Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Три високі будівлі. Як і казав алхіміст. Ні стін навколо них, ні якихось інших будівель не було видно. Ще кілометрів п'ять тому болота стали все частіше чергуватись із сушею. І ставало дедалі більше дерев. А далі, туди, де дивилася Жазель, так і взагалі цілий ліс виріс. Він і закривав поліот від їхнього погляду. Ще правіше від тих будівель простелилося поселення. Може, місто. Погано. Там можуть бути амаліони. Ейр цокнула язиком і прикусила губу. Жазель подивилася на неї і потім простежила за її очима. Дивилася сабазадонка рівно в інший бік. Назад. На переслідувачів, які підійшли, вже дуже близько. Жазель ахнула. Так близько? Їх можна було всіх порахувати! Її пробив піт. Десять хвилин і вони будуть тут! Обличчя її зблідло, а руки почали тремтіти. Близько сотні бійців. Або більше. І є величезні воїни – луксори. Вони вирізнялися серед інших. Серед амаліонів у чорних обладунках. Жазель заплющила очі. Чорні обладунки. Естель буде марна. Хоча надвечір спускався туман, чи це від боліт йшло таке випаровування, переслідувачів ще можна було розглянути.

- Спускаємось. - сказала Ейр.

Дівчата повільно подалися назад. Коли верхівка пагорба виявилася набагато нижчою за них, Ейр випросталася на весь зріст і побігла вниз. Жазель повторила за нею.

- Зовсім близько? - спитав чемпіон, що чекав унизу.

- Попереду руїни. Там, де друга стежка поміж боліт. - не відповіла на запитання сабазадонка. - Влаштуємося там. Нам не відірватись. Вони йдуть швидше, ніж ми.

Румадеу на це лише посміхнувся. Стискаючи та розтискаючи руки в кулаки. Ейр заскочила на коня та погнала його вперед.

- Може, нас укриє туман? - спитала Жазель, забираючись на коня.

- Ні, вони нас за запахом знаходять. - похитав головою Оррмарин.

Їхали вони дуже швидко. Швидше ніколи в житті Жазель не скакала. Всю дорогу до руїн вона однією рукою перевіряла той дрібненький ніж, що дала їй Ейр. Якщо він не стане в нагоді проти амаліонів, то краще вона сама зробить справу, ніж висіти там на деревах і гинути в страшних муках. Знов нудота підійшла до горла. Нудота огиди та страху. Жазель набрала в легені більше повітря. І видихнула. З'явилися руїни. Вона підвела голову вгору. Скоро стемніє.

Ейр уже зістрибнула зі свого коня і зірвала з нього весь оберемок нещодавно заготовлених гілок з ягодами.

- Мажся, швидко! - вигукнула вона на Жазель.

Дівчина незрозуміло окинула поглядом усю групу.

- Оррмарин, сховай коней. Бажано не в тому напрямку, куди поїде Жазель. Хоча, ні, краще в тому. Якщо вони вловлять запах, то думатимуть, що ми просто ховали тварин. Румадеу, станеш зі мною в обороні.

Жазель, що швидко стискала в руках ягоди і натирала ними всі відкриті ділянки шкіри, не могла не помітити, що сабазадонка вперше назвала чемпіона на ім'я. Напевно, дуже погане у них становище, раз вона так повелася.

Ейр вручила карту клерку, сама дістала щит з-за спини. Оррмарин зібрав коней і вже поскакав у той самий бік, куди мала рухатися Жазель. Клерк ще мазалася соком ягід. Естель сунула гілки на всі місця в сумках і на збруї, щоб Жазель сама не витрачала на цей час.

- Ти підеш у руїни. - сказала Ейр, звертаючись до Химерниці. - Піднімешся і чекатимеш. Ми з Румадеу прийматимемо ворогів так, щоб тобі добре відкрилися їхні спини. Займемо стежку. Вона не широка, гадаю, зможемо втримати. Нападеш по моїй команді, зрозуміла? І ще одне. У них чорні обладунки.

Химерниця важко зітхнула. І відкинула голову, руками перевіряючи свій металевий меч за спиною.

- Все, гони!

Ейр ляснула коня Жазель по стегні, і той рвонув з місця. Дівчина помчала у напрямку доріжки. Нічого собі не широка! Метрів п'ять мінімум. А якщо ще й краями можна ходити, то вісім. Але про це зараз ніколи думати. Вона промчала повз Оррмарина, помахавши йому рукою. Він посміхнувся до неї і підняв руку.

Жазель видихнула.

Далі сама.

З картою та ножем. Чого їй боятися? Якби вона зараз йшла своїми ногами, то, мабуть, вони б у неї підкосилися. Навіть сидячи у сідлі дівчина відчувала, як вони тремтять. У горлі пересохло. Очі налилися слізьми. Їй страшенно стало страшно. Вона порилася в сумці на боці, шукаючи флягу. Намацала її, але виймати не стала. На такій швидкості навряд чи їй удасться змочити горло. Дівчина відкрила рота, важко дихаючи. Паніка. Ще ця ніч спускалася швидше, ніж вона думала. Жазель на кілька секунд заплющила очі, збираючись з думками. Вона командир. Недаремно її Максуд послав на це завдання. Він у неї вірить. Не можна його підводити. Дівчина видихнула. В якому напрямі поліот, вона чудово знала, адже бачила його з того пагорба. Звичайно, туман трохи заважав їй. Кінь зменшив хід, видавши звук, який налякав Жазель ще більше. Вона різко обсмикнула його, і вони змінили напрямок. Туман посилювався, ніч спускалася. Болота всюди. І раптово краєвид змінився. Під ногами у коня зашелестіла галька. Або інші камінці. Широка просіка, вся посипана дрібним чорним камінням. Або не чорними, важко розглянути при такому освітленні. Жазель піднялася в сідлі, намагаючись розгледіти поліот. Дерева нависли над нею і не давали зазирнути за них. Попереду болото. Вона направила коня вправо, обминаючи його. Потім ще одне велике болото. Дівчина повернула коня вліво, щоб повернутися на той самий шлях. Стало ще темніше. Вона чула, як ноги коня з характерним звуком ступають по поверхні боліт, що втягує. Вона зістрибнула з тварини. Так видніше дорогу. І так вона сама може помацати ґрунт. Ще трохи пройшла вліво. Чи вона компенсувала той гак, що довелося зробити? Жазель не знала. Темрява обрушилася на ліс. Тут вона здавалася ще густішою. Ліс. Значить, болото тут не таке й непрохідне. Потрібно вибирати дорогу ближче до дерев. Дівчина однією рукою підняла якусь довгу палицю із землі. Крива. Викинула. Пошукала іншу. Нею можна промацувати собі дорогу, щоби не потонути. Це все супер, але куди йти? Від карти користі взагалі ніякої. Жазель зупинилася і витерла обличчя. Підібгала губи. Треба заспокоїтись. І прийняти, що вона цілком і повністю… заблукала. Поліот. Їй треба до нього. Його не видно. Але до нього ведуть дороги. В один та інший бік, ще там є містечко. Значить, якщо вона приблизно правильно вибере напрямок, то вийде на дорогу. Скакати ліворуч чи праворуч, вона вже вирішить на тій самій дорозі. Головне, не сумніватись, що вона знайде вихід. Головне, бути впевненою у собі. Головне, не потрапити до рук цих тварин.