Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

поле. Наша кіннота ринула крізь ту пробоїну за ними, вигукуючи: «Вперед, за тими в розцяцькованому вбранні! Не дайте їм утекти! Прохроміть їх усіх!» Решта приведеного Атауальпою війська стояла за півтора кілометри від Кахамарки напоготові, але ніхто з них не зрушив із місця і впродовж усіх цих подій жоден індіанець не підняв зброї проти іспанця. Коли загони індіанців, розміщені на рівнині за межами міста, побачили переполох і втечу своїх побратимів, більшість із них також запанікувала й утекла. Видовище було приголомшливе, адже всі 25 чи ЗО кілометрів долини були повністю вкриті їхніми тілами. Ніч уже спустилася на долину, а наші комонники продовжували прохромлювати індіанців у полях, коли нарешті залунали сурми, закликаючи нас зібратися в таборі.

Якби не ніч, мало хто із 40-тисячного індіанського війська лишився б живим. Шість або сім тисяч індіанців полягли; в багатьох інших були відрубані руки або інші рани. Сам Атауальпа визнав, що ми вбили 7 тис. його людей у тій битві. В одних ношах ми вбили його міністра, правителя Чинча, якого він дуже любив. Всі індіанці, які несли ноші з Атауальпою, виявилися високими вельможами та радниками. Всіх їх було вбито, як і інших індіанців, котрих несли в інших ношах або гамаках. Загинув і правитель Кахамарки, а також багато інших. Однак їхня кількість була настільки велика, що їх годі було полічити, адже всі, хто йшов у почті Атауальпи, були великими вельможами. Дивно було споглядати настільки всевладного правителя, взятого в полон так швидко, коли він перебував під захистом своєї могутньої армії. Воістину, цей подвиг ми здійснили не тільки своїми силами, адже нас було так мало. Так сталося завдяки безмежній милості Божій.

Вбрання Атауальпи порвали, коли іспанці стягували його із нош. Губернатор наказав принести одяг для нього, а коли Атауальпу вдягли, Губернатор наказав йому сісти біля себе та вгамувати свій гнів і роздратування з приводу такого швидкого падіння зі свого високого становища. Губернатор мовив до нього: «Не сприймай свою поразку і полон як образу, оскільки із християнами, які прийшли зі мною, хоч їх так мало, я вже завоював навіть більші королівства, ніж твоє, і завдав поразки іншим, могутнішим за тебе владарям, накинувши їм зверхність Імператора, чиїм васалом я служу і котрий є також Королем Іспанії і всього світу. Ми прийшли завоювати ці землі за велінням Божим, щоб усі тут пізнали Бога і Його Святу Католицьку Віру; і, як видно із нашої успішної місії, Бог — творець неба і землі і всіх речей на них — дав цьому звершитися, щоб ви пізнали Його і облишили своє тваринне і диявольське життя, котре провадите. Ось із цієї причини ми, в такій малій кількості, побили твоє велетенське військо. Побачивши заблуд, у якому ти живеш, ти зрозумієш, яке добро ми зробили для тебе, прийшовши сюди за наказом Його Величності Короля Іспанії. Господь Бог дозволив, щоб твою пиху було понижено і щоб жоден індіанець не смів образити християнина».

Давайте тепер простежимо причинний ланцюг, який кульмінував у цій надзвичайній конфронтації, починаючи із безпосередніх подій, які їй передували. Чому, коли Пісарро й Атауальпа зустрілися під Кахамаркою, саме перший полонив останнього і перебив так багато його підданців, а не Атау- альпове стократ численніше військо взяло в полон і вбило Пісарро? Врешті-решт, Пісарро мав лише 62 вершників, а решта 106 осіб його загону були піхотинцями, тоді як Атауальпа стояв на чолі 80-тисячного війська. А якщо говорити про обставини, що передували цим подіям, то як Атауальпа взагалі опинився під Кахамаркою? Як Пісарро опинився там і полонив його, і чому натомість Атауальпа не прибув до Іспанії і не полонив короля Карла І? Чому Атауальпа потрапив у найочевиднішу, як нам здається із сьогоденної

ретроспективи, пастку? Чи відігравали чинники, які зумовили перебіг зустрічі Атауальпи та Пісарро, якусь роль у інших зустрічах між народами Старого й Нового світів та між іншими народами?

Чому Пісарро полонив Атауальпу? Військова перевага Пісарро полягала в іспанських стальних мечах та іншій зброї, стальних латах, вогнепальній зброї та конях. Цьому обладунку військо Атауальпи, не маючи навіть тварин, щоб пересуватися на них під час битви, могло протиставити лише кам’яні, бронзові або дерев’яні дрючки, булави та ручні топірці, а також рогачки і товстий стебнований одяг. Така нерівність в оснащенні була вирішальною в незліченній кількості інших протистоянь між європейцями та корінними американцями або іншими народами.

Єдиними корінними американськими народами, котрі зуміли протистояти європейському завоюванню впродовж багатьох сторіч, були ті племена, які скоротили цю військову нерівність, діставши й опанувавши коней і вогнепальну зброю. Коли пересічний білий американець чує слово «індіанець», в його уяві виникає образ індіанця-вершника з Великих рівнин, який розмахує рушницею, на кшталт воїнів сіу, котрі знищили батальйон армії США під командуванням генерала Джорджа Кастера у знаменитій битві біля річки Літл Біґгорн 1876 року. Ми надто легко забуваємо, що корінні американці від початку не знали ні коней, ні рушниць. їх привезли європейці, і вони докорінно змінили суспільства індіанців, котрі їх запозичили. Завдяки вправному володінню рушницею і конем, індіанці Великих рівнин Північної Америки, арауканські індіанці півдня Чилі та пампаські індіанці Аргентини давали відсіч вторгненням білих довше, ніж будь-які інші корінні американці, поступившись лише перед масовими воєнними операціями білих урядів упродовж 1870—1880-х років.

Сьогодні нам важко навіть уявити колосальну чисельну нерівність, всупереч якій іспанське воєнне оснащення тріумфувало. В переказаній вище битві під Кахамаркою 168 іспанців розтрощили численнішу в 500 разів тубільну американську армію, вбивши тисячі індіанців і при цьому не втративши жодного іспанця. Розповіді про подальші битви Пісарро з інками, про Кортесове завоювання ацтеків та інші ранні європейські виправи проти корінних американців раз у раз зводяться до описів, як кілька десятків європейських вершників повернули навтіки тисячі індіанців, учинивши масову різанину. Впродовж Пісаррового походу від Кахамарки до столиці інків у Куско після смерті Атауальпи відбулося чотири таких битви: під Хаухою, Вількасуаманом, Вількаконґа та Куско. В них узяли участь відповідно лише 80, 30,110 і 40 іспанських вершників, кожного разу виступаючи проти тисяч або десятків тисяч індіанців.      .

Іспанські перемоги не можна просто списати на рахунок допомоги з боку їхніх корінних американських союзників, на рахунок психологічного ефекту від новизни іспанської зброї та коней або (як часто стверджують) на рахунок помилкового ототожнення інками появи іспанців із пришестям їхнього бога Віракочі. Початкові успіхи Пісарро й Кортеса привабили до них місцевих союзників. Однак багато з них не приєдналися б до іспанців, якби їх