Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"

Втім над цим полем бою досі не відчувалося ані найменшого руху стихій. Хто б не командував військами імперії, він, як і сам Хальвард, або тримав магію на останній випадок, або чекав якогось слушного моменту. Північанам же лишилося тільки міцніше тримати щити й рахувати хвилини. 

Коли важка кіннота ніби ножем розсікла спочатку першу, а потім і другу лінію щитоносців, обличчя Хальварда скам’яніло. Він спостерігав, як люди під синіми прапорами розсипалися на дві групи й пропустили вершників углиб, як розвернулися, аби створити тунель зі щитів і списів. А потім, підкоряючись команді, рушили один назустріч одному. 

Друга сутичка віч-на-віч виявилася не настільки вдалою для північан, як перша. Тепер їм доводилося відбиватися з двох боків, а імперці дедалі більше й більше розділяли війська Недоре, вбиваючи клин у самий центр. Зволікати далі ставало небезпечно й Хальвард дав знак. Завив сигнальний горн, люди поспіхом відійшли на цілу сотню кроків назад, аби вирівняти лінію зіткнення. На жаль, довелося  добровільно залишити місце, яке ще кілька хвилин тому купили ціною десятків життів, але втратити передові загони зараз було б занадто великим марнотратством. Втішало одне: імперці теж зазнали страшних втрат, заплативши за цей прорив ледь не половиною своїх вершників.

Над полем прокотився радісний крик вершників: їм залишилося розтрощити лише одну лінію оборони, й подальшу дорогу до напіврозвернутого й не готового до бою строю буде відкрито. Над пагорбами розкотився дрібний барабанний бій, що віщував про новий наказ. Вочевидь, Бадр Зойра вирішив не марнувати вдалу можливість: на передньому краю вишикувалися кінні лучники, за ними — важка піхота. А потім барабани разом замовкли, проспівав одинокий горн — наказ для основних сил імперців.

Герцог кинув квапливий погляд на ущелину ліворуч від себе — і з зусиллям відвернувся. Вершники без сумніву мали помітити початок наступу, а отже, Йорунн від сутички відділяли лічені хвилини. Він не має сумніватися. Він має довіряти їй. Вона впорається, як і усі попередні рази, коли їм доводилося битися окремо одне від одного. Поруч із нею вірні люди, та й вона сама не беззахисне кошеня. Втім, Хальвард усе одно важко проковтнув клубок у горлі й нервово стиснув повід свого коня.

Якби поруч був Ульф, він би точно відпустив якийсь двозначний жарт щодо дівочої неквапливості, аби підбадьорити друга. Небезпека, що викликає сміх — наче й не така вже страшна, отже, треба сміятися в обличчя тому, що лякає найбільше. Але Ульфа поруч не було, він очолив центральні загони й вже з пів години як розчинився серед інших людей десь там, на полі внизу. Герцог мимоволі стиснув браслет на зап'ясті. Гаряча, палюче жива магія пульсувала в ньому, наче кров у венах.

Для Хальварда це очікування стало найскладнішою частиною. Він шкірою відчув момент початку атаки, а потім зціпив зуби й не зронив ані звуку, спостерігаючи за боєм. Вершники, що виринули з ранкових тіней, з розбігу вдарили в незахищений правий фланг війська імператора й почали вгризатися в стрій щитоносців. 

Хвилини текли нестерпно повільно, але нарешті позаду пролунав умовний сигнал: ар'єргард дістався початку спуску. Герцог Недоре торкнувся повідця коня і попрямував униз, до завмерлих на полі загонів. За його спиною в повітря злетіли прапори. Правитель виступав відкрито, аби всі охочі бачили: він не планує ховатися від сутички за чужими спинами. Хочете зустрітися віч-на-віч? Прямуйте до мене. За лічені хвилини він дістався вільного простору попереду основних колон, підняв руку, вимагаючи тиші й уваги, а потім різко опустив, вказуючи вперед. Над військами прокотився дзвінкий спів десятків ріжків. Армія Недоре йшла в бій.