Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

Вшився звідтам, якщо по простому.

Скрутили злочинця дуже вчасно: всього через півгодини потяг загальмував, і я міг помилуватися, яка гаряча зустріч на нас чекала. Здавалося, армійські маги зібралися тут всі (дійсно, всі), а враховуючи, що навіть таким натовпом вони в стані діяти злагоджено, переді мною стояла і справді незборима сила. І все через якесь примітивне вбивство і лише тому, що його здійснив некромант. Не такі вже ми і страшні!

Зате з якою насолодою я спостерігав за армійськими спецами, яких спіткав облом з обіцяною розвагою! Їх думки були зрозумілими без слів, з одних лише жестів. І ось вони там стоять, лаються, я пові-ільно їду собі геть вдалину.

Коли всі можливі неприємності залишилися позаду, настрій у мене став типово білим — сонячним і радісним! Може, образ починає давити на мізки? Тьху, тьху, тьху! Я послав до Шереха свою роль, пив пиво і жував біфштекси. Добре! Керівництво залізниці в якості моральної компенсації видало пасажирам безкоштовний обід. З’їв і його також. Сидів у купе круглий, ситий і задоволений.

Дуже ввічливо, кланяючись і вибачаючись, до мене просочився Ґрафт. Інспектора замучила цікавість, він хотів знати, як я зумів вичислити чаклуна. Довелося зробити натхненне лице і невизначено покрутити рукою в повітрі.

— Бачте, деякий час я жив у місті Редстон, широко відомому завдяки своєму університету. Там на диво багато вдумливих, освічених людей з високою культурою і тонким розумом. В одній фірмі зі мною працював чорний маг. Дуже милий юнак, але часом, ближче до кінця деяких вечірок, він ставав… трохи балакучим. Одного разу він пояснював присутнім принципи некромантії, в теорії, звичайно. Щоби пробудити рештки, заклинатель повинен реконструювати образ небіжчика всередині себе, пожертвувавши для цього частиною власної сутності. Якщо мрець — людина, спроба закінчиться для некроманта безумством, повним витісненням особи. Комахи простіші, але принцип не міняється. Наш злочинець тримав у голові триста жуків. Природньо, що поводився він досить дивно.

Типові таргани під капелюхом. Інспектор глибокодумно кивнув.

— А як ви здогадалися, в якому вагоні його шукати?

Посилатися на Шереха я не міг, але питання таке передбачив.

— Я ходив провідувати міс Ненсі Даккер, вона як раз їде в першому вагоні. Милесенька дівчинка! Дуже любить спілкуватися. Людина з відповідною зовнішністю сиділа зовсім поряд, але, — сподіваюся, збентеження у мене вийшло без тіні пихи чи сарказму, — спочатку я не наважувався втручатися в роботу поліції.

Ось так. І будемо сподіватися, що у інспектора не вистачить терпіння виясняти, скільки разів я туди ходив. Розмова з донечкою Ненсі навіть мене лякає, а тут справу розкрито, злочинця заарештовано, медалі чекають. Навіщо доколупуватися до несуттєвих дрібничок?

А якщо питання таки виникнуть, через добу я зійду з потяга, поверну собі нормальний колір і — шукай вітра в полі. Інспектор без всякої задньої думку побажав мені удачі і пішов писати свої звіти.

— Томасе, — який ти розумний! — зітхнула мис Фіберті, заледве за гостем закрилися двері.

Ох, просто бальзам на серце! Все ж я не помилився з вибором супутниці.

— Так. Я практично геніальний. — До Шереха зайву скромність!

— Але… Ти і справді шукаєш цю… — вона наморщила чоло, — Світову Вісь?

Думаю, трохи відвертості справі не зашкодять.

— Міс Фіберті, не важливо, що ми шукаємо, головне, що одночасно з нами ЦЕ шукає ще дехто. І йому не вломиться!

