Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

накритого на двох. Вона запропонувала йому на вибір чай, шоколад чи каву. Флорентіно Аріса попросив кави, щоб була дуже гаряча й дуже міцна, і господиня дому дала відповідний наказ служниці.

— А мені принеси те, що й завжди.

«Те, що й завжди» було міцним напоєм із суміші розмаїтих східних чаїв, що збадьорював її після сієсти. Коли Ферміна Даса допила свій трунок, а гість спорожнив чашку з кавою, обоє на той час уже почали й урвали кілька тем для розмови, не стільки тому, що вони їх цікавили, скільки бажаючи уникнути інших тем, яких ні він, ні вона не наважувалися зачепити. Обоє почувалися скуто, не розуміючи, що вони тут роблять, так далеко від своєї юності, на терасі з підлогою, схожою на шахівницю, в нічийному домі, де, здавалося, й досі пахло квітами похоронних вінків. Уперше сиділи вони одне навпроти одного на такій короткій відстані й мали досить часу, щоб спокійно роздивитись одне одного через півстоліття, і обоє бачили одне одного такими, якими вони насправді були: двоє старих людей, на яких уже чатувала смерть, людей, що не мали між собою нічого спільного, крім спогадів про ефемерне минуле, яке належало не їм, а двом молодим, дуже несхожим людям, що могли б бути тепер їхніми онуками. Вона подумала, що він нарешті переконається в нереальності своєї мрії і цим спокутує свою зухвалу вихватку.

Щоб уникнути ніякових мовчанок чи небажаних тем, вона поставила йому кілька елементарних запитань про річкові пароплави. Їй видалося неймовірним, що він, будучи хазяїном, подорожував на пароплаві лише один раз у житті, багато років тому, коли, власне, не мав ніякого стосунку до фірми. Вона не знала, чому так сталося, і він продав би душу дияволові, аби розповісти їй про все. Вона теж погано знала річку. Її чоловік терпіти не міг гірського повітря Анд і пояснював це розмаїтими аргументами: мовляв, висота таїть у собі неабиякі небезпеки для серця, там легко дістати запалення легенів, люди там нещирі, вони не довіряють центральному урядові — і цілком слушно. Отож вони об’їздили півсвіту, а своєї країни зовсім не знали. В ті часи гідроплан фірми «Юнкере» робив поштово-пасажирські рейси від селища до селища в долині Магдалени, схожий на велетенського коника з алюмінію, маючи на борту двох членів екіпажу, шістьох пасажирів та мішки з поштою. «Це ніби летюча домовина», — зауважив Флорентіно Аріса. Ферміна Даса брала участь у першому польоті на повітряній кулі, й хоча вона не пережила тоді з цього приводу глибокого хвилювання, але сьогодні їй майже не вірилося, що це вона колись наважилася на таку авантюру. «Тепер усе інакше», — сказала вона, маючи на увазі, що це вона сама змінилася, а не способи подорожування.

Часом її увагу привертав гуркіт літаків. На соту річницю з дня смерті Визволителя вона бачила, як вони пролітали зовсім низько, роблячи карколомні маневри. Один із них, чорний, мов велетенський стерв’ятник, пролетів, мало не черкаючи об дахи будинків кварталу Ла Манга, зламав крило, зачепившись за верхівку високого дерева, і повис, застрягши в електричних проводах. Але навіть після таких спостережень Ферміна Даса не призвичаїлася до літаків. Її навіть ніколи не розбирала цікавість поїхати до затоки Мансанільйо, де приводнювалися гідроплани, після того як катери митного нагляду проганяли звідти рибальські човни та прогулянкові шлюпки, яких із кожним роком ставало все більше. Вже старою, як оце тепер, її обрали, щоб вона піднесла букет троянд Чарльзові Ліндбергу[67], коли той прилетів сюди з візитом доброї волі, й вона не могла збагнути, як такий рослявий, такий гожий білявий чоловік міг уміститися в апараті, зробленому, як їй здалося, з гофрованої бляхи, в апараті, що його двоє механіків штовхали з хвоста, аби допомогти йому злетіти в повітря. Їй не вкладалося до голови, що літаки, які здавалися не набагато більшими, могли брати на борт по восьмеро людей. Зате їй розповідали, що подорожувати на річкових пароплавах — це справжня втіха, бо їх не гойдає, як ото морські кораблі, хоча для них існують свої небезпеки, куди серйозніші, — скажімо, піщані обмілини та наскоки розбійницьких ватаг.

Флорентіно Аріса пояснив їй, що все це легенди давніх часів, а нинішні річкові пароплави мають танцювальний салон, каюти на них не менш просторі й розкішні, ніж номери в готелі, з окремою ванною та електричними вентиляторами; що ж до збройних нападів, то їх не було, відколи закінчилася остання з громадянських воєн. Крім того, він розповів їй із самовдоволеним відчуттям особистого тріумфу, що подібні досягнення стали можливі передусім завдяки свободі судноплавства, якої домігся він і внаслідок якої виникла конкуренція: замість однієї компанії, як то було колись, тепер існувало аж три, і всі вони процвітали. Одначе швидкий розвиток авіації становив реальну небезпеку для них усіх. Ферміна Даса спробувала його заспокоїти: мовляв, пароплави існуватимуть завжди, бо ніколи не знайдеться багато божевільних, схильних сідати в апарат, суперечний, здавалося, самим законам природи. Потім Флорентіно Аріса заговорив про поступ у розвитку пошти: тепер, мовляв, і доставляють, і розносять її куди швидше та надійніше, — він казав це з таємним сподіванням, що Ферміна Даса згадає про його листи. Та вона про це не згадала.

А втім, незабаром така нагода виникла сама собою. Вони вже відійшли далеко від цієї теми, коли служниця урвала їхню розмову, передавши Ферміні Дасі листа, якого щойно приставили спеціальною міською поштою, — цей вид послуг запровадили зовсім недавно, поширивши й на листи систему доставки телеграм. Ферміна Даса, як то бувало з нею завжди, не могла знайти окулярів, щоб прочитати, від кого лист. Флорентіно Аріса лишився незворушний.

— Нема потреби шукати окуляри, — сказав він. — Цей лист — від мене.

Так воно й було. Він написав його вчора, в жахливому стані депресії від того, що ніяк не міг забути, якою ганьбою скінчився його перший марний візит. У листі він перепрошував за зухвалість — що з’явився до неї з візитом без попереднього дозволу — і відмовлявся від наміру прийти знову. Листа він не роздумуючи вкинув у поштову скриньку, а коли добре все обміркував, було вже пізно взяти його назад. Проте йому здалися зайвими всі ці пояснення, і він лиш попросив Ферміну Дасу зробити