Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

Альонка рада, що є річка. Купається там. Тьотя Валя в розпачі — їх не прописують і не беруть Альонку в школу. Але їй дядько Саша допомагає. Грошей немає, а це, на жаль, головне. Але все ж таки я рада за них.

Нам тут життя немає! Як прийшла війна, усі стали один одного вбивати. Ніхто вже не дружить ні з ким.

Снилися страхіття. Живіт болить, із якого трубки прибрали. Гною багато текло.

— На годину якби спізнилися, померла б, — лікар сказав.

І наркозу передали. Серце ледь не відмовило.

Я нікуди не ходжу з дому. Біль. Лежу. Мама вдень на ринку торгує, щоб купити картоплі та хліба. Їй зі мною гуляти ніколи. А я нудьгую.

Ще в Ґрозному придумали таку штуку — «шаріатський суд» називається. І людей тепер розстрілюють прямо на вулицях. Нещодавно розстріляли жінку і хлопця шістнадцяти років. Потім ще інших будуть розстрілювати, сказали. Начебто вони (жінка, її сестра і цей хлопець) убили якогось чоловіка. Сестра жінки вагітна. Її поки залишили живою. Дитина народиться — тоді й будуть убивати.

Словом, темний ліс. Не збагнеш, не розбереш!

Поля

11.09.

Школу не відвідую. Читала книжку «Аліса в Країні див». Потім прийшли Хейда і Хава. Я з ними дружу. Хава — інгушка, дочка дядька Султана, має 13 років, а Хейда — чеченка, має 11 років.

Хейда з мамою та братиком нещодавно до Ґрозного приїхали — доти вони жили в російському селі. Хейда каже, там учителі в школах п’ють горілку. І страх що діється. Немає моралі. А тут у нас є мораль! Тож вони й приїхали сюди жити.

Хейда сказала, що в Росії тепер багато хто ненавидить чеченців і принижує. Діти-росіяни в школі б’ють дітей-чеченців. Тому що війна.

Хава і Хейда повідомили, що зі школи майже всі ходили дивитися на страту. Коли вбивали за шаріатським судом. Мами з дітьми ходили. Малят на шию посадили, щоб тим видніше було. А я сказала, що не пішла б. А Хейда сказала, що було цікаво.

Поля

18.09.

Привіт, 7-й клас «А»! Уже три дні в школі. Уроків немає.

Учителі знахабніли. Не вчать. Прогулюють! У нас багато нових хлопців. Я невідомо ще за якою партою сиджу… Знову розбірки. Справи нікудишні.

Бувай!

22.09.

Уранці йшов дощ. У школі не була. Дівчата обіцяли, а самі по мене не зайшли. Може, запізнювались? Хоча…

Останнім часом усе дуже дивне. Я прийшла в гості до чеченців: дівчинки Лунет, яка живе в будинку навпроти. У неї була вдома старша сестра Рита. Вони мене самі покликали. А потім Лунет сказала:

— Поліно, зачини двері в кімнату.

Я пішла й зачинила. Виявляється, за ними ще одні двері стояли. І двері на мене впали. Усі стали сміятися. Це в них жарт такий був. А я ледве підвелася з підлоги.

Лунет 11 років, але її сестрі Риті вже 16 років!

Я розвернулась і пішла. Яка тут дружба? Сама підлість. А Хейда книжку не повертає.

У класі є нова рудоволоса дівчинка — Кассі. Їй скоро виповниться 12 років. Її мама росіянка, а тато інгуш. З неї теж знущаються через росіянку-маму. Я вирішила з нею подружитись. Понесу їй завтра касету з піснями Алли Пугачової.

Ми з мамою посварились. І добряче. Мама мене боляче вдарила. І в мене кров пішла. Я їй цього не пробачу! Хоча не знаю.

До нас приходила Ася, сестра Патошки. Мама їй скаржилася, що я погано вдома прибираю. Навигадувала. Я підлогу намиваю у квартирі тричі, щоб блищала.

Мама так розлютила мене балачками та лайкою, що я теж їй відповіла образливо. Хоча не хотіла, вибачить мені Бог, і їй теж.

Мама нервова. Мабуть, тому що стара. Я знаю, що, коли вона мене лупцює, мені прикро, тільки поки боляче, а потім біль минає і образи нема. Я знаю, що все можна вирішувати по-доброму. А в мами здають нерви. Весь час кричить, б’ється.

Кассі теж на свою маму ображається. Усі мами б’ють дітей. Кассі за волосся тягають.

Але я така, що надовго не ображаюся. Це видно.

Польді

23.09.

Була в школі. Уроки сьогодні були!

Дівчата-сусідки знову не зайшли по мене до школи. Я пішла з Асею. Вона в 10-му класі. До школи ми йдемо трасою серед машин. Дороги для пішохода немає. Іти півгодини. Нас у вікно своєї машини побачив директор школи. Підвіз, спасибі.

У класі я і Кассі сиділи на передостанній парті. Усі хороші парти зайняла банда Лур’є-Левиці.

Лур’є-Левиця — величезна, схожа на тумбочку. Її служниці худі, красиві, але злі, як єхидни. Усі їх так і називають — «її шістка». Лінда — чорне волосся й чорні очі. Носить речі з натуральної шкіри. Малка — русяве волосся, коса. Синьоока. Тара — гладка другорічниця. Завжди жує жуйку. Збирається заміж! Яха — кучерява шатенка. Очі зелені. Фарбує очі та губи, тайкома беручи в мами помаду й туш. Німа — у неї коротка стрижка. Вона білявка. Добре б’ється. Очі сіро-блакитні. Міла — волосся нижче плечей, світле. Очі сині.

Усі вони з багатих чеченських родин, а багатша за всіх Лур’є-Левиця. Вони всіма командують і всіх залякали в нашому класі. Хлопці їм теж прислужують.

На душі мені тужно.

Я зробила на завтра всі уроки. Із другого класу мама в них навіть не зазирає. Я все роблю сама.

П.

25.09.

Мій вітчим Руслан у селі. Працює. Лампочки для телевізорів не продаються. Він вирішив скуповувати старі шаблі, чистити їх і продавати. Але купив усього дві. Однією я помахала в залі. Відтоді підвісок у люстри набагато менше, ніж було. Мама це помітила і дала мені по шиї.

Але потім пробачила мені і купила мій перший у житті наручний годинник. Маленький такий, із сердечками. Ася, сестра Патошки, попросила його поміряти, а потім сказала, що загубила. Я так плакала! Як можна взяти, а десять хвилин по тому сказати, що загубила?

Ще я побилася з Магою. Було так. Ніяких обіцяних уроків не було. Учитель Насреддин захворів. А він один веде відразу кілька предметів! Банда Лур’є-Левиці принесла магнітофон із батарейками в клас. Врубили його і стали танцювати перед хлопцями. Ми з Кассі на передостанній парті сиділи й думали: аби тільки вони до нас не лізли. А Мага на останній парті сидів. Новенький хлопчик — гарний, схожий на Імрана (Імран пішов від нас в іншу школу),