Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

мученицький погляд як ніколи відповідав вибраному образові.

— Ти шо, глухий? Жени сюди свої копійки!

На мене насідали трійко шкетів мого зросту, але не мого рівня — я таких без всякої магії можу на лікоть намотати (навіть тепер, що багато про що казало). Напевне, до чорних така шпана просто не чіпляється — боїться прочухана. Я стояв перед дилемою: віддати їм гроші означало застрягнути тут надовго, а побити їх до півсмерті — вийти з образу. Може, просто спопелити? Нема людини — нема проблеми.

— Що тут відбувається?! — Грізний вигук змусив незґрабних нападників підскочити і майже миттєво зникнути з очей.

— Ти як, хлопче? — мене ззаду гупнули по спині.

Пр-р-рикопаю….

— Дякую, добре.

Сподіваюся, від вирішить, що тремчу я від страху, а не від люті, тому що кидатися з кулаками на жандарма в моєму положенні — остатня справа. Біля лавиці стояв типовий представник влади — з животом, в не надто новому, але старанно випрасуваному мундирі капрала. Він уважно оглянув мене, мій благенький багаж і дружньо поцікавився:

— Нічого не взяли?

— Ні. — В обличчя йому я намагався не дивитися: очі мене зрадять.

— Мандруєш сам, так? І куди зібрався?

— В Редстон, — трохи знічено посміхнувся я. — Буду поступати в університет.

— А ти відчайдушний хлопець, як я бачу. Пішли зі мною, недобре сидіти самому в такому місці.

Документів у мене не попросили, і це добре, бо позичений Йоганом паспорт ніякої перевірки би не витримав. Співчутливий капрал відвів мене у привокзальний відділок, напоїв гарячим чаєм і особисто посадив на потрібний потяг. Ніколи б не подумав, що жандарми на таке здатні! З іншого боку, зазвичай, чорні їм завдають проблем зовсім іншого роду.

Урок було засвоєно. Після цього інциденту я пересувався лише в натовпі, а відпочивати влаштовувався поряд з жандармськими гніздовищами, тобто, роби все прямо протилежне своїм нормальним звичкам. Не тому, що чогось боявся — це відчуття мені, як і раніше, було недоступне. Просто лева під овечим хутром краще за все видно саме вовкам. А я ще дивувався, чому білі так не люблять подорожувати! Для них будь-який переїзд — справжнє пекло. Звичайні люди можуть поводитися гірше всякого чорного, особливо, якщо ці люди мають справу з чужинцем, який не може ні на що відповісти.

Зі всіма пересадками і плутанням слідів, я добирався до Редстона вісім діб. На момент прибуття, нерви мої були натягнуті до максимуму. Мене два рази намагалися тупо вдурити, раз — пограбувати, і це не рахуючи дрібного хамства і зневаги. Було таке відчуття, що ще трошки, і я сам запишуся в Чудесники, щоби всім їм кисло стало. На останньому перегоні мені вдалося прибитися до компанії білих, які подорожували разом, і стало простіше, хоча їх теж хтось намагався обшукати. При прощанні чарівна блондиночка цьомкнула мене в щоку і назвала найрішучішим білим магом (!) на світі. Дýмки про те, що таку твердість здатен проявляти неініційований білий, у них просто не виникло.

До офісу НЗМАПІС я мчав, як метелик на вогонь. Бажання знімати номер в готелі і виясняти, якими приколами обернеться ще й це заняття, у мене не було ніякого. Залишався останній ривок — достукатися до Ларкеса. Своє посвідчення співробітника НЗАМПІС я здав при звільненні, тому мені треба було привернути увагу старшого координатора через звичайні канали. Інакше нафіга був весь цирк.

Черговий, побачивши відвідувача з мішком і валізою, напружився і щось пересунув на конторці, скорше за все, активував якийсь захист. То був, мабуть, єдиний раз, коли до білого поставилися з підозрою.

— Як я можу знайти пана Ларкеса?

— Вам призначено?

— Ні, мені дуже потрібно з ним поговорити.

Черговий насупився.

— Пан Ларкес зайнятий і не приймає без запису. Записатися на прийом ви можете по телефону у секретаря.

— Якщо він зайнятий, я зачекаю.

Нема смислу сперечатися з клерком! Я влаштувався у кріслі для відвідувачів і упіймав себе на думці, що вже робив так раніше, з іншим координатором. Не вперше. Якщо знадобиться, я тут навіть заночую.

Десь за півгодини черговий вибрався з-за конторки і приніс мені горнятко чаю. Напевне, це така властивість усіх білих — від них або вимагають грошей, або їм дають чай.

— Взагалі-то це не входить в мої обов’язки, але хочу сказати, що старший координатор найближчим часом не з’являтиметься, він поїхав.

Моє серце буквально пропустило удар.

— Куди? — вражено прошепотів я.

— В Суессон, керувати якимось розслідуванням.

Якщо вам хтось скаже, що померти від потрясіння здатні лише білі, плюньте йому в очі. Моє життя було на волосинці. В очах потемніло, голос чергового, який щось пропонував і радив, долинав геть здалека, перед очима миготіли картинки з колишнього життя, причому, не мого. Ще трошки, і плани Чудесників втілилися би в реальність, але тут сердешний клерк спробував викликати мені цілителя, я уявив, що почнеться, якщо мене оглядатиме білий маг, і різко повернувся до життя.

— Вибачте за турботу, всього доброго!

І я виметнувся з управління раніше, ніж черговий запитав сам себе, що це тут за такі дивні білі шастають.

Ненавиджу! Я стільки сил потратив, щоби добратися до нього, а він попер туди, звідки я приїхав. І чому мені здається, що розслідування, яким Ларкес зібрався керувати, безпосередньо стосується моєї персони? Цікаво, скільки часу знадобиться старшому координатору, щоби додати два і два і зрозуміти, що його обшукали? Він чоловік розумний. Думаю, краще мені не розраховувати на допомогу НЗАМПІС і, взагалі, триматися від «нагляду» якнайдалі. Боронь предки, вони змовляться з Чудесниками і почнуть мене травити гуртом?

Я чітко розумів, що фарс, початий майже без надій на успіх, надто затягнувся, і чим далі, тим складніше мені буде «воскреснути». Але як бути з передчуттями? І що гірше — з моїм положенням старшого? Недаремно серед чорних так мало охочих до влади. Приємно, звичайно, відчувати себе главою сім’ї, хай вона і складається наполовину з білих, але така позиція несе з собою і деякі обов’язки. Я повинен захищати клан! У чорних старший не може виявитися слабаком, це страшна ганьба до кінця днів, а живуть маги довго. Якщо хтось здогадається, що я знав про загрозу для родини, але все-одно відступився, моє суспільне положення ніколи не підніметься вище плінтуса. І плювати буде іншим чорним на мою силу! Тавро невдахи буде переслідувати мене до смерті.

Мені потрібен був план, і мені потрібен був притулок. Останнє я зрозумів з деяким запізненням. За минулі два роки Редстон помінявся, став тривожнішим, чи що, більш недовірливим. Додалося жандармів на вулицях, захисних амулетів на хатах і під’їздах (хтось непогано на цьому заробив). В суесонській глухомані я добряче відстав від життя, може статися, що при спробі заселитися в готель портьє поставиться