Читати книгу - "Бенкет круків"

волоссячка, що стирчали з його обвислого рожевого подвійного підборіддя.— Ні, ваша світлосте, не так щоб нездужає. Обітниця не дає мені права розголошувати...

— Обітниця навряд чи допоможе вам у чорній камері,— застерегла його Серсі.— Або я почую правду, або вас закують у ланцюги.

Пайсел упав навколішки.

— Благаю... Я ж служив вашому лорду-батькові, я був вам другом у справі з Джоном Арином. Я не витримаю підземелля, цього разу вже точно...

— Навіщо Марджері посилає по вас?

— Вона просила... вона... вона...

— Кажіть!

Він скулився.

— Місячний узвар,— прошепотів він.— Місячний узвар, щоб...

— Я добре знаю, навіщо вживають місячний узвар...— («Ось воно!») — Чудово. Підводьтеся зі своїх немічних колін і постарайтеся згадати, що ви чоловік.

Пайсел спробував устати, але вовтузився так довго, що Серсі звеліла Озмунду Кетлблеку знов його смикнути.

— Що ж до лорда Гайлза, то най Отець небесний судить його справедливо. Дітей він не залишив?

— Рідних дітей — ні, але є годованець...

— ...не кревний,— роздратовано відмахнулася Серсі.— Гайлз добре знав, як нам потрібне золото. Без сумніву, він казав вам, що воліє всі свої землі й статки залишити Томену.

Золото Розбі допоможе трохи наповнити скарбницю, а землі й замок Розбі можна дарувати комусь зі своїх у винагороду за віддану службу. Лорду Вотерзу, наприклад. Оран уже натякав, що йому потрібен престол: без нього титул лорда — порожня відзнака. Він поклав оком на Драконстон, знала Серсі, але тут він цілить зависоко. Розбі для його походження й положення пасує більше.

— Лорд Гайлз усім серцем любив його світлість,— казав Пайсел,— але... його годованець...

— ...безперечно, все зрозуміє, коли ви озвучите передсмертну волю лорда Гайлза. Ідіть і виконуйте.

— Як накаже ваша світлість,— великий мейстер Пайсел поквапився геть, мало не зашпортавшись у власній мантії.

Леді Мерівезер зачинила по ньому двері.

— Місячний узвар,— промовила вона, повертаючись назад до королеви.— Ну й дурепа! Навіщо їй було так ризикувати?

— У маленької королеви є бажання, які Томен ще замалий вдовольняти.

Така небезпека існувала завжди, коли доросла жінка брала шлюб з маленьким хлопчиком. «Особливо якщо це вдовиця. Вона може запевняти, що Ренлі її не торкався, але я в це не вірю». Жінки п'ють місячний узвар лише з однією метою, і дівицям він просто не може бути потрібен.

— Мого сина зраджено. У Марджері є коханець. Це державна зрада, що карається на горло.

Серсі дуже сподівалася, що ота побабчена стара гаргара, мати Мейса Тайрела, доживе до суду. Наполягаючи, щоб Томен і Марджері побралися негайно, леді Оленна тільки прирекла свою дорогоцінну ружу на меч ката.

— Джеймі поїхав разом з сером Іліном Пейном. Гадаю, доведеться нам підшукати нового виконавця королівського правосуддя, щоб відрубати їй голову.

— Я можу,— запропонував Озмунд Кетлблек з безтурботною посмішкою.— У Марджері гарненька тоненька шийка. Добрий гострий меч легко її розрубає.

— Розрубати розрубає,— мовила Тейна,— але у Штормокраї стоїть військо Тайрелів, а ще одне — в Дівоставі. У них теж гострі мечі.

«Зусібіч ружі». Це страшенно дратувало. На відміну від його дочки, сам Мейс Тайрел ще був потрібен Серсі. «Принаймні поки не переможений Станіс. Тоді вже ніхто з них мені не знадобиться». Але як позбутися дочки, при цьому не втративши батька?

— Зрада є зрада,— сказала вона,— однак слід мати докази — щось вагоміше за місячний узвар. Якщо її невірність підтвердиться, навіть власний батько змушений буде її засудити, бо в іншому разі її ганьба впаде на нього.

Кетлблек пожував кінчик вуса.

— Слід заскочити їх за справою.

— Як? Кайберн влаштував за нею цілодобове стеження. Її слуги гроші в мене беруть, а повідомляють лише якісь дрібнички. Ніхто її коханця не бачив. Вуха, що підслуховують у неї під дверима, чують тільки співи, сміх і плітки — нічого корисного.

— Марджері занадто хитра, щоб так легко пійматися,— мовила леді Мерівезер.— Вона за своїми фрейлінами як за мурами. Вони сплять разом з нею, вдягають її, моляться разом з нею, читають і шиють. Вона ж, коли не їздить полювати з соколом чи кататися верхи, грається з маленькою Алісанною Булвер. Коли поруч з нею чоловіки, то неподалік завжди септа або кузини.

— Колись же вона має відпочивати від своїх квочок,— не здавалася королева. І тут у неї майнула думка.— Хіба що леді теж беруть у цьому участь... не всі, мабуть, але дехто.

— Кузини? — з сумнівом перепитала Тейна.— Всі троє молодші за маленьку королеву й зовсім невинні.

— Розпусниці, вбрані в білий колір дівоцтва. В такому разі їхні гріхи ще більш кричущі. Вони зганьблять свої прізвища,— сказала королева, передчуваючи, як це буде.— Тейно, ваш лорд-чоловік — мій юстиціарій. Ви вдвох сьогодні маєте повечеряти зі мною.

Вона хотіла провернути справу швидко, поки в маленькій голівці Марджері не зринула думка повернутися в Небосад чи відплисти на Драконстон до свого пораненого брата, що стоїть на порозі смерті.

— Звелю кухарям засмажити нам вепра. І треба організувати музику — вона поліпшує травлення.

— Музику! — миттю все збагнула Тейна.— Атож.

— Ідіть запросіть свого лорда-чоловіка, а потім організуйте нам співця,— попросила Серсі.— Пане Озмунде, прошу вас лишитися. Нам багато чого слід обговорити. І Кайберн мені також знадобиться.

На жаль, дикого вепра на кухні не виявилося, а посилати мисливців часу не було. Натомість кухарі зарізали свиню й подали на стіл окіст, приправлений гвоздикою і политий медом із сушеними вишнями. Не так, як планувала Серсі, але теж вийшло добре. Потому подали печені яблука з гострим білим сиром. Леді Тейна смакувала кожним шматочком. А от Ортон Мерівезер — ні: його кругле бліде обличчя як покрилося плямами, так і лишалося таким від юшки й до сиру. Пив Ортон багато й час до часу кидав скрадливі погляди на співця.

— Смерть лорда Гайлза — таке горе! — нарешті заговорила Серсі.— Але мушу визнати, що навряд чи хтось із нас сумуватиме за його кашлем.

— Так-так, навряд чи.

— Нам потрібен буде новий лорд-підскарбій. Якби не заворушення у Видолі, я б запросила назад Пітира Бейліша, але... Хочу спробувати взяти на цю посаду сера Гариса. Впорається він незгірше за Гайлза, та ще й не кашляє.

— Але сер Гарис — правиця короля,— мовила Тейна.

«Сер Гарис — заручник, і навіть заручник з нього такий собі».

— Прийшов час підшукати Томену сильнішого правицю.

Лорд Ортон відірвав