Читати книгу - "Відьма"

Кадри дійсно шокують, жодних сумнівів. Вони справжні, зняті на плівку «Кодак Супер 8» шістдесятих років, у цифровій обробці. На відміну від Тайлерової «ГоуПро», вони викликають таке почуття ностальгії, яке навіть світлини з Інстаграму можуть передати лише приблизно. Стів ловить себе на тому, що він інстинктивно віддає перевагу цьому стилю, попри вицвілі кольори, а також те, що старший син назвав би його безнадійно відсталим. Хоча наразі Стів на екран навіть не дивиться. Він сидить за протилежним кінцем стола, обіймаючи Джоселін і пильно вдивляючись в обличчя Берта і Беммі Делароса. Але він знає, що на тих кадрах. Це знають усі у Блек-Спрінзі. Їм всім ними прогризли голови, а більшості — з раннього дитинства. Стів категорично проти показу цього уривку п’ятикласникам у молодшій школі «Чорна скеля», і коли настала черга Тайлера його дивитися, а згодом — Метта, він намагався залишити їх удома на лікарняному. Але ж штрафи за таке були просто драконівськими. У Блек-Спрінзі усі мали дотримуватися Постанови про надзвичайний стан.

Він досі пам’ятає ті сеанси, ніби вони були вчора. Усі діти були разом із батьками, і то був справжній жах. Для багатьох школярів перегляд відео ставав рубіконом, за яким вони ставали дорослими, і відбувалося це занадто рано.

Кіно знімали у кабінеті лікаря-терапевта. Кабінет має квадратну форму. Катаріна ван Вайлер сидить у кріслі посередині. Її примусили сісти за допомогою тички із дротяною петлею, яку зазвичай використовують для стримування скажених собак. На відстані стоїть офіцер із Пойнту в твідовому піджаку, тримаючи петлю тички навколо її шиї. Двоє інших стоять позаду відьми з тичками напоготові.

Але ж її вигляд не свідчить про те, що вона хоче кудись піти.

Відьма Чорної скелі не ворушиться.

Ще троє людей перебувають у кімнаті. Двоє лікарів із Блек-Спрінга та оператор, який постійно коментує, мавпуючи голос Волтера Кронкайта. Лікарі не промовляють ані слова. Навіть не придивляючись уважно, можна побачити на чолі в кожного з них краплини поту. Вони страшенно нервують. Лікарі стоять на колінах перед відьмою, переминаючись із ноги на ногу: намагаються знайти зручну позицію і водночас не торкатися її. В одного з них пара пінцетів і ножиці для зняття швів. «А зараз доктор Макґі зніме перший шов з її рота», — промовляє голос за кадром, у якому добре чути страх і невпевненість.

Грім, Берт і Беммі — остання хоч і не хотіла цього, але однаково дивиться — бачать, як Макґі обережно відводить пінцетом убік тонку, висушену плоть у лівому кутку відьминого рота й натягує останній шов. Потім він проводить лезом ножа по шву, і той лускає, як гумова стрічка. Лікар відсахується і змінює положення тіла. Він витирає піт із чола. Катаріна не ворушиться. Обрізана чорна нитка стирчить у куточку її рота, як зараз. Дуже чітко видно, як здригаються звільнені від шва губи. Доктор Макґі нахиляється знову, і на його обличчі раптом проступає подив. Інші лікарі так само нахиляються ближче. Офіцерам із Пойнту не чути шепоту Катаріни, і вони не усвідомлюють, що від цієї миті вона ними заволоділа. «Це був перший шов», — коментує голос за кадром, який вже не нагадує голос Волтера Кронкайта, і Макґі моргає. Він знову витирає чоло й піднімає пінцет, але на півдорозі його рука падає. Потім знову нахиляється. «Докторе Макґі… з вами все гаразд?» — питає голос із хроніки. У відповідь доктор Макґі притьмом піднімає ніж для зняття швів і зі швидкістю голки швейної машини «Зінгер» починає устромляти його собі в обличчя.

В наступні кілька секунд усі події відбуваються одночасно. Це суцільне божевілля. Звідусіль чути виття, яке проймає глядачів до самих кісток. Камера перекинулась, тринога впирається у стіну, й кімнату раптом стає видно під дивним кутом зору, що викликає блювоту. Крісло порожнє, відьма вже стоїть у кутку кабінету, видно лише нижню половину її тіла, решту відрізано через незвичний кут зйомки. Тичка з грюкотом відлітає на підлогу. Доктор Макґі розпростерся долілиць у величезній калюжі крові, його тіло здригається у конвульсіях. Видно також ноги другого лікаря — він лежить поряд; принаймні можна припустити, що то ноги саме другого лікаря. Офіцери кричать і тікають із кімнати. Здається, Беммі Делароса ладна зробити те саме, вона закрила обличчя руками і важко дихає. Її чоловік, схоже, настільки приголомшений, що не розуміє: те, на що він дивиться, свого часу трапилося насправді.

— Ось тоді-то, — пояснює Роберт Грім, — наша розвідка востаннє й обпеклася на тій відьмі.

Він натискає на потрібні клавіші, й екран тьмяніє.

— Загинуло п'ятеро людей, — підсумував Піт. — Двоє лікарів вчинили самогубство саме там і тоді, а у Блек-Спрінзі троє літніх людей впали мертвими на вулиці, усі заразом. За результатами розтинів, вони всі померли від раптового крововиливу в мозок. Вважається, що час їхньої смерті точно збігся з часом розрізання першого шва.

У готельному барі запала мертва тиша. Стів поглянув на мобілку й зауважив, що вже чверть на четверту. Беммі тремтіла й ридала в обіймах Берта, решта присутніх зніяковіло роздивлялися власні ноги.

— Берте, я не хочу повертатися у той будинок, — голосила Беммі, — я ніколи більше не хочу туди повертатися!

— Не плач, тобі не треба туди повертатися, — хрипко промовив Берт і звернувся до Гріма. — Знаєте, що, ми обоє неабияк засмучені. Щиро дякую, що ви замовили для нас оцю кімнату в готелі, але гадаю, ми з дружиною не залишимося у Блек-Спрінзі жодної зайвої хвилини. В нас є ціла купа запитань, але з тим можна почекати. Якщо моя дружина зможе вести машину, то ми переночуємо у друзів на Мангеттені. Якщо ж ні, поїдемо на таксі до Ньюбурга і знімемо там кімнату в мотелі.

— Я не вважаю, — почав було Піт, але Берт не дав йому вставити ані слова.

— Вже завтра я викличу ріелтора. І я… шкода, що ви мусите жити з усім цим, але… то не для нас. Ми їдемо звідси.

— Боюсь, цього не станеться, — м’яко заперечив Піт. Наразі, як зауважив Стів, навіть Піт не мав мужності дивитися на подружжя.

— Що ви маєте на увазі? — нарешті прислухався до нього Берт.

— Ви раніше говорили нам: «ваш» сільський привид і «ваша» відьма. Мені дуже прикро, що я мушу вас засмутити, але боюся, що, починаючи з цього вечора, це й ваша проблема теж. Вона вас звідси не випустить. Тепер ви теж жителі Блек-Спрінга. А