Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Черепицю херсонеські майстри зазвичай позначали спеціальними рельєфними мітками — окремими грецькими літерами, монограмами, умовними знаками, зображеннями вершників, тварин чи птахів. Це, ймовірно, слугувало для розрізнення серій однакових виробів однієї майстерні або виділення партії, виготовленої одним майстром.

Виготовляли гончарі й різноманітні знаряддя праці — вже згадувані глиняні важки для риболовецьких сітей, подібні чи й такі само важки для ткацьких верстатів, прясла для прядіння шерсті, форми і матриці для виливання металевих предметів тощо. Загалом на території городища й у його околицях могли впродовж доби середньовіччя одночасно діяти кільканадцять гончарних майстерень, рештки багатьох із яких виявлено і досліджено археологами. Попит на кераміку був постійним і доволі високим, внаслідок цього гончарство було одним із найбільш стабільних ремесел Херсона, забезпечуючи засобами до життя сотні містян.

Ще одним важливим ремеслом було металообробне. У місті виявлені сліди решток майстерень з обробки металів і кузень, які ідентифікуються завдяки відходам виробництва — шлаку, золі й попелу, решткам палива (деревного вугілля), напівфабрикатам-крицям, а також за рештками відповідного інструментарію — горнів, тиглів, форм для відливки металевих виробів і власне самими виробами та заготовками для їх виготовлення. Наприклад, одну з них було виявлено у так званому портовому районі городища. Вона мала три горни і займала площу понад 26 кв. м. Численні знахідки різноманітних металевих виробів на території городища засвідчують значний розвиток цієї ремісничої галузі.

Так, повсюдне поширення у місті мали, наприклад, такі нескладні на перший погляд для виготовлення будівельні кріпильні елементи, як залізні цвяхи і скоби. Натомість їхня масовість і звичність фактично в усіх спорудах міста засвідчує стабільне і почасти уніфіковане виробництво, у якому явно були задіяні фахівці з відповідним обладнанням. Що вже говорити про складніші вироби, як-от сокира або мотика, серп або коса, вила або лопата, підкова або шпора. Зрештою, херсонеські майстри вміли виготовляти також складні металеві замки з особливими секретами внутрішнього устрою. Вони досконало володіли усіма вміннями і навичками непростого ковальського ремесла, про що свідчать як знайдені металеві вироби, так і відповідні ремісничі інструменти. Серед використовуваних середньовічними ковалями прийомів кування і лиття, штампування і клепання, ковальське зварювання і спаювання тощо. Імовірно, працювали майстри і з дорогоцінними металами, виготовляючи ювелірні прикраси, хоча спеціалізованих майстерень середньовічних ювелірів у Херсоні не виявлено. Найімовірніше, працюючи на замовлення, високофахові ковалі могли поєднувати роботу з дорогоцінними металами з простішим повсякденним для них більш масовим виробництвом.

Натомість косторізне виробництво, судячи з якості місцевих знахідок, було вже виокремлене у спеціалізовану галузь, яка потребувала не менш складних навичок, ніж ковальська справа. З кості виготовляли рукоятки ножів, ґудзики, круглі пласкі гральні фішки, голки, наперстки, різноманітні застібки і булавки, намиста тощо. Усі ці речі здебільшого явно були місцевого виробництва, так само як і різні за формою кістяні пластини із різними рельєфними зображеннями переважно хижих тварин і птахів — левів, пантер, орлів. Вирізали майстри також уявних грифонів та кентаврів. Ці пластинки були накладками, які оздоблювали кришку скриньки або шкатулки, нашивками, що прикрашали одяг чи поховальний покров.

Оригінальним місцевим ремеслом було також склоробство. Про саме місцеве скляне виробництво свідчать не лише самі готові предмети, а й знахідки решток печей для варки скла, шлаку, скляного браку, решток сплаву. У Херсоні для місцевого споживання і на продаж «варварам» масово виробляли дрібну дешеву біжутерію, яка замінювала дорогі ювелірні прикраси. Це були різнокольорові буси, підвіски, вставки для бронзових каблучок, браслети. Останні послуговувались особливою популярністю, були різними за формою і розмірами, призначались як для руки дорослої людини, так і дитини. Доволі масовим було також виробництво віконного скла, товщина якого становила 5–6 мм. Скляні уламки його колись прямокутних чи дископодібних пластин доволі часто трапляються під час археологічних розкопок пам’ятки. Нарешті, зі скла виготовлялись також чарки, стакани, бокали, лампадки і підставки до них, флакони.

