Читати книгу - "На краю Ойкумени"

загорілися, губи затремтіли, наче трепет таємничого, прихованого життя виник на поверхні каменя.

Дійсно, ось як треба робити статуї… от у кого треба повчитися передавати живу красу… у цього майстра, що помер так давно!

З шанобливою обережністю Пандіон поклав пальці на обличчя статуї, намацуючи майже невловимі, найдрібніші деталі, які так вірно передавали життя.

Довго стояв Пандіон перед прекрасною дівчиною, що посміхалася до нього дружньо і лукаво. Йому здавалося, що він знайшов нового друга, який освітив своєю ласкавою посмішкою довгу низку безрадісних днів.

І мимоволі думки юнака перенеслися до Тесси. Перед ним виник її живий образ.

Очі Пандіона задумливо блукали по розписах стелі і стін, де спліталися зірки, букети лотосів, візерунки ламаних ліній, голови биків. Раптом Пандіон здригнувся: видіння Тесси зникло, і перед ним на темній стіні з'явилося зображення полонених, яких, зв'язаних спина до спини, волокли до ніг фараона. Пандіон згадав, що вже пізно. Треба було поспішати з поверненням і виправдати свою затримку. Але, глянувши ще раз на статую, Пандіон зрозумів, що не зможе віддати її в руки свого хазяїна-скульптора. Юнакові це здалося зрадою, другим полоненням невідомої дівчини у ворожому до іноземців Айгюптосі. Він швидко оглянувся, згадавши про скриньку, помічену ним у кутку. Ставши на коліна, Пандіон вийняв звідти чотири фаянсових келихи у вигляді квітів лотоса, покритих яскравою блакитною емаллю. Цього було досить. Пандіон востаннє поглянув на статую дівчини, намагаючись запам'ятати кожну рисочку її обличчя, і, тяжко зітхнувши, виніс келихи надвір. Оглянувшись на всі боки, молодий скульптор нашвидку завалив вхід великим камінням і, згрібаючи жменями щебень, старанно присипав загородження, намагаючись надати йому вигляду давно обваленої стіни. Потім він обережно зав'язав келихи в пов'язку на стегнах, мимоволі послав прощальний жест у бік статуї, що залишилася у своєму сховищі, і поспішив назад. Напрямок йому вказували крики рабів, які, очевидно, розшукували його. Серед них виділявся дзвінкий і сильний голос Кідого.

Царський скульптор зустрів Пандіона гнівними погрозами, але відразу пом'якшав, як тільки побачив коштовну знахідку.

Подорож назад тривала на три дні довше — гребцям доводилося боротися з течією. Пандіон розповів Кідого про статую, і негр схвалив його вчинок, додавши, що, можливо, ця дівчина була родом з народу машуашів, який жив на північному краю великої західної пустелі.

Пандіон умовляв Кідого втікати, але друг у відповідь тільки заперечливо похитував головою, відкидаючи всі плани елліна.

За сім днів плавання Пандіону так і не пощастило переконати друга, але сам він уже не міг зоставатися: надалі бездіяльним; йому здавалося, що ще трохи — і він не витримає і загине. Він тужив за товаришами, що залишилися на будівельних роботах і в шене. У них він відчував ту силу, яка могла б привести до визволення, подавала надії на майбутнє. А тут не було надії на визволення, — Це примушувало Пандіона задихатися і від безсилої люті.

Через два дні після повернення в майстерню скульптор фараона повів Пандіона в палац головного будівничого. Там готувалося свято. Пандіон повинен був виліпити з глини моделі статуеток і зробити по них форми для виготовлення солодкого печива.

Молодий скульптор, скінчивши роботу, за наказом хазяїна лишився в палаці до кінця бенкету, щоб разом з іншими рабами нести царського скульптора додому. Пандіон, не звертаючи уваги на рабів та рабинь, безліч яких сновигало по палацу, пішов у сад.

