Читати книгу - "Принц Хаосу"

шлях крізь мармуровий блок. Я горів, я палав, а камінь залишався незмінним. Так я міг провести цілу вічність. І, напевно, провів. Сім. Образи зникли. Пам'ять вичерпалася. Навіть моя особистість взяла відпустку. Я був обідраний до каркаса чистої волі. Я був дією, суттю боротьби з опором. Вісім… Я більше не відчував свого тіла. Час став чужим поняттям. Боротьба вже не була боротьбою, але формою елементарного руху, поряд з яким рух льодовиків — просто спринт. Дев'ять. Тепер я був тільки рухом… нескінченно малим, постійним…

Десять.

Настало полегшення. Знову стане важче ближче до центру, але в цілому залишок шляху напруга спадатиме. Щось схоже на повільну, тиху музику підтримувало мене, поки я плентався вперед, повертав, плентався знову. Вона протекла разом зі мною крізь Останню Вуаль, і як тільки я проминув середню точку фінального кроку, вона чимось нагадала «Караван».

Ми стояли там, в центрі, мовчазні, важко дихаючі. У тому, чого я досяг, я не був упевнений. Але я відчував, що в підсумку я краще пізнав батька. Смуги туману як і раніше дрейфували через Лабіринт, через долину.

— Я відчуваю себе… сильнішим, — зізнався Люк. — Так, я допоможу в охороні цього місця. Здається, це хороший спосіб убити трохи часу.

— До речі, Люк, яке послання ти ніс? — Запитав я.

— О, слід було сказати, щоб ти швидко звалив з Дворів, — відгукнувся він, — вся ця хрінотінь стає небезпечною.

— Небезпечну частину я вже знаю, — сказав я. — Але є ще щось, що я повинен зробити.

Він знизав плечима.

— Ну, ось тобі і послання, — сказав він. — Немає жодного по-справжньому безпечного місця.

— У цьому проблем поки не буде, — сказав Корвін. — Жодна з Сил точно не знає, як підібратися до цієї точки або що з нею робити. Амберському Лабіринту слабо пожерти його, а Логрус не знає, як його знищити.

— Звучить хвацько.

— Ймовірно, прийде час, коли вони спробують разом навалитися на нього.

— А поки ми почекаємо і подивимося. О'кей. Якщо прийде якась тварюка, що це може бути?

— Ймовірно, примари — як і наші — шукають, як би дізнатися про нього побільше, протестувати його. Толк від твого клинка є?

— З усією безмежною скромністю — так. До того ж, якщо не достатньо цього, я вивчав Мистецтва.

— Тут краще спрацює сталь, хоча поєдинки закінчуються вогнем, не кров'ю. А тепер, якщо бажаєте, можна використовувати Лабіринт, щоб переправитися назовні. Я приєднаюся через пару хвилин, щоб показати, де заховано зброю та інші припаси. Мені б хотілося зробити невелику подорож і ненадовго залишити тебе на чергуванні.

— Залізно, — сказав Люк. — А як ти, Мерль?

— Мені треба повернутися назад у Двори. У мене офіційний ангажемент на ленч з матусею, а потім добре б відвідати похорон Савалла.

— Швидше за все, він не зможе закинути тебе прямо у Двір, — сказав Корвін. — Це з біса близько від Логруса. Але ти щось зробиш або навпаки. Як там Дара?

— Багато часу пройшло з тих пір, як я бачив її довше, ніж кілька митей, — відповів я. — Вона все так само безапеляційна, зарозуміла і занадо піклується, коли натикається на мене. У мене таке враження, що, швидше за все, вона теж затягнута в місцеві політичні інтриги, так само як в тонкощі тісних родинних стосунків Дворів і Амбера.

Люк на мить заплющив очі і зник. Побачив я його вже біля Поллі Джексон. Він відчинив дверцята, ковзнув на сидіння, нахилився й покрутив щось всередині. Ще трохи згодом я зміг розчути далеке радіо, видаюче музику.

— Схоже, що так, — сказав Корвін. — Уявляєш, я ніколи не розумів її. Вона прийшла до мене з нізвідки в дивний час мого життя, вона брехала мені, ми стали коханцями, вона пройшла Лабіринт в Амбері і зникла. Це було схоже на страшний сон. Абсолютно очевидно, що вона використовувала мене. Довший час я думав — лише для того, щоб отримати знання Лабіринту і доступ до нього. Але не так давно у мене виникла купа часу для роздумів, і я більше не впевнений, що це було основною причиною.

— О-о? — Сказав я. — А що тоді?

— Ти, — відгукнувся він. — Все частіше і частіше я приходжу до думки, що вона хотіла понести сина або дочку Амбера.

Я відчув, що мене охоплює холод. Чи міг факт мого існування бути настільки прорахований? І не було ніякої прихильності? І я був навмисно задуманий для служіння якійсь особливій меті? Мені зовсім не подобалися такі наміри. Я відчував себе на місці Колеса-Примари, ретельно вибудуваного продукту моєї уяви і розуму, створеного, щоб протестувати ідеї дизайнерських структур, з якими міг зіткнутися тільки житель Амбера. І все ж він називав мене «батько». Він дійсно піклувався про мене. Я почав відчувати до нього невиразну ірраціональну прихильність. Чи було це тому, що ми були більше схожі, ніж я сприймав свідомо?..

— Чому? — Запитав я. — Чому їй було так важливо, щоб народився я?

— Можу нагадати лише останні слова, якими вона завершила проходження Лабіринту, обернувшись демоном. «Амбер, — сказала вона, — буде зруйнований». Потім вона зникла.

Тепер мене затрясло. Такі зав'язки настільки вибивали з сідла, що я хотів заплакати, заснути або напитися. Все що завгодно — аби отримати перепочинок хоч на мить.

— Думаєш, моє існування може бути частиною довгострокового плану по знищенню Амбера? — Запитав я.

— Може бути, — сказав він. — Але я можу помилятися, малюк. Я можу дуже сильно помилятися, і в такому випадку приношу свої вибачення за те, що так дістав тебе. З іншого боку, я міг помилятися і в тому, що дав тобі знати про можливі пояснення.

Я масував собі віскі, лоб, очі.

— Що мені робити? — Сказав я потім. — Я не хочу допомагати руйнуванню Амбера.

Він притиснув мене до себе і сказав:

— Неважливо, що ти таке, і неважливо, що з тобою зробили, рано чи пізно перед тобою буде якийсь вибір. Ти щось більше, ніж сума своїх частин, Мерлін. Неважливо, що привело до твого народження, а твоє життя — до того, що зараз. У тебе є очі і мізки і шкала цінностей. Не дозволяй нікому вішати тобі локшину на вуха, навіть якщо це буду я. І коли прийде час — якщо він прийде — зроби цей вибір сам, диявол тебе задери. Тоді все, що відбулося раніше, не буде важливим.

Його слова, прості, як їм і належало бути, витягли мене з темного кутка в моїй душі, куди я сховався.

— Дякую, — сказав я.

Він кивнув. Потім:

— Оскільки твій перший порив може посилити конфронтацію, — сказав він, — я