Читати книгу - "Замогильні записки"

такі самі справи в світі моральному? Скільки б не об’єднували свої зусилля тисячі голів, їм ніколи не скласти шедевра, який сам собою створив Гомер.

Було сказано, що місто, всі мешканці якого будуть порівну наділені і майном, і освіченістю, явить поглядам Божества картину, що перевершує ту, яку являли міста наших батьків. Нині всіх охопило безумство: люди прагнуть привести народи до одноманітності і перетворити рід людський в одну-єдину людину; хай так, але, набуваючи загальних рис, чи не втратять люди цілу низку власних почуттів? Прощавай, тиха домівка; прощавай, краса життя родинного; серед усіх цих білошкірих, жовтошкірих, чорношкірих створінь, які називаються вашими співвітчизниками, ви не знайдете брата, якому зможете кинутися в обійми. Невже не було нічого щирого в колишньому житті, в тому маленькому клаптику землі, який ви бачили з обрамленого плющем вікна? За горизонтом ви розпізнавали якісь невідомі країни, про які вам розповідав перелітний птах, єдиний подорожній, якого ви зустріли по осені. Яким щастям було усвідомлювати, що довколишні горби вічно поставатимуть перед вашим поглядом, що під їх покровом ви зустрінете друзів і коханих, що нічні шерехи навколо вашого притулку будуть єдиними звуками, слухаючи які ви засинатимете, що ніщо ніколи не потривожить самоти вашої душі, що ви завжди знайдете там думки, які чекають на вас, щоб продовжити звичну розмову. Ви знали, де народилися, знали, де вас поховають; заходячи до лісу, ви могли сказати деревам:

Ви бачили моє народження, Побачите і смерть мою [124].

Для того щоб рости, людині не обов’язково подорожувати; вона носить нескінченність у собі. Певний звук, що вирвався з ваших грудей, не знає перешкод; він знаходить відгук у тисячі душ: і той, у кому ця мелодія не звучить, марно проситиме її у світового простору. Присядьте на стовбур поваленого дерева в лісовій гущавині: якщо в глибокому забутті самого себе, в нерухомості, у тиші ви не відчуєте нескінченності, марно шукати її на берегах Ґанґу.

Яким буде це уселенське суспільство, що не має національності, не є ні французьким, ні англійським, ні німецьким, ні іспанським, ні португальським, ні італійським, ні російським, ні татарським, ні турецьким, ні персидським, ні індійським, ні китайським, ні американським, а вірніше, що є всіма цими суспільствами разом? Як вплине такий стан справ на звичаї, науки, мистецтва, поезію? У чому виявляться пристрасті, що відчуватимуться укупі зі звичаями усіх народів, що населяють усі широти? Якими словами пояснити це змішування потреб і образів, яке виникне, коли різні сонця почнуть освітлювати загальну юність, зрілість і старість? І якою мовою? Чи заговорить об’єднане суспільство єдиним наріччям, чи ж для зносин між народами буде прийнято особливий діалект, а вдома кожен народ збереже вірність рідній мові, чи, може, всі люди почнуть розуміти всі мови? Якому загальному правилу, якому єдиному закону підкорятиметься це суспільство? Як знайти собі місце на землі, яка збільшиться через повсюдність людини і при цьому зменшиться через малість земної кулі, на якій не лишиться не досліджених місць? Залишиться тільки сподіватися на науку, що буде знайдено засіб перебратися на іншу планету.

6
Сен-сімоністи. – Фаланстеристи. – Фур’єристи. – Оуеністи. – Соціалісти. – Комуністи. – Юніоністи. – Егалітаристи

Вам надокучила приватна власність, ви бажаєте зробити уряд єдиним власником, що розподіляє між членами вбогої громади їхні частки доходу згідно із заслугами? Але хто судитиме про заслуги? У кого стане сили і влади примушувати людей виконувати ваші рішення? Хто утримуватиме цей банк живої нерухомості і матиме з неї відсотки?

Ви створите асоціацію трудівників? Що може дати слабка, хвора, ледача, недалека людина комуні, на чиї плечі її неповноцінність ляже важким тягарем?

Інша можливість: ви організуєте анонімні товариства або командитні товариства фабрикантів і робітників, розуму і матерії, куди одні вкладають свій капітал і думку, інші – свою вправність і працю, а отриманий прибуток розподілите. Чудово, ось він, найдосконаліший спосіб з усіх, доступних людям; чудово у тому разі, якщо між вами ніколи не виникнуть сварки, жадібність чи заздрість; та варто хоча б одному членові товариства забажати повернути назад свій внесок, і все розвалиться; почнуться розбрати і тяжби. Цей спосіб, у теорії дещо правдоподібніший, на практиці так само недосяжний.

Можливо, ви побажаєте уникнути різких рішень і почнете будувати міста, де кожному мешканцеві буде забезпечено дах над головою, вогнище, одяг, ситну їжу? Як тільки вам вдасться вдовольнити всіх громадян, їх достоїнства і пороки внесуть розлад у ваші розрахунки і, можливо, штовхнуть вас на несправедливість; один потребує ситнішої їжі, ніж інший; цей не може працювати стільки, скільки той; люди ощадливі та працьовиті розбагатіють, ледарі, марнотрати, хворі зубожіють, бо ви не маєте змоги наділити всіх однаковим темпераментом: природна нерівність дасть себе знати, незважаючи на всі ваші зусилля.

І не подумайте, що ми почнемо завдавати собі праці таким крутійством, як укладення шлюбу, подружні права, опіка, пряме спадкування, право на майно і т. ін.: усе це ми скасуємо. Якщо син убиває батька, нам не важко довести, що це не син вчинив батьковбивство, а батько життям своїм занапащав сина. Для чого морочити собі голову лабіринтами будівлі, якщо ми вирішили зрівняти її з землею; який сенс звертати увагу на ці безглузді вигадки наших дідів?

Незважаючи на це, серед сучасних сектантів є такі, які, знаючи наперед про нездійсненність своїх теорій, домішують до них, щоб зробити їх більш прийнятними, слова про моральність і релігію; вони гадають, що, за браком кращого, спершу нам слід мати за зразок ідеальну посередність американців; вони забувають про те, що американці – власники, і власники завзяті, а це дещо інша річ.

Інші, ще люб’язніші, що цінують у цивілізації певну вишуканість, воліли б бачити нас конституційними китайцями, майже невіруючими, освіченими і вільними старими, які віками сидять у своїх жовтих халатах в оточенні квітів, проводячи дні в спокої, що став загальним надбанням, які все винайшли, все відкрили і мирно розвиваються серед своїх досягнень, лише час від часу полишаючи домівку, щоб залізницею вирушити з Кантона до Великої стіни й обговорити там з іншими промисловцями з Піднебесної Імперії проблему осушення боліт чи риття каналів. Мене не приваблює жодна з цих перспектив, і я буду радий померти раніше, ніж мені випаде щастя стати американцем чи китайцем.

Нарешті, залишається ще один вихід: можливо, коли загальнолюдські звичаї занепадуть остаточно, народи вдовольняться тим, що мають: тобто прагнення до незалежності у них замінить жадоба грошей, тим часом як королі втратять любов до влади, змінивши її на любов до державної казни.