Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

подумала, що треба б віднести її у майстерню, щоб замінити подерту на клапті підкладку всередині кишень. На ногах у неї були теплі панчохи і черевики — загалом, одягнулася вона досить-таки відповідно для Стокгольма.

По Санкт-Паульсґатан вона дійшла пішки до Цинкенсдамма, а звідти до свого колишнього будинку на Лундаґатан. Там вона почала з того, що зайшла в підвал і перевірила в комірчині свій старенький «Кавасакі». Поплескавши його по сідлу, вона піднялася сходами і, переступивши через величезну купу рекламних листівок, увійшла до старої квартири.

Перед тим як поїхати із Швеції, вона, не придумавши ще, як вчинити із старою квартирою, залишила розпорядження щодо перерахування грошей на комунальні платежі. У квартирі як і раніше залишалася вся обстановка, старанно зібрана по сміттєвих контейнерах: надбиті чашки, два старі комп’ютери і купа різних паперів — нічого цінного.

На кухні вона знайшла чорний сміттєвий мішок і витратила п’ять хвилин на те, щоб вибрати рекламні буклети і покидати їх у нього. Пошти як такої виявилося не багато: головним чином банківські виписки, бланки податкових квитанцій від «Мілтон сек’юриті» та різного роду замаскована реклама. Однією з переваг офіційної недієздатності було те, що Лісбет ніколи не доводилося займатися податковими розрахунками: подібні офіційні папери вражали своєю відсутністю. Що ж до решти, то за рік особисто їй надійшли тільки три листи.

Перший лист надіслала адвокат Ірета Моландер, яка була офіційним куратором матері Лісбет. У короткому посланні Ґрета Моландер інформувала Лісбет про те, що був проведений опис майна, яке залишилося після її матері, й обом дочкам, Лісбет і Каміллі Саландер, належить отримати в спадщину по дев’ять тисяч триста дванадцять крон кожній. Відповідна сума переказана пані Лісбет Саландер на її банківський рахунок. Прохання підтвердити отримання. Лісбет засунула цього листа у внутрішню кишеню хутряної куртки.

Другий лист надійшов від дами на прізвище Мікаельссон, завідувачки еппельвікенського притулку для людей похилого віку, і містив люб’язне нагадування про те, що в притулку для Лісбет лежить коробка з речами, які залишилися після її матусі. «Просимо вас по можливості зв’язатися з еппельвікенським притулком і повідомити, як ви збираєтеся вчинити із спадщиною», — йшлося там. Наприкінці листа завідувачка повідомляла, що, коли протягом року від Лісбет або її сестри (адреси котрої вона не має в своєму розпорядженні) не надійде ніяких звісток, особисті речі покійної будуть викинуті. Лісбет глянула на дату вгорі листа, побачила, що його було написано в червні, і взяла мобільний телефон. Через дві хвилини вона дізналася, що коробка досі ціла і нікуди не ділася. Попросивши вибачення за те, що довго не давала про себе знати, Лісбет пообіцяла завтра ж приїхати по речі.

Останній лист був від Мікаеля Блумквіста. Подумавши трохи, вона вирішила кинути його в мішок, не відкриваючи.

Набравши цілий ящик потрібних і непотрібних речей, які вона хотіла зберегти, Лісбет на таксі повернулася на Мосебакке. Там вона зробила макіяж, наділа окуляри і світлий парик з волоссям до плечей і поклала в сумочку норвезький паспорт на ім’я Ірене Нессер. Поглянувши на себе у дзеркало, Лісбет відзначила, що Ірене Нессер дуже схожа на Лісбет Саландер, але в той же час це зовсім інша людина.

Нашвидку закусивши багетом із сиром брі та філіжанкою кави з молоком у кафе «Едем» на Гьотґатан, вона пішла на Рінґвеґен до агенції з оренди автомобілів. Там Ірене Нессер орендувала машину марки «Ніссан мікра». Вона поїхала до торговельного комплексу «ІКЕА» біля готелю «Кунгенскурв» і провела там три години, знайомлячись з асортиментом і занотовуючи номери потрібних товарів. Без довгих роздумувань вона навибирала багато всякої всячини.

Вона купила два дивани з оббивкою пісочного кольору, п'ять м’яких крісел, два круглі кавові столи натуральної лакованої берези, диванний столик та кілька непарних столиків. У відділі книжкових полиць і шаф вона замовила два гарнітури різних шаф і дві книжкові полиці, тумбочку для телевізора і закриті полиці. Насамкінець вона вибрала тристулковий гардероб і два маленькі комоди.

Вибору ліжка вона приділила багато часу і врешті-решт зупинилася на ліжку «Хемнес» із матрацом та іншим приладдям. Про всяк випадок вона купила ще одне ліжко для гостьової кімнати. Лісбет не розраховувала, що їй коли-небудь доведеться приймати в домі гостей, але якщо вже в квартирі була гостьова кімната, то чому б не обставити і її заразом.

Її ванна була вже повністю обладнана, в ній була підвісна шафка, шафка для зберігання рушників і пральна машина, що залишилася від колишнього власника, тому для ванної вона прикупила тільки корзину для білизни.

Зате кухня ще потребувала вкладень. Трохи повагавшись, Лісбет вибрала кухонний стіл з масивного буку із стільницею з особливо міцного скла і чотири стільці веселеньких кольорів.

Їй потрібні були меблі для кабінету, і вона дивувалася, роздивляючись різні «робочі куточки» з хитромудрими підставками для комп’ютерів і бічними столиками. Надивившись, вона похитала головою і замовила звичайний письмовий стіл, облицьований буком, із закругленими краями і великою шафою для паперів, що входила до комплекту. Стілець до нього вона вибирала довго і ретельно: адже на цьому стільці їй, швидше за все, доведеться просиджувати годинами, і вибрала одну з найдорожчих моделей.

Напослідок вона пройшлася по різних відділах і набрала солідний запас простирадл, наволочок, рушників, покривал, ковдр, подушок, столових наборів, кухонного посуду і каструльок, а ще обробні дошки, три великі килими, декілька настільних ламп і велику кількість канцелярського приладдя — папок, кошиків для паперів, різних скриньок тощо.

Закінчивши обхід, вона попрямувала із списком до каси, де розплатилася карткою, виданою компанією «Уосп ентерпрайзис», і показала паспорт на ім’я Ірене Нессер. Загальна сума чека — лише за покупки, доставку і складання меблів — склала дев'яносто з гаком тисяч крон.

До себе в Сьодер Лісбет повернулася на п’яту годину вечора і встигла дорогою заскочити до «Електроніки» Аксельссона, де придбала вісімнадцятидюймовий телевізор і радіоприймач. Уже майже перед закриттям вона потрапила до крамниці госптоварів на Хорнсґатан і роздобула там пилосос. У «Маріахаллі» вона обзавелася ганчіркою для підлоги, милом, відром, мийними засобами, рідким милом, зубними щітками і великим рулоном туалетного паперу.

Після цієї шопінг-оргії вона втомилася до знемоги, але залишилася дуже задоволена. Запхнувши всі покупки в орендований «Ніссан мікра», Лісбет знесилено впала на стілець у кафе «Ява» на Хорнсґатан. З узятої на сусідньому столику вечірньої газети вона дізналася, що соціал-демократи все ще залишаються правлячою партією і що за час її відсутності в країні начебто не відбулося ніяких значних змін.

Додому вона прийшла увечері, близько восьмої, під покровом пітьми вивантажила з