Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

вона замовила квиток і відправилася до італійської клініки. Завершивши лікування і виписавшись, Лісбет, залишившись сама в номері в римському готелі, задумалася про те, що ж їй робити далі. Слід було б повернутися до Швеції і почати влаштовувати своє життя, але з ряду причин їй навіть думати не хотілося про Стокгольм.

У неї не було справжньої професії. Робота в «Мілтон сек’юриті» не обіцяла їй у майбутньому нічого цікавого. Драґан Арманський у цьому не винен: він хотів, щоб вона влаштувалася до нього на постійній основі і стала ефективним гвинтиком робочого механізму, але вона, доживши до двадцяти п’яти років, не мала ніякої освіти, і їй не хотілося до п’ятдесяти років розкопувати персональні відомості про різних шахраїв. Це було для неї забавним хобі, але не годилося для того, щоб стати головною справою її життя.

Другою причиною, чому їй не подобалась думка про повернення до Стокгольма, був Мікаель Блумквіст, інакше «цей бісів Калле Блумквіст». У Стокгольмі вона напевно ризикує стрітися з ним, а в даний момент їй цього абсолютно не хотілося. Він образив її. Якщо чесно, то вона визнавала, що він зробив це без лихого наміру. Він був людина що треба. Вона сама винна, що закохалася в нього. Саме слово це здавалося якоюсь дикою безглуздістю, коли йшлося про нетямущу курку Лісбет Саландер.

Мікаель Блумквіст славився як дамський догідник. Вона виявилася для нього в кращому разі тимчасовою забавкою, одного разу він зглянувся на неї з жалю, коли вона була йому потрібна і коли під рукою не знайшлося нічого кращого, але швидко забув про неї, щойно повернувся до цікавішого товариства. Вона проклинала себе за те, що ослабила захист і впустила його в своє життя.

Коли мана минула, вона обірвала з ним будь-які контакти. Це далося їй не дуже легко, але вона трималася твердо. Востаннє вона бачила його з платформи метро на станції «Гамла стан», коли він проїхав повз неї у напрямку до центру. Вона дивилася на нього цілу хвилину і вирішила для себе, що не хоче більше сохнути за ним. Іди ти під три чорти! Він помітив її, якраз коли зачинялися двері, і дивився пильним поглядом, поки поїзд рушив, а вона повернулася до нього спиною і пішла геть.

Лісбет не могла зрозуміти, чому він як і раніше намагається поновити стосунки з таким завзяттям, ніби з його боку йшлося про якийсь соціальний проект. Вона сердилася на його недогадливість і щоразу, як він писав їй по електронній пошті, вона, зціпивши зуби, видаляла його послання, не читаючи.

Коротше, до Стокгольма її зовсім не тягнуло. Крім роботи за завданнями «Мілтон сек’юриті», кількох колишніх сексуальних партнерів та дівчат з колишньої групи «Персти диявола», ніщо не пов’язувало її з рідним містом.

Єдина людина, до котрої вона почувала певну повагу, був Драґан Арманський, хоча вона заледве могла б визначити свої почуття до нього. Вона сама трохи дивувалася, усвідомлюючи, що відчуває деякий потяг до свого начальника. Якби вій не був одруженим, сімейним чоловіком і на додачу таким консерватором, вона, мабуть, могла б зробити крок йому назустріч.

Урешті-решт вона дістала свій календар і відкрила розділ, у якому були географічні карти. Вона ніколи ще не бувала в Австралії або в Африці. Вона читала про піраміди і Ангкор-Ват,[25] але ніколи їх не бачила. Вона ніколи не каталася поромом «Стар феррі», який ходить між Коулуном[26] і Вікторією[27] в Гонконзі, ніколи не займалася підводним плаванням на Карибах і не загоряла на пляжах Таїланду. Якщо не рахувати кількох коротких відряджень по роботі, під час яких їй довелося побувати в Прибалтиці і сусідніх скандинавських країнах, та ще, розуміється, в Цюриху і Лондоні, вона за все своє життя майже нікуди не виїздила за межі Швеції. А якщо подумати, то майже ніде не бувала за межами Стокгольма.

Раніше це було їй не по кишені.

Лісбет підійшла до вікна свого готельного номера і почала дивитися на простерту внизу вулицю віа Гарібальді. Рим був схожий на купу руїн. Зважившись, вона надягнула куртку, спустилася у вестибюль і запитала, чи є поблизу яке-небудь туристичне бюро. Вона замовила один квиток до Тель-Авіва і провела кілька днів, гуляючи в Єрусалимі Старим містом, оглядаючи мечеть Аль-Акса[28] і Стіну Плачу. На озброєних солдатів на розі вулиць вона поглядала з побоюванням. Після цієї поїздки вона полетіла до Бангкока і потім усю решту року подорожувала й далі.

У неї була тільки одна невідкладна справа, у якій вона двічі з’їздила на Гібралтар. Уперше для того, щоб поглиблено вивчити людину, якій вона збиралася доручити управління своїми грошима, а вдруге на пострах, щоб додати йому старанності.

Дивне почуття переживаєш, уперше за такий довгий час повертаючи ключ у замку власної квартири!

Увійшовши до передпокою, Лісбет поставила сумку і пакет з продуктами, а потім набрала чотиризначний код, що відключав електронну сигналізацію. Потім зняла з себе весь одяг і, кинувши його на підлогу в холі, роздягнена пішла на кухню, увімкнула холодильник, прибрала в нього всі продукти і відразу ж попрямувала у ванну, щоб наступні десять хвилин провести під душем. Підживившись яблучними дольками і розігрітою в мікрохвильовці піцою, вона відкрила коробку з речами, дістала подушку, простирадло і ковдру — після цілого року зберігання від них відгонило цвіллю. У кімнаті, суміжній з кухнею, вона розстелила на підлозі матрац.

Через десять секунд, ледве поклавши голову на подушку, вона заснула і проспала майже дванадцять годин, майже до півночі. Піднявшись, Лісбет увімкнула кавоварку, загорнулася в ковдру і, підклавши подушку, зручно влаштувалася з сигаретою біля вікна, з якого відкривався краєвид на Юргорден[29] і на море. Мов зачарована, вона дивилася вдалину, роздумуючи в темряві над своїм життям.

Весь наступний день після повернення до Стокгольма у Лісбет Саландер був розписаний по хвилинах. О сьомій ранку вона вже зачинила за собою двері квартири. На майданчику вона трохи затрималася і, відчинивши сходове вікно, прикріпила між стіною і водостічною трубою підвішений на мідному дротику запасний ключ. Навчена досвідом, вона оцінила користь запасного ключа, що зберігається в потаємному місці.

На вулиці її зустрів пронизливий холод. Лісбет була одягнена в старі поношені джинси, продерті нижче сідниці, крізь дірку просвічувало блакитне трико. Для тепла вона натягнула поверх майки джемпер-поло, комір якого розтягнувся і не хотів прилягати до шиї, і дістала із запасів стару хутряну куртку із заклепками на плечах. Надягаючи куртку, вона