Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Розштовхала її Жазель. Ейр подивилася на всі боки. Усі вже сиділи у сідлах. Вона витріщила очі на клерка.

- Я хотіла, щоб ти довше відпочила. - пояснила дівчина. - Ми все вже зібрали. Тобі тільки на коня сісти.

Сабазадонка так і зробила. Вони помчали вперед. На ходу дівчина вийняла карту і ще раз з нею звірилася. Хоч Ейр і бачила її вже сто разів, але проїхати навіть кілька зайвих кілометрів їй зовсім не хотілося. Вона їхала попереду, за нею розташувалися Естель та Жазель. Чоловіки замикали групу.

- А в тебе є одна з тих штук, що надягають на руки? - запитала клерк у Химерниці.

Та підняла брови і глянула на Жазель.

- Я бачила у Тревізо таку.

- Артефакт. - кивнула Естель. - У нас у кожної є.

- А у Дезіре? - запитала Жазель.

Естель замовкла. На цілу хвилину.

- Ні. Вона ніколи не мала. Фіолетовий артефакт не так просто роздобути.

- Вони за кольорами різняться? У Селюстір був якийсь металевий. - пригадувала Жазель. - Я не бачила на ньому нічого зеленого.

Ревіаль усміхнулася. Вперше, відколи вони побачили ту жахливу картину біля села.

- Артефакт сам по собі марний. Він працює на силі Химерниць. Точніше, на тій силі, до якої ми можемо торкнутися і перенести в наш світ. Матеріалізувати, розумієш?

- Ти маєш на увазі серпанки? Артефакти працюють на серпанках?

Естель високо підняла брови і закивала.

- Так. Деякі на серпанках. Деякі можуть працювати безпосередньо від джерела сили.

- Від Химерниць. - здогадалася дівчина.

- Саме так. - підтвердила її здогади Ревіаль. - У мене синій. У Селюстір зелений. Фіолетовий знайти складно. Я ніколи такого не бачила. А на інші Дезіре не згодна розмінюватися. - Химерниця опустила очі. - Була не згодна. Тепер їй уже байдуже.

- Не треба так про неї говорити. - похитала головою Жазель. - Вона ж жива.

- Вона не живе, вона існує. - замислено сказала Естель. - Навіть не знаю, щоб я робила, опинившись у такій ситуації. Втратити все, що маєш. Все, що ти заробила тяжкою працею. А разом із цим ти отримуєш ще й зруйновані мрії, це кінець, майбутнього немає.

Химерниця похитала головою ще сильніше і опустила голову.

- Вона сильна. Я не витримала б. Вже стрибнула б із мосту.

Жазель трохи відкрила рота. Вона почала ще сильніше хвилюватися за Дезіре. Клерку вона зовсім не здавалася такою сильною. А що, коли Химерниця зими намітила собі такий самий план? А Жазель не зрозуміла, не передбачила, не змогла допомогти… Холодний піт пробив дівчину. Вона не хотіла про це говорити вголос. Але дуже серйозно захвилювалася про Дезіре. Чомусь її тягнуло до тієї Химерниці. Хоч вони зовсім не були подругами. Але, після Ейр, звичайно, Дезіре для неї була найближчою. Сандрін це Сандрін. Напевно, свою роль грала їхня довга передісторія у відносинах. Чудово! Мало того, що навколо війна, війська в облозі, за ними погоня, так ще тепер думай про те, що ти не змогла вчасно допомогти Химерниці. Жазель видихнула. Одна проблема за один раз. Спершу меч. На інші справи вона поки що ніяк не могла вплинути. Здобути меч. А все інше – потім. Нехай Максуд вирішує, що там робити і як.

- Ще одне поселення. За десять кілометрів. - якось зовсім похмуро промовила Ейр.

І Жазель чудово розуміла чому. Вона шумно видихнула. Головне, відвернутися у потрібний момент. Клерк помітила, як сабазадонка постійно піднімається у сідлі. Напевно, шукає черговий пагорб, щоб вони змогли оцінити дистанцію до ворога. Те, що він іде за ними, не викликало жодних сумнівів. А може, вона щось інше виглядала. Скоро стемніє, навряд чи встигнуть піднятися ще на одну таку стару скелю, як тоді. Дівчина ще трохи спостерігала за Ейр, потім не витримала і наздогнала її.

- Що ти весь час видивляєшся? Давай, я подивлюся, що шукати? - запропонувала Жазель.

Ейр зміряла її поглядом. Її серйозне обличчя зовсім не сподобалося клерку.

- Я шукаю ознаки засідки. - зізналася Ейр.

- Засідки? Як? Вони ж позаду! - здивувалася Жазель.

- Позаду. А ти знаєш, як розподілено їхні сили на цій ділянці? Як проходить спілкування між ворожими частинами? Може, про наше наближення повідомлено вже тисячу їхніх солдатів. - сабазадонка вперла погляд у дівчину і дивилася на неї, поки не переконалася, що та чудово зрозуміла ситуацію. - Шукай щось незвичне. Витоптана трава, зламані гілки. Звичайно, знайти погано прихований віз чи дюжину сплячих солдатів не варто сподіватися.

Жазель кивнула головою. Щось незвичайне. Вона спробувала підвестися в сідлі. М'язи віддали гулом. Але треба було обов'язково хоч щось побачити. Щоб заспокоїти себе насамперед. Дівчина оглянула все, що було попереду. Незабаром вони дійдуть до селища. Його дерев'яні убогі низькі будинки вже виднілися. А навкруги поля, іноді дерева. Тут особливо нема де сховати військо. Жазель трохи заспокоїлася. Якщо війська немає, то нечисленні загони ворога їм не страшні. Мабуть. Хотілося у це вірити. Потім дівчина підвелася ще раз і озирнулася. На невеликій рельєфній височині далеко позаду вона помітила рух. Все всередині застигло.

- Ідуть? - Запитала Ейр, побачивши вираз обличчя клерка.

Дівчина закивала.

- Набагато ближче. Ніж раніше. - у неї в роті якось швидко пересохло і слова вилітали насилу.

Жазель потяглася до сумки, щоб вийняти флягу та попити води.

- Так і має бути. - більше сама собі сказала Ейр. - Ми трохи більше чотирьох годин не рухалися. Може, за ніч відірвемося. Поки ще видно, треба скакати швидше.

Вона повідомила групу, що потрібно прискоритися. До темряви залишалося понад годину. І цю годину група мала проїхати в хорошому темпі.

Ніхто не висилав розвідника до селища. Усі й так знали, що там побачать. Коли вони проїжджали поблизу поселення, то Жазель заплющувала очі, відверталася, пробувала закрити обличчя рукою. Але все одно ненавмисне це побачила. Цілий довгий ряд із трупів. Страшно понівечених. З того, що потрапило на очі дівчині, деякі не мали кінцівок. Жазель побоювалася, що їй стане ще гірше, ніж було вперше. Але її побоювання виявилися марними. Напевно, організм якось підлаштувався, щоби такий шок більше не повторився.