Читати книгу - "Гроші. Ч 1. Сизий світанок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Штучна зміна очільника міста на буденне життя цього міста враження не справила. Інфраструктура продовжувала розвалюватися, все, як і раніше, продавалося, хоча й трохи за більші гроші, і тепер для мешканців столиці настали непрості часи: починаючи з роботи двірників і закінчуючи станом доріг, все ставало проблемою, і столичний блиск втрачався буквально на очах. Опозиція, звісно, вимагала законних виборів міського голови, але дурних при владі не було – на їхні вимоги клали з Печерських пагорбів зі срібними приборами: не всю ще землю розтягли, не весь бізнес прибили до себе. Ніколи ще столиця так не залежала від людей з інших міст, ніколи ще люди з інших міст, що керували столицею, не були настільки байдужими до її минулого, теперішнього та майбутнього.
Проте Хазяїн вважав, що Київ він взяв майже без бою, малою кров’ю, точніше, взагалі безкровно, так що повноцінно помститися цим пихатим киянам за ганьбу 2004 року не вдалося. Його син взагалі вважав, що потрібно жорстко вчинити з усіма чиновниками, хто тоді прийняв сторону іншого кандидата. Якби тоді переміг Хазяїн, то великий план по об’єднанню братерських народів давно б уже втілився у життя, проте в «сім’ї» намагалися не озиратися на минуле – занадто багато там всього такого, що, коли почнеш згадувати, то доведеться півкраїни в тюрму запхати. Та не завжди це в Хазяїна виходило, – деякі моменти, яких він волів позбутися, на жаль, закарбувалися в пам’яті досі.
– Ти залишишся? – запитав він у сина з надією, але той похитав головою.
– Ні. Мене на Гончара чекають. Треба питання позакривати.
Хазяїн подумки скривився, але вигляду не подав. Син не любив – і він добре розумів, чому саме, – залишатися у Міжріччі. Звісно, йому не дуже приємно бачити, що батько тут живе без матері, звісно, він дорослий і розумний, і, очевидно, хтось з охорони або обслуги йому доповідає про нове захоплення батька. Отже, немає про що говорити тут.
– Добре. А як там твоє будівництво? – Син будувався у Кончі-Заспі. Маєток проходив під грифом «Резиденція президента України», що формально, звісно, зараз не відповідало реаліям, але за якийсь час так і мало статися.
– Все нормально, будується. Думаю, до весни п’ятнадцятого року заїду.
– Краще влітку, – поправив Хазяїн.
– Чому? – не зрозумів Дантист. – Яка різниця? Як зроблять, так і заїду!
– Вибори, – нагадав батько. – Забув? Навесні дві тисячі п’ятнадцятого року – президентські вибори. В березні – перший тур, у квітні – другий. Так що не бажано було б під час перегонів дражнити собак. А то тут взялися за нас, бачив? – Хазяїн посунув до Дантиста купу звітів та публікацій щодо їхніх маєтків у Криму на мисі Айя, у Міжріччі, Заповіднику.
– Ні, не читав, – Дантист мало цікавився політикою і всім, що з нею пов’язано. Його насамперед хвилювали гроші і жінки, все інше він вважав лише інструментом для досягнення. Грошей він уже мав багато, але хотів мати і контролювати всі які тільки можна, і заради цієї мети готовий був зайняти високу політичну посаду. Але точно не читати всілякі смітники в інтернеті. – Що там?
– Проглянь, я зараз, – Хазяїн підвів своє масивне тіло і, трохи шкутильгаючи – проопероване в Барселоні коліно регулярно боліло на дощ, – вийшов з кімнати.
Гусляков з’явився, здалося Дантисту, секунд за п’ять після його дзвінка. Батько довго не повертався, і це його дратувало. Він швидко прочитав всі звіти і тепер хотів запитати, що робиться для того, щоб заблокувати це все неподобство.
– Нічого особливо не робиться, – повідомив начальник безпеки. – Я маю на увазі не робиться такого, щоб дійсно могло зупинити цю дезінформацію.
– Ну, дезінформацію… – посміхнувся Дантист. – Хоча неважливо. Важливо те, що якісь покидьки сміють про нас взагалі таке писати, а ми нічого не робимо, щоб надавати їм по руках і по пиці. Правильно?
Гусляков стовідсотково розділяв думку сина Хазяїна.
– Чому? – запитав Дантист. Гусляков знизав плечима:
– Це доручили Шевцову. Провести якусь там роботу. Я хотів їх притиснути, трохи поганяти, але мені не дозволили.
– Що, взагалі?
– Ні, ну одного ми добряче поганяли. Щоправда, до кінця не довели…
– Я не вірю власним вухам! – Дантист реально здивувався. – Як таке можливо?
– Ми могли задіяти лише МВС, тобто Сахаров робив усе можливе. Але ані СБУ, ані прикордонники нас не підтримали. Вони виконують накази тільки вашого батька.
– Ясно. А що це за жінка, яку ви ледь не затримали в Заповіднику? Я бачу, її прізвище тут майже скрізь. Хто вона така?
– За нашими даними, звичайна виконавиця.
– На кого працює?
– Можливо, на опозицію. Але не виключено, що і на Кардаша. Проте, Шевцов стверджує, що вона робить все тільки з власної ініціативи, хоча важко повірити в те, що вона сама наважилася на таке. Виконала стільки роботи, зібрала інформацію…
– А де вона працює? – запитав Дантист. – Давайте почнемо з малого, а там побачимо.
– Я вас зрозумів, – посміхнувся начальник безпеки. – Думаю, вже ніде!
В офіс на Гончара Дантист їхав, розмірковуючи про все підряд і одночасно ні про що. Насправді він мав вирішити сотні питань, з них десяток, не менше, – на сотні мільйонів доларів, але цифри і гігантські суми грошей вже настільки прижилися в його мозку, що він не звертав уваги. Напевне, так великі полководці не звертають уваги на число жертв при великих битвах, де головне – перемогти.
Коло його довірених осіб, якщо не рахувати старих перевірених людей Гарбуза і Сахарова, складали, в основному діти соратників батька: син Генерального прокурора, син і донька відомого бандита Юри Горлівського, лише дітей Ранета тут не було, але Ранет завжди стояв окремо, самостійно, і хоча й був союзником, завжди складав певну небезпеку для «сім’ї».
Гарбуз був із тієї породи людей, яких начебто навмисне придумували, щоб вони відповідали своєму прізвищу. Кругла, майже лиса голова, великі щоки, сам товстенький, кругленький, завжди поспішав, швидко перебирав маленькими ніжками по коридорах Національного банку, що очолив майже одразу після того, як Хазяїн став президентом. У порівнянні зі своїм попередником Гарбуз виглядав у банківській справі абсолютним профаном, проте не для того він туди приходив, щоб щось
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гроші. Ч 1. Сизий світанок», після закриття браузера.