Читати книгу - "На краю Ойкумени"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Замислившись, Пандіон гучно стукнув веслом об весло іншого гребця.
— Гей, екуеше, ти що заснув, бережись! — почув він голосний окрик стернового.
На ніч рабів замикали в тюрми, що стояли поблизу кожного великого селища або храму.
Фараонового скульптора з почестями зустрічали місцеві начальники, і він у супроводі двох довірених слуг ішов відпочивати.
На п'ятий день плавання човен обігнув виступ підмитих рікою темних стрімчаків. За ними простяглася широка рівнина, закрита від берега рядами високих пальм та сикоморів.[53] Човен наблизився до викладеної камінням набережної з двома широкими сходами, що опадали у воду. На березі над зубчастою стіною масивним кубом підіймалася башта. Крізь непричинені важкі ворота видно було сад з ставками і квітучими лужками, вглибині стояла біла будівля, прикрашена строкатими візерунками.
Це був будинок головного жерця тутешніх храмів.
Царський скульптор, якого варта супроводила улесливими поклонами, ввійшов у ворота, а раби залишилися зовні під наглядом двох воїнів. Чекати довелося недовго — незабаром скульптор з'явився в супроводі чоловіка із сувоєм списаного папірусу в руках і повів рабів повз храми та заселені будівлі до великої площини, зайнятої напівзруйнованими стінами та лісом колон з проваленими покрівлями. Серед цього мертвого міста зустрічалися невеликі будівлі, які трохи краще збереглися. Поодинокі пеньки позначали ділянки колишніх садів; висохлі басейни, ставки та канали були засипані піском. Пісок товстим шаром покривав кам'яні плити дороги, лежав укосами вздовж поточених часом стін. Жодної живої душі не було видно навкруги, мертва тиша панувала серед висушливої спеки.
Скульптор коротко розповів Пандіону, що ці руїни були колись прекрасною столицею фараона-відступника,[54] проклятого богами. Ім'я його не повинен вимовляти жоден справжній син Чорної Землі.
Що зробив цей фараон, який царював чотири століття тому, навіщо він побудував тут нову столицю, про це Пандіон нічого не міг довідатись.
Незнайомець розгорнув сувій, і по кресленню обидва єгиптяни розшукали високу довгасту будівлю з поваленими перед входом колонами. Стіни всередині були облицьовані плитками лазурносинього каменю з золотистими жилками.
Пандіон та інші раби скульптурної майстерні повинні були обережно зняти тонкі шліфовані плитки, які щільно поприростали до стіни. На цю роботу пішло кілька днів. Раби ночували тут же, в руїнах, їжу та воду доставляли їм із сусіднього селища.
Закінчивши доручену їм справу, Пандіон, Кідого та чотири інших раби дістали наказ оглянути навмання деякі будівлі і пошукати, чи нема в руїнах красивих речей, які можна було б доставити в палац фараона. Негр і еллін пішли вдвох, уперше без супроводі вартових та уважного погляду наглядача.
Друзі вибралися на приворітну башту якоїсь просторої будівлі, щоб роздивитися. Зі сходу на руїни насувалися піски пустелі, що простяглася скрізь, куди тільки сягало око, пасмами низьких горбів та купами щебеню.
Пандіон глянув на безмовні руїни і, схвильовано стиснувши руку Кідого, прошепотів:
— Втікаймо, за нами кинуться нешвидко, ніхто не бачить…
Добродушне обличчя негра розпливлося в посмішці.
— Хіба ти не знаєш, що таке пустеля? — здивувався Кідого. — Завтра в цю пору воїни знайдуть наші трупи, висушені сонцем. Вони, — Кідого мав на увазі єгиптян, — знають, що роблять. Шлях на схід тільки один — там, де колодязі, і цей шлях стережуть. А тут міцніше за кайдани тримає нас пустеля…
Пандіон похмуро кивнув, раптовий порив його згас. Друзі мовчки спустилися з башти й розійшлися в різні напрямки, заглядаючи в провали стін або поринаючи в темряву відкритих входів.
Всередині невеликого, майже не зруйнованого двоповерхового палацу з рештками дерев'яних грат на вікнах Кідого пощастило знайти невелику статую єгипетської дівчини з міцного жовтуватого вапняку. Він покликав Пандіона, і обидва замилувалися роботою невідомого майстра. Красиве обличчя було типовим для єгиптянки. Пандіон уже знав риси обличчя жінок Айпоптосу — низьке чоло, вузькі, трохи підняті біля скронь очі, злегка виступаючі наперед щоки і товсті губи з ямочками в кутках.
Кідого поніс знахідку начальникові майстерні, а Пандіон заглибився в руїни. Машинально переступаючи через уламки, перебираючись через купи каміння, Пандіон просувався вперед, не розбираючи напрямку, і незабаром увійшов у прохолодний затінок частини покрівлі, що уціліла над колонами. Вглибині, просто перед ним, виднілися щільно зачинені двері. Пандіон натиснув на мідну оковку. Гнилі дошки розсипалися, і молодий скульптор увійшов у приміщення, ледве освітлене через щілину стелі.
То була невелика кімната в товщі кам'яних стін, викладених старанно пригнаним камінням. Два легких крісла з чорного дерева, оздоблені кісткою, стояли вкриті товстим шаром пилу. В кутку юнак побачив розвалену скриньку, крізь щілини якої блищала якась річ. Біля протилежної стіни на шматку полірованого рожевого граніту еллін побачив скульптуру з сірого каменя. Це була фігура жінки у зріст людини. Тільки верхня частина статуї була старанно оброблена.
Дві гнучкі пантери з чорного каменю, ніби для охорони, насторожено вигнулися по обидва боки статуї. Пандіон обережно витер пил із статуї і відступив у німому захваті.
Мистецтво скульптора передало в камені прозору тканину, що облягала юне тіло. Лава рука дівчини міцно притискала до грудей квітку лотоса. Густе волосся, закручене довгими дрібними завитками, обрамляло обличчя, утворюючи важку розділену проділом зачіску, що спадала нижче плечей. Чарівна дівчина не була схожа на єгиптянку. В неї було кругле обличчя, з рівним невеликим носиком, широким чолом і великими, широко розставленими очима. Нижня частина обличчя не виступала наперед, як у жінок Айгюптосу.
Пандіон глянув на статую збоку, і його вразила дивна і лукава насмішкуватість, відбита скульптором на обличчі дівчини. Такого виразу жвавості і розуму він ніколи не бачив на статуях: художники Айгюптосу найбільше любили величну і байдужу нерухомість.
Дівчина була схожа на жінок Енніади або, скоріше, на прекрасних жінок з островів його рідного моря.
Ясне і розумне обличчя статуї було таке далеке від похмурої краси творів Айгюптосу, воно вирізьблене з такою незрівняною досконалістю, що нестерпна туга знову повернулася до Пандіона. Стиснувши руки, молодий еллін намагався уявити собі модель скульптора, цю близьку йому чимсь дівчину, що невідомо якими шляхами потрапила до Айгюптосу чотири століття тому. Була вона такою ж, як і він, бранкою чи з доброї волі приїхала з невідомої країни?..
Промінь сонця пробився через щілину вгорі, запорошене світло впало на статую. Пандіонові здалося, що обличчя дівчини змінило вираз — очі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На краю Ойкумени», після закриття браузера.