Смеркло. На темному небі зайнялися яскраві зорі, а бенкет усе тривав. Снопи жовтого світла, проникаючи в сад через широкі віконні прорізи, виривали з темряви стовбури дерев, листя і квітучі кущі, виблискували червоними вогниками на дзеркальній воді басейнів. Гості зібралися у великому нижньому залі, оздобленому колонами з полірованих кедрових стовбурів. Залунала музика. Пандіон, що так давно не чув нічого, крім журливих і незнайомих пісень, непомітно підкрався до великого низького вікна, сховався в кущах і почав спостерігати.

З наповненого людьми залу йшов тяжкий аромат пахощів. Стіни, колони й рами вікон були обвішані гірляндами свіжих квітів, найбільше, як помітив Пандіон, лотосів. Строкаті глечики з вином, плетінки і чаші з фруктами стояли на низьких підставках біля сидінь. Розчервонілі від вина гості, облиті пахучою помадою, тиснулися вздовж стін, а посередині, між колонами, повільно танцювали дівчата в довгому одязі. Чорне волосся, заплетене в численні тонкі кіски, розвівалося по плечах танцівниць, широкі браслети з різнобарвного бісеру обхоплювали зап'ястя, пояски з кольорових бус просвічували крізь тонкі тканини. Пандіон не міг не помітити деякої незграбності в будові тіла жінок Айгюптосу, що відрізнялися від струнких дівчат його батьківщини. Осторонь молоді єгиптянки грали на різних інструментах: дві дівчини — на флейтах, одна — на багатострунній арфі, ще дві викликали різні тремтячі звуки з довгих двострунних інструментів.

Танцівниці тримали в руках блискучі листи тонкої бронзи, час від часу перериваючи мелодію короткими дзвінкими ударами. Незвична для вуха Пандіона музика складалася із високих та низьких нот, що, різко стогнучи, чергувалися то в повільному, то в прискореному темпі. Танці закінчилися, стомлені танцівниці поступилися місцем перед співцями Пандіон» прислухаючись, намагався розібрати слова. Це йому вдавалося, коли мелодія линула повільно або звучала на низьких нотах.

Перша пісня прославляла подорож у південну частину Та-Кемту. «Ти зустрічаєш там красиву дівчину, вона вважає тебе за іншого і віддає тобі цвіт своїх грудей», — зрозумів Пандіон.

В іншій пісні з войовничими вигуками прославлялася хоробрість синів Та-Кемту у пишномовних виразах, що здалися Пандіону безглуздими. З роздратуванням молодий еллін відійшов від вікна.

«Ім'я хороброго не загине на всій землі довіку», — долетіли до нього останні слова, і співи припинилися. Почувся сміх, пожвавлений рух, і Пандіон знову зазирнув у вікно.

Раби привели світлошкіру дівчину з коротко підстриженим хвилястим волоссям і виштовхнули її на середину зали. Вона стояла, зніяковіло і перелякано оглядаючись, серед розтоптаних на гладенькій підлозі квітів. З натовпу гостей вийшов чоловік і сказав дівчині кілька сердитих слів. Вона покірно взяла простягнену їй лютню з слонової кістки, і пальці її маленьких рук забігали по струнах.; Низький і чистий голос дівчини розлився по залу, гості замовкли. Це не була уривчаста єгипетська мелодія, що спадала і знову йшла вгору, ніби стрибаючи, — звуки лилися вільно і сумно. Спочатку вони падали повільно, наче окремі дзвінкі краплі, потім злилися в розмірене коливання, зарокотали, зашепотіли, наче хвилі, і полинули з такою безмежною тугою, що Пандіон завмер. Йому здавалося, що вільне море колишеться в пісні, в незрозумілих звуках чарівного голосу. Море, незнайоме і нелюбиме тут, в Айгюптосі, рідне і світле для Пандіона. Він вперше стояв приголомшений — так