Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн.1"

налічувалася сотня, а то й більше чорних та білих, і саме до цього дівчат змалку й готували.

Як з кожною панночкою із добропорядної сім’ї, так було і з Еллен, а ще ж вона мала при собі Мамку, яка могла навернути до праці навіть найледачішого з челяді. Отож вона, Еллен, швидко навела лад у Джералдовому господарстві, надавши Тарі належно респектабельного й чепурного вигляду, якого маєток ніколи раніше не мав.

Сам особняк було споруджено без будь-якого архітектурного плану, і згодом до нього при потребі притуляли збоку ту чи іншу прибудову, але завдяки зусиллям і турботі Еллен будинок у цілому навіть прибрав якогось чару. Від дороги до будинку вела кедрова алея — без такої алеї годі було уявити плантаторський маєток у Джорджії: темна зелень кедрів створювала приємну прохолоду внизу й мило для ока контрастувала зі світлішим листям інших дерев. Неоковирні обриси будинку до певної міри прикривали гліцинія, що, обснувавши всю веранду, яскраво проступала на тлі побілених цегляних стін, а також рожеві кущі мирту біля дверей та білий цвіт магнолій під вікнами.

Навесні й улітку бермудська трава й конюшина на газоні набирали смарагдового відтінку, стаючи нездоланною спокусою для табунів індиків та білих гусей, яким дозволялося пастись лише на подвір’ї за будинком. Старші з пташиних зграй раз по раз вчиняли тайкома набіги на заборонену ділянку, приваблювані як зеленим травником, так і запашними бростями жасмину та грядками майорців. Охороняти газон від цих набігів мало негреня, озброєне подертим рушником. Це була характерна деталь загальної картини Тари — чорний хлопчик на сходинках переднього ганку, що, бідолашний, мусив відганяти птицю самими лиш помахами рушника та ще погуками «Киш, киш!», але не мав права ні в якому разі ударити її.

Десятки малих негренят приставляла Еллен, кожного своєю чергою, до цієї роботи, першого відповідального доручення, що покладалося на рабів чоловічої статі у Тарі. А коли малюкам минало десять років, їх посилали до старого Татка-шевця навчатися шевству, або до Емоса — теслі й колісника, або до Філіпа, пастуха корів, чи до погонича мулів Каффі. Якщо хлопчаки виявлялися незугарними до кожного з цих ремесел, їхнє місце було на польових роботах, і відтоді в очах решти негрів вони сходили до рівня пересічних рабів.

Життя Еллен не було легке й щасливе, але вона й не розраховувала на це: як не судилось їй щастя, то така вже жіноча доля. Світ цей належав чоловікам, і таким вона його й приймала. Маєток був у руках чоловіків, а жінкам лише належалося ним порядкувати. Чоловіка підносили за те, що він добре господарює, а жінка хвалила його за тямущість. Загнавши скалку в палець, чоловік міг верещати, як недорізаний, а жінка і в пологах тамувала стогін, аби не розтривожити чоловіка. Чоловіки були нестримні у мові і часто упивалися. А жінки пропускали повз вуха брутальні слова з їхніх уст і, не дорікнувши й словом, вкладали п’яниць у ліжко. Чоловіки дозволяли собі грубощі та образи, а жінки попри все були терплячі, лагідні й вибачливі.

Сама вихована на справжню леді, Еллен спромагалася серед усіх клопотів не втрачати жіночності, і такими вона прагнула виховати й трьох своїх дочок. З двома меншими дочками це їй вдавалося: Сьюлін дуже хотіла всім приподобатись, отож вона ревно прислухалась до материних настанов і охоче їх виконувала, а Керрін від природи була соромлива й слухняна. Зате Скарлет — ця вдалася в батька, і світські манери їй насилу давалися.

Мамку обурювало, що Скарлет воліла гратися не в колі своїх тихих сестричок й добре вихованих панночок Вілкс, а з негренятами на плантації та сусідськими білими хлопчаками, що вона навчилася лазити по деревах і шпурляти каміння незгірш за будь-кого з них. Мамка неабияк була стурбована, що у дочки Еллен виробляються такі нахили, і раз у раз нагадувала Скарлет, щоб та поводилась, «як личить маленькій леді». Але Еллен ставилась до цього спокійніше й передбачливіше. Вона розуміла, що з бігом часу товариші дитячих забав виростають у кавалерів, а це якраз і стане в пригоді, бо ж головне для кожної дівчини — вийти заміж. Еллен впевняла себе, що Скарлет просто буяє енергією і що в свою пору вона ошанує мистецтво приваблювати чоловіків.

Ось до цього й спрямовували свої зусилля Еллен та Мамка, а Скарлет, підрісши, і справді стала вельми тямущою ученицею в цій галузі, тоді як успіхами в інших науках ледве чи могла похвалитись. Незважаючи на те, що до неї було приставлено одну по одній кількох гувернанток і що вона відбула два роки в стінах дівчачого пансіону у Фейєтвіллі, знання її мали досить уривчастий характер, зате танцювати вона навчилася безумовно краще за всіх дівчат в окрузі. Вона знала, як треба всміхнутися, щоб заграли на щоках ямочки, як пройтися навшпиньки, щоб спокусливо сколихнулася кринолінова сукня, як глянути юнакові в лице й ураз опустити погляд, закліпавши віями, щоб здавалося, наче вона страшенно збентежена. А найкраще вона навчилася, як приховувати від чоловіків свій гострий розум, вдаючи на обличчі невинність і простодушність, мов у дитини.

Ненав’язливі напучування Еллен, та й безнастанна буркотня Мамки зрештою прищепили Скарлет деякі риси, що мали зробити її привабливішою в очах майбутніх претендентів на руку.

— Ти повинна бути лагіднішою, моя люба, стриманішою,— казала Еллен дочці.— Не можна перебивати, коли джентльмени ведуть якусь розмову, навіть якщо тобі здасться, що ти краще за них знаєшся на чомусь. Чоловіки не люблять, коли дівчата надто вже вихоплюються наперед.

— Молоденькі панночки, коли вони все крутять носом та супляться — «Я хочу так», «Ні, я хочу інак»,— такі ніколи не виходять заміж,— похмуро пророкувала Мамка.— Молоденьким панночкам слід опускати очі долу й казати: «Атож, добродію, безперечно», «Як ваша воля, добродію».

Спільними силами вони навчали її всього того, що годилося знати справжній леді, але вона сприймала тільки зовнішні ознаки вихованості. Внутрішньої порядності, від якої мали походити ці прикмети, вона й не прагнула осягнути, не бачивши в цьому ніякої потреби. Її задовольняла сама можливість справляти враження світської дами. Джералд не без підстав похвалявся, що вона красуня з красунь на п’ять округ, і таки правда — до неї вже сватались чи не всі сусідські юнаки, та й дехто з дальших місць, навіть з Атланти й Саванни.

У віці шістнадцяти років Скарлет, опанувавши настанови Мамки й Еллен, виглядала на лагідну, чарівну й ледь легковажну панночку, тоді як насправді вона була свавільна, марнославна й уперта.