Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

шість по дев’ятій, — і в паніці зірвалася на ноги. 

— Як же це я так забарилася? — вголос подумала вона, а тоді кинулася назад у спальню по свій ошатний жакет. 

Можливо, через те, що жакет дівчинка вдягала на бігу, вона повернула кудись не туди, проходячи у двері, й опинилася в дуже дивному місці. Це було довге вузьке приміщення, по якому в усі боки проходили труби, а посередині стояв великий бак, він протікав і був загадково покритий синьою шерстю. 

— Ой, та що це таке! — сказала Чарліна і позадкувала у двері. 

І знову опинилася в кухні. 

— Принаймні звідси я знаю дорогу, — вигукнула Чарліна, кидаючись до вітальні та до вхідних дверей. 

Назовні вона мало не перечепилася об глечик з молоком, мабуть, призначений для Ролло. 

— Він на нього не заслуговує! — кинула і спересердя грюкнула дверима. 

Чарліна помчала доріжкою поміж обезголовленими гортензіями і вибігла у хвіртку, яка з пронизливим брязкотом зачинилася за нею. Тут вона трохи сповільнила темп: було б нерозумно бігти хтозна-скільки миль до Королівського особняка, тому вона просто пішла по дорозі вкрай поквапливою ходою — і тільки-но дійшла до першого повороту, як садова хвіртка знову брязнула за її спиною. Чарліна обернулася. До неї щодуху мчала Приблуда, з усією швидкістю, яку тільки дозволяли малі куці лапки. Чарліна зітхнула і пішла до неї. Побачивши це, Приблуда почала радісно підскакувати і скавуліти від захвату. 

— Ні, Приблудо, — сказала Чарліна. — Ти не можеш іти зі мною. Вертайся додому. 

Вона рішуче показала на будинок дідуся Вільяма: 

— Додому! 

Приблуда опустила вуха, сіла і почала просити. 

— Ні! — наказала Чарліна і знову показала на будинок. — Додому! 

Приблуда лягла на землю, перетворившись на жалюгідний віхтик білої вовни, і тільки кінчик її хвоста благально метлявся. 

— Ой, ну чесне слово! — обурилася Чарліна. 

А оскільки Приблуда, судячи з усього, твердо вирішила, що сама вона не зрушить із середини дороги, Чарліні довелося підняти її, притулити до себе і побігти назад до дідусевого дому з Приблудою на руках. 

— Я не можу тебе взяти, — задихаючись, пояснювала вона Приблуді по дорозі. — Я маю зустріч із королем, а на такі зустрічі не годиться приходити із собаками. 

Вона відкрила хвіртку і залишила Приблуду на садовій доріжці. 

— Ось. Сиди тут! 

Дівчинка замкнула хвіртку перед докірливою мордочкою Приблуди і знову, кваплячись, пішла дуже швидкою ходою. Сягнисто крокуючи, вона стривожено постукала себе по зап’ястю і запитала: «Котра година?». Але тепер Чарліна була поза маєтком дідуся Вільяма, тож чари не спрацювали. Чарліна знала лише, що запізнюється. Вона поспішила ще дужче. 

За її спиною знову брязнула хвіртка. Чарліна озирнулася — і побачила, що за нею, як і перед тим, мчить Приблуда. 

Чарліна зітхнула, різко обернулася, побігла назустріч Приблуді, підібрала її та ще раз скинула з рук за ворітьми. 

— Ну, тепер будь гарною собачкою і лишайся тут! — захекано наказала вона, а тоді знову поспішила своєю дорогою. 

Хвіртка за її спиною брязнула, услід за Чарліною, як і кілька разів до того, кинулася Приблуда. 

— Я зараз заплачу! — в розпачі вигукнула Чарліна. 

Вона повернулася і вже втретє опустила Приблуду на землю по той бік хвіртки: 

— Лишайся тут, дурне собача! 

Цього разу вона кинулася в бік міста вже бігцем. 

За нею знову брязнула хвіртка. Маленькі лапки подріботіли по дорозі. 

Чарліна розвернулася і підбігла до Приблуди з криком: 

— А бодай би тобі, Приблудо! Я ж через тебе запізнюся! 

Цього разу вона взяла собачку на руки і понесла до міста, важко дихаючи: 

— Ну добре. Ти перемогла. Я мушу взяти тебе з собою, інакше запізнюся, але я тебе не хочу, Приблудо! Розумієш? 

