Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

155
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 213 214 215 ... 264
Перейти на сторінку:
Тоді вона розповіла мені дещо про себе. Дара була не з тих місць, де мене розморило. Вона сказала, що також просто подорожує в Тінях. Вона ще не могла проходити крізь них так, як проходимо ми, але відчувала, що зможе навчитися цьому, бо вона, за її власними словами, походить з Дому Амбер по лінії Бенедикта. Насправді вона дуже-дуже хотіла дізнатися, як усе влаштовано. Засобом її пересування була сама Чорна дорога. Дара, як вона сказала, мала імунітет проти її шкідливих впливів, бо вона також доводилася родичкою тим, хто жив на дальньому краї дороги в Дворах Хаосу. Вона дуже хотіла вивчити наші методи, тож я постарався якнайкраще навчити її тому, що справді знав. Я розповів їй про Лабіринт, навіть накреслив його для неї. Продемонстрував Козирі — Бенедикт дав мені колоду — щоби показати їй, які з себе решта її родичів. Дара особливо зацікавилася тобою.

— Починаю розуміти, — сказав я. — Продовжуй.

— Вона розповіла мені, що Амбер у своїй цілковитій розбещеності та самовпевненості порушив певний метафізичний баланс між собою та Дворами Хаосу. Її народ тепер займається виправленням скоєного, спустошуючи Амбер. Її рідний край — не одна із Тіней Амбера, а окремий суб'єкт права. Тим часом усі проміжні Тіні страждають від Чорної дороги. Мої знання про Амбер були вельми обмеженими, тому я міг тільки слухати. Спершу я погоджувався з усім, що вона говорила. Бранд у моїх очах повністю відповідав її описам зла в Амбері. Але коли я згадав про нього, вона сказала: «ні». У тих краях, звідки прийшла вона, дядько вважався чимось на кшталт героя. Вона була непевна щодо деталей, але це її не дуже переймало. Тоді я і звернув увагу на критичну самовпевненість Дари щодо усього — коли вона говорила, її неначе оточувало кільце з фанатизму. Майже проти власної волі я став намагатися захищати Амбер. Я подумав про Левеллу, Бенедикта, Джерарда, з якими кілька разів зустрічався. Як я виявив, Дара жадала дізнатися про Бенедикта побільше. Так у її броні проступила крихітна шпаринка. Про це я міг говорити з певним знанням справи, а вона хотіла вірити всьому хорошому, що я говорив. Тож не знаю, яким був загальний ефект від моїх розповідей, але вона стала менш самовпевненою ближче до кінця...

— Кінця? — перепитав я. — Про що ти? Як довго вона була з тобою?

— Майже тиждень, — відповів Мартін. — Дара сказала, що доглядатиме за мною, поки я одужаю, і дотримала свого слова. Насправді вона затрималася на кілька днів довше. Сказала, хоче впевнитися, що все буде гаразд, але я був переконаний, що вона просто хоче продовжити наше спілкування. Зрештою, вона повідомила, що має рухатися далі. Я попросив її зостатися зі мною, але Дара відмовилась. Я запропонував поїхати з нею, від чого вона відмовилась також. Вона, певно, здогадалася, що я спробую піти за нею, бо вночі потайки вислизнула геть. Їхати Чорною дорогою я не міг, та й хіба знав, яку Тінь вона обере наступною у своїй мандрівці до Амбера. Коли, прокинувшись уранці, я зрозумів, що вона зникла, то довго думав і собі повернутися до Амбера. Але я досі боявся. А дещо зі сказаного Дарою лише посилило мої страхи. Так чи інакше, я вирішив залишатися в Тінях. Тож я мандрував, спостерігав різні явища, вивчав їх, аж поки мене не знайшов Рендом і не сказав, що хоче, аби я повернувся додому. Спершу він привів мене до тебе; хотів, щоб ти раніше від усіх почув цю історію. Казав, що ти знайомий з Дарою і хотів би більше про неї дізнатися. Сподіваюся, я тобі з цим допоміг.

— Так, — сказав я. — Дякую.

— Я розумію, що вона зрештою таки пройшла Лабіринт.

— Так, їй це вдалося.

— А потім оголосила себе ворогом Амбера.

— І це теж.

— Сподіваюся, — сказав Мартін, — усе це їй не нашкодить. Вона була доброю зі мною.

— Здається, вона й сама може про себе подбати, — сказав я. — Але... так, вона мила дівчина. Не можу тобі нічого обіцяти щодо її безпеки, бо я досі надто мало про неї знаю, і ще менше мені відомо про її причетність до теперішніх подій. Однак розказане тобою може стати в нагоді. Це дає їй право хоч трохи розраховувати на моє заступництво.

Мартін усміхнувся.

— Радий це чути.

Я знизав плечима.

— Що ти збираєшся робити тепер?

— Я заберу його до Віалли, — сказав Рендом, — а потім варто познайомитися з рештою, якщо час та обставини дозволять. Хіба що, звісно, трапиться щось іще і тобі знадобиться моя допомога.

— Нові обставини виникнуть, — сказав я, — та насправді я не певен, що ти мені знадобишся. Я краще переповім тобі новини. Я ще маю трохи часу.

Розповідаючи Рендому про події, які трапилися після його від'їзду, я думав про Мартіна. Наскільки я розумів, він залишався невідомою величиною. Розказане ним цілком могло бути правдою. Насправді, я був переконаний, що так воно і є. З іншого ж боку, у мене склалася думка, що його історія неповна, що він навмисно опускав деякі деталі. Можливо, болючі. Але так само, можливо, і ні. У нього не було особливих причин нас любити. Якраз навпаки. І Рендом міг привести в дім Троянського коня. Цілком можливо, що це зовсім не так. І все це через те, що я не здатен нікому довіряти, якщо існує альтернатива.

І все ж нічого з того, що я розповідав зараз Рендому, не могло насправді бути використано проти нас, і я дуже сумнівався, що Мартін міг нам серйозно нашкодити, якщо такими були його наміри. Ні, найпевніше, він так само, як і всі ми, ухильний у своїх відповідях, і найімовірніше, з тих самих причин: страх і самозахист. Корячись раптовому пориву, я спитав його:

— Ти коли-небудь ще зустрічався з Дарою?

Мартін почервонів.

— Ні, — швидко відповів він. — Тільки того разу. Більше ні.

— Розумію, — кивнув я. Рендом був надто гарним гравцем у покер, щоб нічого не помітити, тож я за дуже низькою ціною купив абсолютну впевненість, що батько тепер пильнуватиме за своїм давно втраченим сином.

Я швидко перевів нашу розмову знову на Бранда. І поки ми з Рендомом порівнювали наші нотатки з психопатології, я відчув крихітне поколювання і чиюсь присутність — стан, що завжди передує

1 ... 213 214 215 ... 264
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"