Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Про тимчасовий характер будівель у цьому місці свідчить та обставина, що більшість із них споруджена із деревини (знайдено велику кількість бронзових цвяхів) — а це не типово для Таврики. Так само, як і застосування у будівництві бронзових цвяхів, призначених для кораблебудування. Можливо, на спорудження казарм використали рештки старих кораблів? Тут-таки виявлено свинцеві снаряди до пращі вагою близько 58–60 г, найважчі — до 96 г. Інші знахідки свідчать про налагоджений побут (зернотерки, посуд для приготування та споживання їжі) та непогане постачання (кістки тварин, амфори для вина та олії).

Знахідки монет дозволяють дійти висновку, що табір міг виникнути ще у другій половині ІІ ст. до н. е., однак «розквітнув» у часи Мітрідата Євпатора. Набір мідних монет (а вони, нагадаємо, мали обіг переважно у місцях карбування) свідчать, що серед мешканців табору перебували люди, які походили або встигли побувати у таких містах, як Сінопа, Амістрія, Газіура, Фанагорія, Фарнакія. Наявність тут срібних монет Римської республіки свідчить про те, що вояки з табору встигли повоювати та розжитися певними трофеями. На відміну від сінопських та інших мідяків, римське срібло цілком можна було використати для купівлі товарів і на Боспорі. Цікавою є знахідка екзотичних для Таврики монет Каппадокії. Вона нагадує (і заразом засвідчує) відому з писемних джерел подію — захоплення Мітрідатом Євпатором казни однойменного царства. Срібло, як бачимо, і справді пішло на утримання найманого царського війська, частина якого була розквартирована у Тавриці.

Розташування табору понтійських військ за межами Феодосії вирішувало одразу кілька актуальних проблем: вояки не могли бути зненацька захоплені повстанням у великому місті і чудово наглядали за порядком, перебуваючи поряд. Водночас розташування контингенту військ у регіоні було гарним убезпеченням від скіфського набігу.

Коли справи у Мітрідата Євпатора пішли кепсько, йому довелося полишити Малу Азію та відступити на Боспор, який тут-таки разом із Таврикою почала блокувати римська ескадра. Царський син Махар, призначений раніше сюди намісником, намагався скинути батька з престолу. В цьому його підтримав контингент із військового табору. Однак у царя Понту було достатньо відданих військ, аби покласти край заколоту і у Феодосії, і у таборі найманців, який було знищено.

У містах Боспору цар розмістив гарнізони, знов-таки з найманців. Оплату їх послуг було покладено на населення самих міст. Один із таких гарнізонів було розквартировано і у місті Фанагорії, що на Тамані. Фанагорійці у 88–87 рр. до н. е., щоб заощадити на виплатах, зробили хитрий хід та надали понтійському гарнізону права громадянства. Це відкривало для військових певні перспективи у веденні бізнесу в місті та його околицях, а також кровно зацікавлювало у його безпеці.

За правління Мітрідата Євпатора значну увагу приділяли укріпленням. Споруджувалися фортеці, укріплені садиби і навіть окремі будівлі перетворювали на фортеці. Йдеться про будинки-башти, які нагадували споруди, характерні для Малої Азії — території Понтійського царства. Вони були прямокутні або квадратні у плані, розмірами 10 х 15, 15 х 20 м тощо. Нараховували на одному поверсі від 2 до 5 приміщень і мали укріплений вхід та товсті зовнішні стіни. Нові фортифікації споруджували переважно на напрямках можливих нападів сусідів-«варварів» , з якими не вдалося знайти по­розуміння.

Однак здебільшого царю Мітрідату вдавалося не просто дійти порозуміння, а втягнути «варварів» у війни проти Риму. Дипломатія виявилася настільки успішною, що у царя Понту виникли плани грандіозного походу по суходолу на Рим за участі коаліції європейських «варварів»  — від скіфів, сарматів та меотів до кельтів і фракійців. Із цими планами деякі дослідники пов’язують поширення у степах бронзових шоломів типу Монтефортіно, виявлених зокрема у сарматських похованнях.