Приблуда була на вершині блаженства. Вона вивернулася і лизнула Чарліну в підборіддя. 

— Ні, припини, — обурилася Чарліна. — Мені це зовсім не приємно. Я тебе ненавиджу. Ти страшенно настирлива. Сиди тихо, а то скину на землю. 

Приблуда з задоволеним зітханням вмостилася в Чарліни на руках. 

— Г-р-р-р! — тільки й сказала Чарліна, додаючи ходу. 

Обходячи величезний виступ скелі, Чарліна спершу збиралася переконатися, що зверху, з лугу, на неї не налетить лабок. Однак зараз вона вже так поспішала, що зовсім забула про лабока і просто побігла підтюпцем далі. На її превелике здивування, місто виросло просто перед нею відразу ж за поворотом. Чарліна й не здогадувалася, що воно настільки близько. Будинки і дзвіниці, світлі і блискучі в ранковому сонці, були на відстані витягнутої руки. 

«Здається, поні тітоньки Семпронії щиро насолоджувався тією поїздкою», — подумала Чарліна, заходячи поміж перші будинки. 

Дорога перетнула річку і перетворилася на брудну міську вулицю. Чарліна згадала, що ця частина міста запам’яталася їй як надто проста і неприємна, тому подолала її якомога швидше. І з деякою тривогою. Однак хоча більшість людей, яких проминала Чарліна, виглядали досить-таки злиденно, ніхто з них, очевидно, не звертав на неї особливої уваги, а якщо й звертав, то хіба що на Приблуду, яка радісно визирала з рук дівчинки. 

— Гарненька собачка, — зауважила жінка, яка несла на базар в’язки цибулі. 

— Гарненька потвора, — відрізала Чарліна. 

Жінка виглядала дуже здивованою. Приблуда почала протестувати і звиватися. 

— Так-так, ти, — сказала їй Чарліна, коли вони зайшли у ширші вулиці поміж ошатніших будинків. — Ти паливода і шантажистка, а якщо я через тебе запізнюся, то ніколи тобі цього не пробачу. 

Коли вони дійшли до ринкової площі, великий годинник на ратуші пробив десяту. Необхідність поспішати раптом перетворилася на необхідність розтягнути десятихвилинну прогулянку на півгодини. Королівський особняк стояв практично за рогом. Принаймні в Чарліни був час сповільнити ходу і трохи охолонути. На цю мить сонце вже розігнало туман, який опускався з гір, і від сонячного проміння й тепла від Приблуди Чарліні було досить-таки жарко. Вона зробила гак і рушила через еспланаду, що проходила високо над річкою, котра швидко несла свої бурі води у велику долину за містом. Тут Чарліна перейшла на повільний прогулянковий крок. По дорозі були три з її улюблених книгарень. 

— Гарний песик! — зверталися до неї деякі перехожі. 

— Ха! — сказала Чарліна Приблуді. — Що вони можуть знати! 

Вона прибула на Королівську площу саме тоді, коли годинник почав вибивати половину години. Чарліна була задоволена. Проте поки вона переходила площу під бамкання годинника, це задоволення кудись пропало. І жарко їй теж уже не було. Чарліна відчула, що її морозить, вона сприймала себе як дрібну і нікчемну. Дівчинка подумала, що з її боку було нерозумно прийти сюди. Вона дурепа. На неї тільки глянуть — і відразу ж накажуть іти, звідки прийшла. Блиск золотої черепиці на даху Королівського особняка остаточно її приголомшив. Виявилося, що їй знову приємно, коли Приблуда крихітним теплим язичком лиже їй підборіддя. Вона стала підніматися східцями до важких парадних дверей особняка, проте була така знервована, що мало не розвернулася і не побігла геть. 

Усе ж Чарліна твердо сказала собі, що робота в бібліотеці — це єдина річ на світі, якою вона справді хотіла би займатися. «Щоправда, я не впевнена, що хочу цього саме зараз», — подумала вона, а тоді — так само подумки — додала: «А крім того, всі знають, що ця черепиця — просто зачарована, щоб виглядати так, ніби вона — золота!» 

Чарліна підняла важке позолочене калатало і мужньо постукала у двері. Тут ноги почали вже зовсім вгинатися під нею, так що дівчинка