Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

148
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 167
Перейти на сторінку:
перед тим не переконали попередні спустошливі успіхи іспанської зброї навіть без помочі союзників, що опір чинити марно і що їм варто стати на бік імовірних переможців. Новизна коней, стального оснащення та вогнепальної зброї, без сумніву, паралізувала дії індіанців під Кахамаркою, але в подальших битвах війська інків були рішуче налаштовані на опір і вже знали про іспанську зброю та коней. Упродовж півдесятиліття після завоювання інки підняли два відчайдушні, широкомасштабні та ретельно підготовлені повстання проти іспанців. Всі ці зусилля звело нанівець набагато ліпше іспанське озброєння.

На початок XVIII сторіччя вогнепальна зброя замінила меча як головну перевагу європейських загарбників над корінними американцями та іншими тубільними народами. Наприклад, 1808 року британський моряк на ім’я Чарлі Севідж, маючи мушкет і визначену мету, прибув на острови Фіджі. Маючи влучне прізвище, Севідж18 зумів власноруч перевернути баланс влади на островах. Під час одного зі своїх «подвигів» він провеслував угору за течією річки на човні до фіджійського села Касаву, зупинився менш ніж на відстані пістолетного пострілу від його огорожі і почав стріляти по незахищених жителях. Жертв його «витівки» було так багато, що врятовані селяни склали із мертвих тіл насип, за яким ховалися від його канонади, а течія нижче села почервоніла від крові. Такі приклади могутності вогнепальної зброї супроти тубільців, яким її бракувало, можна наводити без кінця.

У ході підкорення іспанцями імперії інків вогнепальна зброя відіграла лише другорядну роль. Тогочасні рушниці (так звані аркебузи) було незручно заряджати й стріляти з них, та й було їх у Пісарро лише з десяток. Зате вони створювали величезний психологічний ефект, коли з них все-таки вдавалося вистрелити. Набагато важливішими були іспанські стальні мечі, списи та кинджали — гостра й міцна зброя, яка давала змогу вбивали легко броньованих індіанців. Натомість індіанські грубі дрючки хоч і завдавали болю й ран іспанцям та їхнім коням, але рідко коли викликали смерть. Іспанські стальні лати або кольчуги та, понад усе, їхні стальні шоломи зазвичай забезпечували ефективний захист від ударів дрючками, тоді як стебнований одяг індіанців не міг їх врятувати від стальної зброї.

Колосальну перевагу, згідно зі свідченнями очевидців, давали іспанцям їхні коні. Вершники легко переганяли індіанських вартових, тож ті не встигали попередити індіанські війська про наближення ворога, а іспанці могли заскочити зненацька й перебити індіанців. Раптовість кінної атаки, маневреність кінноти, швидкість її нападів, а також висока й захищена бойова платформа, яку давали коні, не залишала пішим воїнам шансів на відкритій території. Дієвість коней не зводилася лише до страху, який вони наганяли на воїнів, що стикалися з ними вперше. На момент великого повстання 1536 року інки вже навчилися, як найкраще боротися із кіннотою, влаштовуючи засідки і винищуючи іспанських вершників у вузьких перевалах. Але інки, як і будь-які інші піші війська, ніколи не були в змозі перемогти кінноту на відкритій місцевості. Коли Кісо Юпанкі — найкращий полководець імператора інків Манко, котрий перебрав на себе владу після Атауальпи, — обложив іспанців 1536 року в Лімі і спробував узяти місто штурмом, два загони іспанської кінноти напали на набагато численніші індіанські сили у відкритому полі, вбили Кісо та всіх його командирів під час першої вилазки і погнали його військо врозтіч. Аналогічний випад 26 вершників розвернув навтіки військо самого імператора Манко, коли він оточив іспанців у Куско.

Коні почали перетворювати війну, ще починаючи із їхнього одомашнення близько 4000 р. до н. е. в степах Північного Причорномор’я. Вони давали людям змогу долати значно більші відстані, ніж пішки, влаштовувати несподівані напади та втікати, щоб зібрати більше сил для оборони. Тож під Кахамаркою вони вкотре виконали військову функцію, що була закріплена за ними впродовж 6 тис. років аж до початку XX сторіччя і заради якої їх було перейнято й поставлено на службу військовим цілям на всіх континентах. Лише на початку Першої світової війни настає кінець військовому домінуванню кінноти. Знаючи про переваги іспанців у вигляді коней, стальної зброї та лат над пішими солдатами, які не мали металевих знарядь, нам немає чого дивуватися постійним перемогам іспанців у битвах усупереч грандіозній нерівності сил.

Як Атауальпа опинився під Кахамаркою? Атауальпа і його армія прибули до Кахамарки, бо вони щойно здобули вирішальну перемогу в громадянській війні, яка розділила й ослабила інків. Пісарро швидко усвідомив цю ворожнечу і поставив її собі на службу. Причиною цієї громадянської війни було те, що епідемія віспи, котра поширилася серед південноамериканських індіанців після прибуття її збудника із іспанськими поселенцями до Панами й Колумбії, близько 1526 року забрала життя імператора інків Уайна Капака та більшості його двору, а невдовзі вбила і призначеного ним спадкоємця — Нінана Куючі. Ці смерті призвели до боротьби за престол між Атауальпою та його зведеним братом Уаскаром. Якби не епідемія, іспанці зіткнулися б віч-на-віч із об’єднаною імперією.

Отож, перебування Атауальпи під Кахамаркою пов’язане з одним із головних чинників світової історії: хворобами, що їх загарбники, маючи міцний імунітет, передають народам, котрим бракує імунітету. Віспа, кір, грип, висипний тиф, бубонна чума та інші європейські інфекційні захворювання відіграли кардинальну роль у європейських завоюваннях, проріджуючи багато народів на інших континентах. Приміром, епідемія віспи спустошила ацтеків після провалу першого іспанського наступу в 1520 році і забрала життя Куїтлауака — ацтекського імператора, котрий недовгий час правив після Монтесуми. Принесені європейцями хвороби передавалися від племені до племені по Америці, набагато випереджаючи самих європейців і вбивши, згідно з оцінками, 95% доколумбівського корінного населення Америки. Найчисленніші і високоорганізовані корінні суспільства Північної Америки — міссісіпські вождівства — зникли в такий спосіб між 1492 і кінцем 1600-х років ще до того, як самі європейці заклали перші свої поселення на річці Міссісіпі. Пошесть віспи 1713 року була найважливішим окремо взятим чинником, яким пояснюється знищення південноафриканського корінного народу сан європейськими поселенцями. Невдовзі після появи британського поселення Сідней 1788 року серед аборигенів розпочалися пошесті, які їх добряче перекосили. Добре задокументований приклад стався на Фіджі 1806 року, коли європейські моряки, які дісталися берега із розбитого корабля «Арґо», занесли хворобу, що пронеслася серед корінного населення острова. Аналогічними епідеміями позначена історія Тонга, Гаваїв та інших тихоокеанських островів.

Проте я не стверджую, що роль епідемій в історії зводилася до торування шляху для європейської експансії. Малярія, жовта пропасниця та інші хвороби тропічної Африки, Індії, Південно-Східної Азії та Нової Гвінеї стали найбільшими перешкодами для європейської колонізації цих тропічних регіонів.

Як Пісарро опинився під Кахамаркою? Чому, натомість, Атауальпа не спробував завоювати Іспанію ? Пісарро дістався до Кахамарки

1 ... 22 23 24 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зброя, мікроби і сталь -», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зброя, мікроби і сталь -"