Після відступу царя з військом на Боспор та придушення заколоту почалася підготовка по продовженню війни, яка спричинилася до загострення протиріч у Тавриці. Набір мешканців міст у військо — в планах було формування з них 60 загонів по 600 вояків (еквівалент римської когорти) у кожному — не сприяв зростанню тут популярності правителя Понту. Навіть випробувані війська почали сумніватися у адекватності правителя, який почав підготовку походу на Рим суходолом через пів Європи із залученням по дорозі кельтів та фракійців!

Визрів наступний заколот, у якому керівну ролі відіграв ще один царський син — Фарнак, якого активно підтримали римські перебіжчики. Останнім ідея повернутися в Рим у обозі Мітрідатова війська теж не припала до смаку. Справа просувалася у напрямку видачі скинутого царя римлянам, і тоді Мітрідат Євпатор після невдалої спроби самогубства прийняв смерть від руки командира охоронців — кельта Бітоїта. Так завершилася і історія Мітрідатових війн, і запланована епопея з походом на Рим зі степів Таврики.

І досі на землях колишнього Боспорського царства знаходять поховання ветеранів Мітрідатових війн. Кіннотників вирядили у потойбічний світ з усією повагою — зі зброєї (чудові бронзові шоломи із нащічниками з розкішними прикрасами), обладунками, мечами, кинджалами та царськими нагородами за вірну службу — срібними фаларами — накладками, які прикрашали кінську збрую.

Епоха друзів Риму

Голова заколоту — Фарнак отримав від римлян владу, але тепер його володіння були обмежені Боспором. Йому довелося майже заново створювати військо, призначаючи вірних командирів, які очолили міські гарнізони та окремі підрозділи. Серед цих посадових осіб у давніх написах згадані пресбевт Танаїса (міста у гирлі Дону), намісник Феодосії, начальник аспургіан (військові поселенці або представники племені «варварів» ), нарешті таємничий «начальник острова». Зміцнивши положення на Боспорі та зібравши військо, Фарнак спробував повернути батьківську спадщину. Йому вдалося розпочати війну на протилежному березі Понту, але згодом справи пішли зовсім кепсько.

Широко відомий вислів Цезаря — «veni, vidi, vici», тобто «прийшов, побачив, переміг» стосується, до речі, подій, що напряму пов’язані з військовими контингентами, які виставив проти нього Фарнак. У цьому невдалому поході його супроводжували вершники з понтійських степів, яких страшенно обурив наказ забити коней під час втечі від римлян — для перевезення тварин на Боспор кораблів не було.

Для поповнення війська у цей період здійснювався набір чоловіків у містах. Багато боспорян встигли послужити у війську Фарнака та його наступників, які вели багато війн, але тепер уже на території Таврики. Офіційно ставши «друзями Риму» вони дбали тепер про оборону власних володінь у Тавриці, щоправда, ресурси царства весь час скорочувалися. До того ж Рим жорстко контролював усе, що тут відбувалося, не без причини чекаючи на черговий заколот.

Основу війська, як і раніше, становила піхота. Від тих часів дійшли зображення військових у кольорі — це розписи на стінах склепів. На них ми бачимо воїнів у кольорових туніках, з двома списами, прикритих великими овальними щитами.

Городян вербували не лише у піхоту. Заможні люди йшли на службу у кінноту. Яскравим прикладом є життєвий шлях Стратоніка, сина Зенона, який жив у І ст. н. е. Його відображено на кам’яному надгробку. Тут зображено вершника, озброєного луком «гуннського типу» та сарматським кинджалом із кільцевим навершям. Напис повідомляє, що Стратонів, «зберігаючи і мудрість, і чудову вдачу загинув, залишивши сльози згорьованому батькові. ...і хай прийдешні століття дізнаються з книг про твою пречудову мудрість». Річ у тім, що на іншому рельєфі на тому самому надгробку Стратонік зображений у цивільному зі сувієм у руках. Тобто цей вершник-стрілок у мирному житті міг бути філософом або письменником чи істориком. Поряд із зображенням легкої кінноти (до неї