Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

української анархії! А Барон — анархо–космополітик, синдикаліст і взагалі — жид…

Нольде пхикнув, Тютюнник біля вікна зареготав. Це він вперше засміявся вголос: сміх у нього був несподівано легкий, веселий, заразливий.

Петлюра теж посміхнувся.

Але Наркис був серйозний і понурий.

— Слухайте, пане Петлюро! — сказав Тютюнник, пересміявшися. — Маєте нагоду сьогодні ж утворити перший в місті загін… хоч би й «вільних козаків». Звичайно, в загін до пана… анархіста треба настановити комісаром якогось студента з «Просвіти» — для гартування національної свідомості…

Але Петлюра мерщій урвав Тютюнникову мову: ще, чого доброго, складеться враження, що він тут — найвищий начальник.

— Пане… (— Наркис, — підказав барон Нольде.) Пане Наркис! — Петлюра застромив палець за борт френча. — Ми можемо задовольнити ваше прохання, якщо пересвідчимося в щирості ваших почуттів. Ось! — він вказав на вікно. — Підійдіть, погляньте!

Наркис підійшов, глянув. Він побачив вулицю за дрібною сіткою дощу і шеренгу мальовничих козаків під каштанами. Більше нічого. Запитливо він глянув на Петлюру.

— Чи здолаєте ви, ну, скажімо, протягом тижня, самотужки отак екіпірувати сотню ваших людей?

Наркис почухав за вухом, пошкріб потилицю.

— Важкувато. Це ж скільки треба самого червоного сукна на штани… А ще й на шлики… Цілу сукняну фабрику треба… експропріювати…

Тут Петлюру пройняла великодушність.

— Шлики можна… звичайні — чорні. — Він промовив це з достоїнством. Кінець кінцем, бодай чимось мають же відрізнятися його гайдамаки від вільних козаків Тютюнника. — Колір прапора анархії я можу вам… зберегти на шликах. Але прапор — прапор у вас буде тільки жовто–блакитний!

Наркис вже розкрив рота, щоб дати мерщій свою згоду, поки Петлюра не передумав, та знову перешкодила панна Галечко.

Панна Галечко знову рвучко розчинила двері і стала на порозі. Обличчя її було бліде, очі стривожено метушились:

— Пане генеральний секретарю, перепрошую! Але… Повстали богданівці, пане генеральний секретарю!

— Що?!

Рука Петлюри вхопилася до кобури. Тютюнник теж зробив крок від вікна. Метнувся до дверей навіть Наркис. Тільки барон Нольде залишився спокійним: він звів свій браунінг і переступив дорогу Наркисові:

— Спокійно! Руки назад!

5

Повідомлення панни Галечко було й справді страшне. Богданівні? Гвардія Центральної Ради? Три з половиною тисячі найкращих вояків?

Правда, з переполоху панна Галечко трохи перебільшила: мова йшла не про весь полк, а лише про його перший кіш. Вчора на Малій раді Центральної Ради вирішено: згідно з загальною умовою, укладеною тепер з Тимчасовим урядом, кожне збройне формування Центральної Ради має виділити з себе частину, яка вирушає на фронт. Сьогодні Богданівський полк повідомлено: перший кіш має ввечері рушати до Волочиська. Після двотижневих звитяг кіш повернеться до столиці, і його місце на фронті заступить другий кіш; потім поверне другий і поїде третій. Вислухавши це повідомлення, козаки першого коша заявили, що вони захищають Центральну Раду, Центральна Рада в Києві, отже, в Києві, тільки в Києві вони й боронитимуть її. Звичайно, якщо Центральна Рада вирішить перебазуватись у розташування фронту, тоді й вони подадуться за Центральною Радою. Історія з полуботківцями повторилась, — тільки мова зайшла про фронт.

І годі було сподіватися, що другий та третій кіш богданівців не підтримають своїх однополчан.

— Пане Петлюро! — першим озвався Тютюнник. — Завтра на ранок п'ять тисяч вільних козаків із Звенигородки можуть бути тут і…

Але ж хіба була змога чекати до завтра? І хіба можна було погодитись, щоб богданівців, військо Петлюри, втихомирювали Тютюнникові козаки? Це ж означатиме… передати владу Тютюнникові.

Ні! Петлюра нікому не збирався відступити владу.

Він знову застромив палець за борт френча.

— Пане Наркисе! Ваші ці самі… що забарикадувалися там, у в'язничному подвір'ї, мають якусь зброю?

— Яка там зброя може бути в людини з тюряги? — знизав плечима Наркис. — Ну, фінки там, може, стилети… Ну, кілька шпалерів та кілька гранат… Ну, кілька гвинтівок, що довелося забрати в тюремної охорони…

Петлюра перевів погляд на барона Нольде:

— Пане Нольденко! Скільки є гвинтівок тут, у Генеральному секретаріаті, в нашому збройному запасі?