Читати книгу - "Відкрите суспільство та його вороги"

самі є часткою цього світу. Нас створила природа, і створюючи, наділила владою змінювати світ, передбачати і планувати майбутнє, ухвалювати далекосяжні рішення, за які ми несемо моральну відповідальність. Таки відповідальність, бо рішення потрапляють у світ природи тільки з нами.

III

Для розуміння цього підходу важливо збагнути, що рішення не можуть грунтуватися на обставинах (чи на викладі обставин), хоч і стосуються їх. Наприклад, рішення про опір рабству не залежить від того факту, що всі люди народилися вільними і рівними і що жодна людина не була народженою в кайданах. Бо навіть якщо всі й були народжені вільними, то дехто може захотіти закувати інших у кайдани; він може навіть вірити, що повинен це зробити. І назворот, навіть якби люди народжувалися в кайданах, багато хто з нас міг би вимагати звільнити їх від ланцюгів. Або, щоб викласти цю проблему точніше, якщо ми будемо розглядати обставину як змінювану — хоча б такий факт, що багато людей страждають від хвороб,— тоді ми завжди можемо обрати багато різних позицій щодо цієї обставини: конкретніше, ми можемо вирішити спробувати змінити її; або можемо вирішити чинити опір будь-яким таким спробам; або можемо вирішити взагалі нічого не робити.

Всі моральні рішення стосуються, таким чином, того чи іншого певного факту, зокрема певної обставини суспільного життя, а всі (змінювані) факти суспільного життя можуть спричинити до появи різних рішень. А отже, рішення не можуть грунтуватися тільки на фактах або на описі фактів.

Але вони не можуть також грунтуватися й на іншому класі фактів. Я маю на гадці ті природні закономірності, які ми описуємо за допомогою природних законів. Абсолютно справедливо, що наші рішення повинні бути сумісними із природними законами (з людською фізіологією та психологією включно), якщо ми хочемо, щоб вони були коли-небудь здійснені, бо, якщо вони суперечитимуть таким законам, то їх просто неможливо виконати. Рішення про те, що всі повинні працювати напруженіше, а їсти менше, приміром, бувають нездійсненними за певною межею з огляду на фізіологічні причини, тобто тому, що за певною межею воно стає несумісним із певними природними законами фізіології. Подібно, рішення, що всі повинні працювати менше, а їсти більше, також не можна виконати за певною межею з різних причин, серед яких природні закони економіки. (Як ми побачимо нижче, в параграфі IV цього розділу, в суспільних науках також є природні закони; назвемо їх «соціологічними законами».)

Отже, окремі рішення можна відкинути як нездійсненні, оскільки вони суперечать певним природним законам (або «незмінюваним обставинам»). Але це, звісно, не означає, що будь-яке рішення буде логічним продовженням цих «незмінюваних обставин». Скоріше, ситуація буде така. Беручи до уваги будь-яку обставину, байдуже, змінювану чи незмінювану, ми можемо приймати різноманітні рішення — як-от: змінити її; завадити тим, хто хоче змінити її; не втручатися тощо. Але якщо обставина, яку ми розглядаємо, є незмінюваною — чи то через те, що переміна неможлива з огляду на існуючі в природі закони, чи через те, що переміна з якоїсь іншої причини є дуже важкою для тих, хто бажає змінити обставину,— то будь-яке рішення змінити її буде просто нездійсненним; по суті, будь-яке рішення щодо такої обставини буде безглуздим і не матиме сенсу.

Критичний дуалізм, таким чином, наголошує на неможливості зведення рішень чи норм до обставин; а отже, його можна сформулювати як дуалізм обставин і рішень.

Але такий дуалізм, певно, буде незахищеним від критики. Можна закинути, що рішення це і є обставини. Якщо ми вирішуємо запровадити певну норму, то прийняття цього рішення вже, власне, і є психологічною чи соціологічною обставиною, і було б нерозумно заявляти, що немає нічого спільного між цими та іншими обставинами. Оскільки не підлягає сумніву, що наші рішення щодо норм, тобто норми, які ми приймаємо, очевидно залежать від певних психологічних обставин, таких як вплив нашого виховання, то, мабуть, абсурдно твердити про дуалізм обставин і рішень або говорити, що рішення не можна грунтувати на обставинах. На таке заперечення можна відповісти, що ми здатні говорити про «рішення» у двох різних розуміннях. Можна говорити про певне рішення, яке було подано на розгляд чи взяте до уваги, ухвалене чи досягнуте; або, зворотно, можна говорити про дію за значенням «рішати» і називати її «рішенням». Лише в другому значенні ми можемо сформулювати рішення як обставину. Ситуація аналогічна з великим числом інших виразів. З одного боку, ми можемо говорити про певну ухвалу, яку було подано на розгляд якоїсь ради, а з іншого, дія ради з прийняття її може бути названа ухвалою ради. Так само ми говоримо про вибір, що стоїть перед нами, а ще про дію вибору, яку теж можна назвати «вибором». Подібна невизначеність добре відома тим, хто стикався з описовими формулюваннями. Розглянемо речення: «Наполеон помер на Св. Єлені». Буде доцільним відмежувати це речення від того факту, який воно описує і який ми можемо назвати первинним фактом, а саме той факт, що Наполеон помер на острові Св. Єлени. Отже історик, скажімо пан А, пишучи біографію Наполеона, може навести це твердження. Зробивши так, він описує те, що ми називаємо первинним фактом. Але є також і вторинний факт, який докорінно відрізняється від первинного, а саме той факт, що він зробив це твердження. Тоді інший історик, пан Б, пишучи біографію пана А, може описати цей вторинний факт, сказавши: «Пан А повідомив, що Наполеон помер на Св. Єлені». Цей вторинний факт, описаний у такий спосіб, сам по собі виявляється описом. Але це опис в іншому розумінні слова, яке слід відрізняти від того, в якому ми назвали описом твердження «Наполеон помер на Св. Єлені». Створення опису чи твердження є соціологічним чи психологічним фактом. Але створений опис слід відрізняти від того факту, що його було створено. Його навіть не можна вивести з цього факту; бо це означатиме, що ми здатні обгрунтовано виснувати: «Наполеон помер на Св. Єлені», з «Пан А повідомив, що Наполеон помер на Св. Єлені», хоча цілком зрозуміло, що так робити не можна.

У сфері рішень ситуація аналогічна. Вироблення рішення, прийняття норми чи стандарту є обставиною. Але норма чи стандарт, що були прийняті, не є обставиною. Те, що більшість людей погоджуються з нормою «Не вкради», є соціологічною обставиною. Але сама норма «Не вкради» не є обставиною і не може бути виведеною з речень, які описують факти. Це буде краще видно, коли ми згадаємо, що можливі різні варіанти, навіть протилежні, рішень щодо певного факту. Приміром, перед обличчям тієї соціологічної обставини, що більшість людей