораль у серці та чуйності, автор «Критики практичного розуму» вважав наш розум за основу моральності. У вимозі до моралі немає нічого складного. Вона звучить так: «Завжди дій у такий спосіб, щоб максимум твоїх учинків можна було вважати за універсальний закон». Інакше кажучи, щоб дізнатися, чи є наші наміри добрими, досить запитати себе, як працювало б суспільство, якби люди діяли так само, як і ми. Наприклад, могли б люди жити разом, дотримуючись принципу «завжди боротися проти своєї натури, схильної до помсти»? Так, жили б вони пречудово. Очевидно, їхня мораль була б підлаштована належним чином і ми були б цілком відповідальними в разі порушення норм моралі.

Наші помилки, за словами Декарта, пов’язані з неправильним використанням волі. Наші хиби, на думку Канта, можна пояснити слабкістю розуму. У цих двох випадках неможливо не почуватися винними: щоразу наша головна властивість, притаманна людству, спричиняє поразки. Помилка стає непростимим ґанджем нашої сутності. Зазнати невдачі, за Декартом і Кантом, — це просто-таки бути невдахою.

Ми далекі від мудрості Лао-цзи, батька даосизму, який у VI столітті до нашої ери сказав таке: «Поразка — це основа успіху».

10. Наважитись означає наважитися на поразку

Не проґав свого шансу,

Упіймай своє щастя

І ризикуй.

Рене Шар

Підґрунтям усіх великих успіхів є ризик, а також прийняття можливих поразок. Насмілитись означає передовсім наважитися на поразку.

Прямуючи до Лондона, Шарль де Ґолль ризикував зазнати фіаско. Помістивши телефон, інтернет і телебачення в один «кабель», Ксав’є Ньєль ризикував утратити геть усе. Кожен митець, коли намагається створити щось нове, приймає можливість, що йому може не вдатись. У цьому і є певні чари.

Можна прожити ціле життя й ніколи ні на що не наважитись, ухвалюючи тільки розумні рішення, завжди діяти в межах проекту тільки тоді, коли всі поля в документах Excel правильно заповнені. Та якою ціною? Поводитися таким робом — забороняти собі будь-який великий успіх і про себе так нічого й не дізнатися. Навіть якщо наша сміливість не завойовує перемогу, вона все ще є доказом, що ми здатні на ризик і можемо ухвалювати справжні рішення, а не робити вибір, керований логікою.

«Рішення» та «вибір»: ці два терміни здаються синонімами. Проте вони не є такими.