Читати книгу - "Тиша"

сиділа Клара-Марія. Так, як вона сиділа, коли він удруге побачив її.

II

1

Це сталося однієї ночі — темної ночі душі. На вулиці Ріхсвай не було ні людей, ні автівок, за закритими фіранками спали безтурботні батьки й рум’яні дітлахи — його публіка, не підозрюючи про те, що Каспер Кроне плентається ось тут холодними вулицями, — своїм via dolorosa[28], закоцюблий і без грошей на таксі, вперше за десять років програвши в покер.

Покер був грою Каспера, і так було завжди. У покері є глибина і складність, як у музиці Баха, за впевнено зробленої ставки ритмічний розіграш комбінації карт триває приблизно стільки ж, скільки одна з маленьких хоральних обробок. Бах міг би стати блискучим гравцем у покер, коли б не був такий заклопотаний. Півтори з гаком тисячі творів, багато з яких він невтомно переписував аж до смерті.

Касперові довелося грати в покер у всіх великих столицях, але справжній покер для нього міг бути тільки в районі Фредеріксберґ у Копенгагені, на вулиці Ріхсвай. Там, де швейцар був не солдатом Іноземного легіону і серійним убивцею, а колишнім боксером з кулаками завбільшки з цукровий буряк. І де всі один одного знали — немов у дачному кооперативі. І де панувала зосередженість, немов на репетиції Симфонічного оркестру Данського радіо — усі, як один, схилилися кожен над своїм нотним листком.

Але сьогодні вночі він програв, програв під кінець і свій «СААБ», він немов закам’янів, коли віддавав ключі від машини, йому не захотілося принижуватись і просити у борг на таксі. В автобусі і дорогою через ліс він розбирав нічну гру, але не знайшов ніяких помилок, незрозуміло, як таке могло трапитися.

Коли він перетнув Странваєн, то побачив, що у вагончику горить світло. Він наближався, обходячи вагончик по колу, світло мерехтіло, неначе всередині щось горіло. Він уже поліз був по свою трубу, коли впізнав звук, що з’явився в домі, в мі-бемоль мажорі, — щасливий, тріпотливий, самозабутній, як перша частина «Triosonate». Він лишив трубу на місці й відчинив двері.

Клара-Марія стояла спиною до дверей. Напевно, вона розпалювала дрова в грубі й раптом завмерла перед палаючим світом танцюючих вогників. Відсвіти маленьких язичків полум’я мерехтіли на її обличчі. Вона не обернулася.

— Ти знайшов мене, — сказала вона. — Розкажи як.

— Я намалював коло.

Це було вранці після їхньої першої зустрічі, після того як вона зникла біля озера Баґсверд.

Проспавши лише кілька годин, він дістав двохсотп’ятдесятиметровий план. Циркуль Стіне. Взявши те місце на березі озера, де він її висадив, за центр, він намалював коло радіусом п’ять кілометрів. Можливо, хтось повіз її автівкою? Але вона була готова до того, щоб іти пішки, він відчув це.

Жодна нормальна дитина не захоче пройти п’ять кілометрів о другій годині ночі при чотириградусному морозі звідкись із Баґсверда. Вона не була нормальною дитиною.

У коло потрапили Баґсверд, Люнґбю, частина Ванґеде, ріг Ґентофте, південна частина Вірума, Фуресеен, Харесковбю, частина Ґладсаксе. Була сьома година ранку, він узяв скрипку і став грати початок 131-го опусу Бетховена. Він починається як фуга в темряві, але потім рухається вгору в напрямі до раю. Коли розвидніло і настав час відкриття установ, він зняв телефонну трубку.

Він хотів був подзвонити до Міністерства із соціальних питань, але, взявши в руки слухавку і збираючись набрати номер, раптом почув самого себе збоку. Самотній чоловік середніх років розшукує маленьких дівчаток, будучи не в змозі при цьому пояснити навіщо — навіть самому собі. У нього на руках погана комбінація карт і бувалі супротивники. Він поклав слухавку, взяв два примірники свого останнього компакт-диска — запис сольних партит і сонат, зроблений у церкві Святої Марії під Любеком. Потім він сів у машину й поїхав у бік Ґрендальс Парквай. У цирк «Блаф». До Соні.

Колись Соня починала з нуля. Каспер познайомився з нею, коли обоє вони були зовсім молоді і працювали у вар’єте «Сан-Сусі» в Колінзі і в таверні «Дамхус» у сім’ї Стефенсенів. З найпершої зустрічі він чув, що її щось спонукає. Її система звучала як двигун, який не може спинитися, а працює й працює, поки згорить, — той звук, за яким відчайдухи в цьому житті пізнають один одного. Вона відчайдушно прагнула до добробуту. Соня пішла з манежу, закінчила політологічний факультет, але знову повернулася в цирк. У будинку на Ґрендальс Парквай було три поверхи, чотириста співробітників, адміністрація і чотири цирки, кілька вар’єте і театрів, букінґ-агенція, рекламне бюро, що вирішувало такі завдання, до яких ніхто інший не смів підступитися з часів закликайла Стокмара[29] у п’ятдесяті роки. І аудиторська контора. І все це належало їй.

Вона була трохи старша за нього. Трохи вища, трохи важча. У неї було троє дітей. Прекрасний чоловік, розумний, сповнений життя, — в до-мажорі, як остання симфонія Моцарта. А також коханці.

Двадцять років тому у Соні з Каспером був роман, і відтоді вони ніколи серйозно не втрачали зв’язку, і ніколи й не втратять його, поки смерть їх не розлучить. Деяким людям Всевишня визначає супутників життя, у Брамса була Клара Шуман, у Моцарта — кларнетист Антон Штадлер, такий собі довічний партнер в пачекот. Можливо, це якось пов’язано з тим, що люди називають любов’ю.

Кабінет Соні нагадував Генеральний штаб у Міністерстві оборони у Ведбеку, де Касперові довелося кілька разів виступати, військові люблять клоунів. Наприклад, з Гроком Гітлер особисто зустрічався двічі. У Соні все було за статутом, і накази не підлягали обговоренню. На вікні лежав великий польовий бінокль: цирковий майданчик Беллахой містився прямо навпроти, і Соні подобалося бути в курсі справи. На письмовому столі стояли чотири телефони і залишки італійського ланчу з цілою пляшкою «Брунелло». Він поклав двохсотп’ятдесятиметровий план і компакт-диск перед нею і пояснив ситуацію.

Вона покрутила в руках диск.

— Ти ніколи не цікавився маленькими дівчатками, — сказала вона, — тобі потрібні дорослі пані. То що ж вона таке вміє, що це? Талант? Чи тут замішані гроші?

Це не він кинув Соню, і не вона його кинула. Рішення виникло одночасно.

У неї була квартира на вулиці короля Георга. Їхньої останньої ночі близько 2-ї години його розбудила атмосфера міста, здавалося, що в мозку і на серці утворився якийсь пухир. Каспер піднявся, наспівуючи уривок арпеджіо з ВWV4 — «Христос лежав у путах смерті»[30]. Мартінус якось зауважив, що для того щоб витримати життя в районі Фредеріксберґ, він змушений був повсякчас молитися.

Соня прокинулася