Читати книгу - "Бенкет круків"

157
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 211 212 213 ... 265
Перейти на сторінку:
очі від келиха з вином.

— Сильнішого. Певна річ...— він повагався.— І кого?..

— Вас, мілорде. У вас це в крові. Після мого батька правицею Ейриса став саме ваш дідусь.

Поміняти Тайвіна Ланістера на Оуена Мерівезера, як виявилося, це все одно що поміняти вороного на віслюка, але ж Оуен на той час був старим і немічним, і якщо й бездіяльним, то принаймні приязним. Його онук молодший і... «Ну, в нього дружина — сильна жінка». Шкода, що не можна призначити правицею Тейну. Вона втричі мужніша за свого чоловіка, і з нею цікаво. От тільки вона мирсянка, ще й жінка, тож доведеться вдовольнитися Ортоном.

— Не маю сумнівів, що ви компетентніші за сера Гариса...— («Та вміст мого нічного горщика компетентніший за сера Гариса»).— То ви згодні на цю посаду?

— Я... так, звісно. Ваша світлість робить мені велику честь.

«Більшу, ніж ви заслуговуєте».

— Ви чудово служили юстиціарієм, мілорде. І так і буде надалі, бо попереду нас чекають... важкі часи.

Побачивши, що Мерівезер усе правильно зрозумів, королева з усмішкою обернулася до співця.

— І ви теж заслуговуєте на винагороду за ці солодкі пісні, що ви нам заспівали за столом. Боги щедро вас обдарували.

— Ваша світлість вельми люб'язна,— вклонився співець.

— Це не люб'язність,— озвалася Серсі,— це щира правда. Тейна казала, ваше ім'я — Блакитний Бард...

— Так, ваша світлосте.

М'які опойкові чоботи на ньому були сині, й тонкі вовняні бриджі — теж. Сорочка — з блакитного шовку з ясно-синіми атласними вставками в прорізах. Співець навіть волосся в блакитний колір пофарбував — на тайроський манір. Довге й кучеряве, воно спадало на плечі й пахло так, наче він його помив трояндовою водою. «Троянди теж були блакитні, без сумніву. Ну, хоч зуби в нього білі». Зуби були і справді добрі, рівнесенькі.

— А іншого імені ви не маєте?

Щоки в нього легенько порожевіли.

— В дитинстві я називався Вот. Гарис ім'я для плугатаря, а от для співця — не дуже.

Очі у Блакитного Барда були такого самого кольору, як і в Роберта. Вже за це одне Серсі його зненавиділа.

— Не дивно, що леді Марджері так вас полюбила.

— Її світлість дуже добра. Каже, що я дарую їй задоволення.

— О, навіть сумнівів не маю. Можна мені поглянути на вашу лютню?

— Як зволить ваша світлість.

У цій люб'язній ввічливості вчувалася якась непевність, але співець усе одно вручив королеві свою лютню. Не можна ж відмовляти королеві.

Серсі, щипнувши струну, всміхнулася на звук.

— Солодкий і сумний, як і кохання. Скажи-но мені, Боте... коли ти ліг з Марджері в ліжко вперше — до чи після весілля з моїм сином?

Якусь мить здавалося, що він не зрозумів. А коли зрозумів, вибалушив очі.

— Вашу світлість обманули. Присягаюся, я зроду...

— Брехун! — Серсі з такою силою вдарила співця лютнею по обличчю, що розмальоване дерево вибухнуло трісками.— Лорде Ортоне, закличте вартових і заберіть цю істоту в підземелля.

Обличчя Ортона Мерівезера від страху зросилося потом.

— Це... яка ганьба!.. він насмілився спокусити королеву?

— Боюся, все було навпаки, та все одно він лишається зрадником. Хай поспіває лорду Кайберну.

— Ні! — побілів Блакитний Бард. З губи, куди поцілила лютня, скрапувала кров.— Я ніколи...

Тут Мерівезер схопив його за руку, і співець заверещав:

— Мати милосердна, ні!

— Я тобі не мати,— відповіла Серсі.

Але і в чорній камері від нього чути було тільки заперечення, молитви й благання про помилування. За деякий час по підборіддю в нього вже цебеніла кров з вибитого зуба, співець тричі обмочив сині бриджі, але вперто наполягав на своїй брехні.

— Можливо, це не той співець? — запитала нарешті Серсі.

— Усе можливо, ваша світлосте. Але не хвилюйтеся. Ще до ранку він у всьому зізнається,— мовив Кайберн; тут, у підземеллі, він на домоткану вовну вдягнув шкіряний ковальський фартух.— Перепрошую, що вартові так грубо з вами обійшлися,— обернувся Кайберн до співця.— Гарних манер їх, на жаль, не вчили,— провадив він лагідним і турботливим голосом.— Ми ж тільки хочемо почути від вас правду.

— Я і сказав правду,— схлипував співець. Залізні кайдани міцно припнули його до холодної мурованої стіни.

— Але ж ми знаємо, що це не так,— Кайберн стиснув у руці лезо, і його край легенько зблиснув у світлі смолоскипа. Розрізавши на Блакитному Барді одяг, Кайберн лишив співця голяка, якщо не рахувати синіх чобіт. З подивом Серсі зауважила, що волоссячко в нього між ніг каштанове.

— Розповідайте, як ви дарували задоволення маленькій королеві,— зажадала вона.

— Та я ніколи... Я просто співав, це все, співав і грав для неї. Її фрейліни вам підтвердять. Вони ж завжди були з нами. Її кузини.

— Кого з них ти спокусив?

— Нікого. Я простий співець. Будь ласка!

— Ваша світлосте,— мовив Кайберн,— може, цей бідолаха і справді просто співав для Марджері, поки вона розважала інших коханців?

— Ні. Прошу вас! Вона ніколи... Я співав, я просто співав.

Лорд Кайберн провів рукою по грудях Блакитного Співця.

— А вона під час любовних ігор брала ваші пипки вустами? — він стиснув одну пипку великим і вказівним пальцем і покрутив.— Чоловіки часом люблять таке. Пипки в них такі самі чутливі, як і в жінок.

Зблиснуло лезо, співець вереснув. На грудях його заплакало кров'ю червоне око. Серсі стало зле. Їй закортіло заплющити повіки, відвернутися, припинити все. Але ж вона — королева, а тут — державна зрада. «Лорд Тайвін би не відвертався».

Зрештою Блакитний Бард оповів історію всього свого життя, від самого дня народження. Батько в нього був бондар і сина теж учив на це ремесло, однак у хлопчика краще виходили лютні, аніж діжки. У дванадцять років Вот утік з дому і приєднався до трупи мандрівних музик, яких почув на ярмарку. Обійшов з ними половину Розлогів, заки прибився на Королівський Причал, сподіваючись заслужити ласку при дворі.

— Ласку? — хихикнув Кайберн.— Це так жінки тепер це називають? Боюся, ви її таки заслужили, друже мій... але не в тої королеви. Бо справжня королева стоїть перед вами.

Так. У тому, що відбувалося, винна Марджері Тайрел, вважала Серсі. Якби не вона, Вот міг би прожити довге і плідне життя, співаючи пісеньки і зваблюючи свинарок і селючок. «Це її інтриги примушують мене йти на таке. Вона зганьбила і

1 ... 211 212 213 ... 265
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бенкет круків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бенкет круків"