Читати книгу - "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"

Втім, і п’ятьох турелей було достатньо, аби створити нам масу неприємностей. Щонайменше п’ять атолів перетворились на палаючі вогники й зараз метеоритами згорали, наближаючись до землі. Одна з турелей вибрала за ціль мене й будь-що намагалась дістати. Добре, хоч вона не була обладнана датчиком теплового наведення, а ще дались у знаки часті тренування, тож зараз, я доволі успішно маневрував, тікаючи з під ударів. У якийсь момент до неї приєдналась ще одна турель і аби врятуватись, довелось використовувати спішно створені за допомогою дронів ілюзії. Добре, що Гомер банкує і на моєму рахунку зараз висить 100000 токенів, саме для таких ось непередбачуваних витрати.

Врешті наш загін досягнув землі й тепер уже бедуїнам прийшлось непереливки.

Атоли одразу розбились на трійки та прикриваючи один одного, почали швидко зачищати поселення, нещадно давлячи вогневі точки супротивників. А Гомер не поскупився на оснащення своїх бійців і окрім гарної броні, вони мали ще й передові зразки озброєння, доступні, лише за донат. 10000 токенів за сам плазмомет і по 1000 токенів за батарею генерації підвищеного імпульсу. Її вистачало, лише на десять пострілів, але кожен такий постріл гарантовано пробивав броню середнього костюма та й важкий, не довго витримував цей натиск.

Я, хотів було допомогти, але Гомер мене зупинив, поклавши руку на плече.

— Ікаре, не треба зайвий раз ризикувати, атоли чудово впораються самі. Я здивовано подивився на аукціоніста, але ні Турок, ні Аліса, навіть не проявили інтересу до битви, а Квай-Гон, так взагалі, дістав із рюкзака здорованя якийсь ящик і зник.

Втім, наша допомога НПС була зовсім не потрібна, навпаки, ми б їм лише заважали. Атоли напрочуд ефективно розправлялись із місцевими, а все завдяки «Ігліс» — модулю управління та координації вогню, вбудованому в їх костюми. До речі, теж донатна річ. І зараз я побачив її в дії.

Один із бійців, що мав, куди масивніший костюм за своїх поплічників і на додачу був із ніг до голови обвішаний контейнерами, нарешті, скинув їх на землю. Ті, впавши, одразу розлетілася в тріски, і звідси, немов зі зруйнованого гнізда бджіл, вилетів рій дронів, у той час, як сам боєць, так і залишився стояти поруч із нами, через що я буквально відчував на собі роботу його сканерів та ретрансляторів.

Поступово, стрілянина почала віддалятись, а вже хвилин через десять поодинокі постріли чулись, лише на околицях. Не допоміг бедуїнам, навіть загін важкоброньованих дроїдів. Десяток двоногих машин лежав грудою розбитого та покрученого металу, а з усіх щілин та дірок вирувало полум’я та їдкий дим. На жаль, це був єдиний лут, який залишився після зачищення цілого поселення. Скільки я не придивлявся, але не побачив жодного плазмомету чи бластеру, таке відчуття, ніби зброя щезала, разом зі смертю свого власника.

У цій м’ясорубці для місцевих, атоли втратили, лише чотирьох бійців, ще п’ятеро були знищенні під час десантування і зважаючи на те, які сили нам протистояли, я б сказав, що це, напрочуд непоганий результат. Проте, було видно, що Гомера подібні втрати засмутили, хоч аукціоніст і намагався приховати своє розчарування за бадьорою посмішкою та бравадним настроєм.

— Ну що, друзі, поздоровляю, ми майже на місці, — піднесено промовив Гомер. Згідно з координатами, що значились у посланні Ультрака, запечатана локація повинна починатися одразу за тим барханом. Тож нам залишилось пройти якихось шість кілометрів і ми у цілі.

— Цікаво, а вони всіх гравців так гостинно зустрічають, чи тільки нас? — напружено вдивляючись уперед, промовив я.

— А хто його знає, Ікаре? — знизав плечима Гомер, — на форумах про це місце майже нічого немає, тож якщо сюди хтось і забрідав, то лише диваки та самітники.

— Не подобається мені тут, — нервово скреготнув зубами, промовив я.

— Ікаре, невже ти злякався? — Єхидно посміхнулась Аліса й першою ступила за межі поселення. Одразу за нею пішов Турок, а там уже й Гомер віддав наказ атолам виступати. При цьому вони продовжили рухатись трійками, узявши нас у кільце.

Те, що коїться щось неладне я відчув ледве ми відійшли метрів на триста. Спочатку в обличчя вдарив легкий вітерець, підняв пісок уверх і одразу зник. Але вже через декілька секунд усе знову повторилось, тільки порив вітру був, куди сильніший і мені здалось, ніби унизу його немає принаймні пісок не здійнявся. Після шостого пориву, який змусив мене, навіть зробити крок назад я вже точно переконався, що з кожним разом потік, ніби ущільнюється і стає сильнішим. Втім, це все ще був звичайний вітер і бійці, одягнені в середні костюми піхоти прориву взагалі, ледве його помічали.

Усе сталося на десятий, група атолів, що рухалась у трьохстах метрах попереду впала, наче підкошена, а їх голови покотилися по піску, ніби ніколи не належали тілам. Діючи більше на рефлексах я каменем завалився вниз, розуміючи, що попередити нікого не встигну.

— Не підійматись без моєї команди, — через декілька секунд почув я голос Гомера. Це добре, значить, аукціоніст встиг зреагувати. Повернув голову, пробігся очима по піщаному дзеркалу, ніби всі живі, звісно, окрім авангарду, лише навколо Турока з’явилась добряча така калюжа крові, а нічого вдавати із себе лицаря та кидатись поверх дівчини. Тим паче, що цим ти їй усе одно не допоможеш і я не без зловтіхи продовжив дивитися на його закривавлену спину, з якої, ніби молекулярним ножем зрізали добрячий такий шмат плоті. Втім, рани здорованя затягнулась, варто йому було тільки вколоти ін’єктор.

Гомер зло вилаявся і прокричав, — Ікаре, мені потрібні твої ілюзії, наші сканери проти цього вітру сліпі, немов кошенята!

— Секунду, — відповів я, паралельно активуючи відновлення дронів та направляючи мої копії вперед. П’ятдесят метрів ілюзії подолали без перешкод, а от далі я побачив, як змазався їх силует на рівні грудей і в меню стали доступні одразу чотири маленьких помічники.

Хоч із втратою частини дронів ілюзії не зникли, але їх реалістичність тепер залишала бажати кращого, втім, вони все ще здатні були виконувати покладене завдання.