Очевидним є розвиток місцевого кам’янорізного ремесла, майстри якого витесували як прості блоки будівельного каменю, так і виготовляли вишукані архітектурні деталі — капітелі колон, карнизи, одвірки, перемички тощо. На окремих садибах міста знайдені різноманітні інструменти для обробки каменю — тесла, долота, пилки, молоти та ін. Фахівці-каменотеси виготовляли також складні за конструкцією ручні млини, жорна яких виготовлялися з особливо твердих порід каменю і мали бути ідеально припасованими одне до одного. Це потребувало навичок не лише в плані обробки каменю, а й доброго знання механіки. Особливих умінь потребувала ювелірне різьблення під час виготовлення різних стеатитових ікон та хрестів, які, втім, могли бути імпортними.

Нарешті, у місті розвивалось прядіння і ткацтво, обробка шкір і виготовлення шкіряних виробів (взуття, ременів, деталей упряжі тощо), деревообробне ремесло, необхідне як у будівництві споруд і облаштування жител меблями, так і спорудженні наземних транспортних засобів і необхідних для риболовецького промислу човнів тощо. Загалом ремісниче життя кримського Херсона було типовим життям провінційного візантійського міста, зі збереженням впродовж століть традиційного набору необхідних городянам ремесел. Вони були скеровані передусім на забезпечення власних потреб і лише почасти за наявності відповідного попиту виходили за межі міста, постачаючи мешканців Південно-­Західного Криму переважно тарною керамікою, черепицею, скляною біжутерією та меншою мірою іншими місцевими виробами.

Торгівля регіону мала, таким чином, переважно дрібний характер, слугувала не так збагаченню, як життєзабезпеченню. Сільськогосподарські околиці постачали до міста продовольство та сировину сільськогосподарського походження, а міське ремесло забезпечувало мешканців периферії тими якісними виробами, які вони не могли виготовити самотужки. Економіка Таврики мала, таким чином, переважно натуральний характер, особливо у сільській місцевості, з елементами локальної дрібнотоварної торгівлі. Її інтенсивність, особливо у межах міських центрів на кшталт Херсона, засвідчує налагоджений обіг монет різного номіналу і купівельної спроможності, які до того ж карбувалась на місці — у Боспорі й Херсоні.

Цей місцевий світ-економіка візантійської Таврики немов би відкривався назовні завдяки зовнішній торгівлі. За посередництва візантійських центрів Криму — передусім Херсона, але також Боспору, Сугдеї, до столиці Візантії та міст Малої Азії продавали продукцію кочового скотарства варварських народів, які сусідили з візантійськими володіннями, кочуючи у Степовому Криму, — худобу, шкіри, шерсть, м’ясо, хутра тощо. Константин Багрянородний у середині Х ст. писав, що херсоніти не можуть жити, якщо не приїжджають до Візантії з метою перепродажу там шкір і воску, куплених у печенігів. Натомість до Криму завозили високоякісні вироби візантійського ремесла, шовкові та шерстяні тканини, коштовний одяг, ювелірні прикраси, прянощі, пахощі, оливу, вино. Усі ці товари користувались попитом не лише у мешканців візантійських міст півострова, а й федератів імперії, які мешкали у Південно-Західному Криму, були головними предметами обміну з кочовиками. Історик VI ст. Йордан писав, що Херсон був містом, куди жадібний купець ввозив багатства Азії. В уявленнях сучасників, кримський центр був містом, яке значною мірою жило саме за рахунок зовнішньої посередницької торгівлі між Візантією і кочовим світом північнопричорноморських степів, який починався вже на межі гірського і степового Криму.

Як вже зазначалось, важливим предметом імпорту до міських центрів візантійського Криму вже з IV–V ст. було зерно, оскільки місцеве зернове землеробство занепало. Залежність Херсона від постачання хлібом з Малої Азії збереглася впродовж усього раннього середньовіччя. Натомість візантійські міста Криму, крім посередницької торгівлі продукцією «варварів» з імперією, продавали також до візантійських центрів головні товари власного виробництва — сіль і продукцію