Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

175
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 210 211 212 ... 248
Перейти на сторінку:
не будуть заважати. Я тільки дивуюся такій щедрості. Мій номер виявляється величезним, складається з двох кімнат і ванної. Купа дорогих меблів, простір, хоч у футбол ганяй.

Тільки встигаю вмитися, як у двері стукають. Прийшла покоївка, в неї перелякане обличчя.

— Ось, вам передали, — дає мені невеличкий конверт і швиденько йде геть. У конверті аркуш дорогого паперу, на якому красивим почерком мені пропонують зустрітися. Невідомі, поверхом нижче. Пишуть, що справа державної важливості. Я відчуваю, що просто відпочити на кіно не вдасться. Що це ще за жарти? Перевіряю револьвер, потім виходжу. Двері на поверх зачинені, поруч сидить строгий швейцар, який нікого не впускає, але випускає. Я йду сходами, потім коридором, шукаю названий номер. Стукаю.

— Заходьте, Іване Карповичу, — чую впевнений чоловічий голос О, там уже чекають! Заходжу готовий до всього, бо ж події останніх днів до цього привчили.

У кімнаті на мене чекають двоє чоловіків у цивільному. Молоді, стрункі, коротко підстрижені, чисто поголені, зі строгим поглядом Військові.

— Доброго дня, Іване Карповичу, проходьте, сідайте, — один із чоловіків вказує на стілець, що стоїть перед ними.

— Доброго, — проходжу, сідаю, дивлюся на них.

— Мене звуть ротмістр Ступін, це — поручик Назаров, — він вказує на свого товариша. — Військова контррозвідка.

Дивляться удвох на мене, строго, наче чекають, що ось я зараз кинусь на коліна і зізнаюся у шпигунстві.

— Слухаю вас, — кажу їм.

— Іване Карповичу, навіщо ви влізли у цю справу? — питає Ступін, він тут за головного.

— Яку справу? Я трохи не розумію.

— Та все ви розумієте! — скрикує Назаров і гнівно на мене дивиться.

— Поручику, заспокойтеся, — строго каже Ступін і звертається до мене.

— Іване Карповичу, не ліпіть дурня.

Я підводжуся, бачу їхні здивовані погляди.

— Панове офіцери, навчіться спочатку балакати, а потім ми продовжимо цю бесіду, — кажу їм.

— Ти що, мужик! — кричить Назаров і підхоплюється.

— Ви тільки підтверджуєте мої слова, — киваю я.

— Поручику, сядьте! — наказує Ступін строго. — І ви, Іване Карповичу, будь ласка, сядьте. У нас є до вас важлива справа.

Сідаю. Міг би піти, але не хочу нажити додаткових ворогів.

— Іване Карповичу, це кіно, яке ви взялися прикривати... — починає Ступін після деякої перерви.

— Я нікого не прикриваю, бо ж не парасолька. Мене попросили допомогти порадами щодо питань, на яких я знаюся. Я погодився. Зі мною уклали офіційний договір, я працюю.

— А знаєте, на кого?

— На Ханжонкова.

— Ні. Кінофабрика Ханжонкова лише виконує замовлення, а фінансує цей проект фабрикант Хуммельс із Ревеля.

— Не знайомий з таким.

— З ним зараз важко познайомитися, бо він на водах. У Баден-Бадені.

— Кажуть, там непогано.

— Погано те, що цей Хуммельс — німець.

— Ну, в імперії живе багато народів, і німці теж.

— Але цей німець володіє великою кількістю промисловості, виїхав до Німеччини, перед тим давши грошей на дорогий фільм з найкращими зірками імперії!

— Що в цьому злочинного?

— Злочинного поки нічого, але багато дивного. Бо ще рік тому пан Хуммельс був на межі банкрутства, а потім дивом отримав кредит, розплатився з боргами і несподівано почав швидко багатіти, купувати фабрики та заводи.

— І що?

— Якось уже так виходило, що він купував лише ті підприємства, що могли отримати замовлення від армії чи флоту!

— Хіба цього не можна робити?

— Ми підозрюємо, що він отримував гроші від кайзера.

— Ну, підозрювати можна все що завгодно, але потрібні докази.

— У нас були докази. Точніше, свідки. Двоє. Але один зник, а іншого вбили.

— Мені точно потрібно все це знати? — питаю обережно, бо й так знаю забагато зайвого. А тут іще нарозповідають мені секретів, а потім почнуть тиснути, що знаю я і мушу зробити, що просять.

— А ви обережні, Іване Карповичу, — посміхається Ступін.

— Життя навчило. До чого ви ведете?

— До того, щоб ви допомогли нам.

— У чому?

— Ми хочемо розібратися, що замислив цей Хуммельс і що тут узагалі відбувається.

— Кіно знімають, ви ж знаєте.

— Можливо, це просто прикриття.

— Прикриття для чого?

— Для шпигунської роботи, підготовки масштабних диверсій чи замахів, та для чого завгодно!

— Слухайте, замахи не готуються в оточенні газетярів, які пишуть про кожен твій крок. Тут же все на долоні.

— Іване Карповичу, ця долоня з подвійним, а може, і потрійним дном! І ви допоможете нам розібратися, що ж тут відбувається насправді. Просимо вас щовечора надавати нам детальну доповідь про те, що ви бачили за день, з ким спілкувалися, чи не помітили чогось підозрілого, а також..

— Ні, — перериваю я цього ротмістра і бачу його здивування.

— Що?

— Я не можу погодитися на співпрацю з вами. Мене найняла кінофабрика Ханжонкова, в нас контракт, я отримую гроші і буду виконувати свої обов’язки щодо нього. Коли контракт закінчиться, я радо співпрацюватиму з вами, але...

— Та як смієш, мужик! — поручик кидається на мене з кулаком. Цей би дурень вдарив, але я відстрибую вбік. Він лупцює повітря, ледь не гепається, розвертається. Я дивлюся йому в очі. А він уже перегорів. Його гнів спалахнув, наче сірник, а зараз уже димить.

— Поручику, сядьте! — наказує Ступін.

Поручик важко дивиться на мене, потім таки сідає.

— Іване Карповичу, ви розумієте, що зараз не час сваритися з військовою контррозвідкою? — питає ротмістр.

— А я і не сварюся. Якщо побачу щось підозріле, обов’язково сповіщу, бо я патріот нашого Отечества Але зараз я працюю на кінофабрику, і не в моїх правилах працювати одразу на двох господарів.

— А ти, мужик, я бачу, думаєш, що спіймав Бога за бороду? — питає поручик, який усе ніяк не заспокоїться.

— Куди мені до Божої бороди? Що ви, — кручу я головою.

— Ми ж тебе можемо зараз арештувати! У холодну схотів? — кричить гарячкуватий поручик.

Я посміхаюся, й це його бісить.

— Мабуть, арештувати ви мене зможете. Але буде скандал. І якщо тут справді щось нечисто, вороги Отечества здогадаються, що за ними спостерігають. І все, ви програли. То, пане поручику, не погрожуйте мені тим, чого не зможете виконати.

— Та ти знаєш... — верещить поручик, а я кажу ротмістру:

— Якщо

1 ... 210 211 212 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"