Міністр безпеки Міхельсон рідко звертався до когось з особистими проханнями. Він дотримувався думку, що у хорошого керівника підлеглі самі роблять все, що треба, і навіть трохи більше, але у всякого правила бувають винятки. Сьогодні пан Міхельсон запросив до себе старшого координатор північно-західного регіону для дуже важливої конфіденційної розмови.

— Пане Ларкес, ви вже знаєте про ситуацію на кордоні з імперією?

Чаклун стверджуюче кивнув.

— І’Са-Оріо-Т готується до війни з сусідами, в першу чергу, з нами. Дату початку назвуть одразу, як лише військові фракції закінчать гризтися за майбутні трофеї.

Ось так, ніякої недоказаності. Хоча, Міхельсон ніколи не мав сумніву у здатності Ларкеса отримувати інформацію.

— На перший погляд, безумна ідея. Їх бойова магія відстає від нашої на десятиліття, навіть в кращих зразка. Стосовно ж загальної підготовки, то вони елементарно не здатні захистити свою власно територію, не кажучи вже про те, щоби захоплювати чужу. Яка ваша думка, чому вони настільки осміліли?

Ларкес старанно зібрав на чолі замислену складку.

— Якась нова зброя?

Міністрові сподобалося, що маг говорить в умовному стилі: недобре, коли дані витікають з управління, як з дірявого відра.

— Саме так. На щастя, армійська розвідка зуміла роздобуту зразки до початку активних бойових дій. Зброя має алхімічну природу — це отруйний газ. Надзвичайно, неймовірно отруйний. І в першу чергу він відбиває у людей здатність до магії.

Міністр зробив паузу, даючи співрозмовникові час осмислити ситуацію.

— Войовничі недолюдки, — голос мага сочився зневагою, але лице залишалося невиразно спокійним, — відступити потойбічним феноменам третину території, а потім побиратися у сусідів.

Було б дивно чекати іншої реакції від чорного — ні боятися, ні співчувати вони не вміють.

— Додайте до списку злочині гоніння на чаклунів, які ставалися одночасно з Реформацією, і ви зрозумієте, чому їм настільки сильно потрібні нові території, хоч і не можуть їх втримати.

— Я бував в Са-Оріо, — байдуже повідомив Ларкес. — І уявляю собі їх суспільну організацію.

— Тоді ви уявляєте, як важливо знайти засіб протистояти цій зброї? Ні жертви, ні помста, ні доводи здорового ґлузду імперський генералітет не зупинять.

— Що я можу зробити? — Якщо мага і схвилювало почуте, то зовні це ніяк не відбилося.

Пан Міхельсон потягнув час, заново переживаючи події останній днів.

— Недавно був убитий алхімік, ведучий спеціаліст зі змішаних технік. Він повинен був стати серцем групи розробників, де для вирішення нової проблеми мали об’єднатися алхіміки і маги. За відсутності людини, здатної мислити одразу в двох площинах, на швидкий результат сподіватися не виходить. Експерти вважають, що заміна можлива. — Міністр уважно подивився на старшого координатора, йому здалося, що Ларкес трохи напружився. — У вашому регіоні останнім часом патентують цікаві розробки на стику магії і алхімії, наприклад, взяти ту фарбу-хамелеон. Мене завіряли, що колектив, який зумів реалізувати таку цікаву ідею, впорається і з проблемою нової зброї.

Ларкес ледь помітно кивнув, але не відповів.

— Я хочу, щоби ви знайшли цих людей і запропонували їм роботу на будь-яких умовах. Все треба зробити в умовах глибокої таємниці. Ви розумієте?

— Я знайду його, — спокійно відповів маг. — І він працюватиме з нами.

Міністр повів бровою, але розвивати тему не став. Його уваги не уникнула дивна обмовка старшого координатора. Тим краще! Якщо маг уже знає того, хто їм потрібен, пошуки багато часу не займуть.