Читати книгу - "Франкенштайн. Ґотичні повісті"

О, якби ж то пролунав згори натхненний голос! Моя мужність та рішучість не викликають жодних сумнівів, але надія моя хитка, і буває так, що мій дух не такий уже й незламний. Зараз я передчуваю довгу і нелегку подорож, у якій мені знадобиться вся твердість духу: я відчуваю поклик надихати не лише інших, а подеколи й себе самого — саме тоді, коли мій дух ослабне.

Саме зараз найкраща пора для подорожей Росією. Тут сани такі швидкі, що пролітають над снігом; і мені здається, що такий спосіб пересування кращий, аніж ті поштові карети, що заполонили вулиці в рідній Англії. Холод не такий уже й страшний, звісно, якщо ти вдягнений у хутро; такий одяг я вже маю у своєму гардеробі, оскільки існує велика відмінність між прогулянками по палубі та сидінням протягом багатьох годин, коли кров у жилах стигне. Я не маю жодного наміру змарнувати своє життя, замерзнувши між Санкт-Петербургом та Архангельськом. Я вирушаю туди уже за три тижні; маю намір найняти корабель — це буде легко зробити, сплативши певну суму грошей власнику, а також підібравши команду із моряків серед тих, хто займається китоловною справою. Я не планую виходити в море аж до самого червня; от тільки коли я повернусь? О моя люба сестро, як мені відповісти на це питання? Якщо все буде добре, то багато, багато місяців, а можливо й років, промине до того часу, як ми з тобою зустрінемось. Якщо моя справа закінчиться поразкою, ти, можливо, побачиш мене скоро — або ніколи. Бувай, моя люба, чарівна Маргарет. Нехай благословить тебе Господь і буде милостивим до мене, щоб я зміг знову і знову дякувати за всю твою любов і доброту.

Твій люблячий брат

Роберт Волтон

Лист другий

Архангельськ, 28 березня 17…

Місіс Савіль, Англія

Тут для мене, неначе закованого в кайдани холоду і морозу, час спливає дуже повільно. Я вже зробив другий крок назустріч своїй цілі — найняв судно і здійснюю відбір моряків; ті, яких я уже найняв, здаються мені надійними та, безсумнівно, відважними особистостями.

Проте є лише одне, чого я досі позбавлений, і відчуваю зараз як найбільше зло: в мене немає друга, Маргарет. Коли я наповнююся сподіванням успіху, тут немає нікого, з ким я міг би розділити свій ентузіазм; якщо мене охоплює хвиля розчарування, немає нікого поруч, хто міг би мене підтримати. Я виводжу на папері свої думки, це правда, але в цьому немає і крихти спілкування. Я прагну товариства людини, яка б співчувала мені, яка б розуміла мене з півслова. Ти можеш уважати, що я романтик, моя люба сестро, але я так гостро відчуваю потребу в другові! Немає поруч нікого, хто мав би добру і водночас безстрашну душу, а також допитливий розум, із ким ми були б такі схожі у смаках, хто б міг внести корективи в мої плани або похвалити їх. Як такий друг міг би виправити помилки твого бідолашного брата! Я гарячкую при ухваленні рішень і занадто нервую, коли стикаюся зі складнощами. Але все-таки найприкріше, що навчався я самотужки: перші чотирнадцять років мого життя я пробігав, як дикун, не читаючи нічого, крім пригодницьких оповідань із бібліотеки нашого дядька Томаса. В тому віці я захопився відомими поетами нашої країни, але запізно збагнув переваги вивчення іноземних мов, поклавшись на знання однієї — рідної. Зараз мені двадцять вісім, і я, правду кажучи, освічений гірш, ніж більшість школярів у віці п’ятнадцятьох років. Правда, я багато міркував, і більшість моїх думок були і далекосяжнішими, і мрійливішими, ніж їхні, і гармонійнішими (як деякі митці звик лице називати); та я дуже потребую друга, який не засуджував би мій романтизм і в той самий час був би достатньо владним, аби скеровувати мене. Проте всі мої нарікання марні; звісно, ні посеред океану я не знайду жодного друга, ні навіть у Архангельську, серед торгівців та моряків. Хоча і вони — купці та моряки — так само наділені почуттями, притаманними людській натурі.

Старпом на моєму кораблі — на диво відважна та винахідлива особистість; він відчайдушно прагне прославитися, або краще сказати — бажає досягти успіху в сфері, яку обрав. Він англієць і, незважаючи на деякі національні та професійні упередження, не пом’якшені культурою, наділений справжніми людськими чеснотами. Вперше я зустрів його на борту китобійного судна; як потім з’ясувалося, він залишився без роботи, і я з легкістю переконав його приєднатися до моєї справи.

А шкіпер — людина виняткових особистих якостей і вирізняється своєю добросердістю та лагідністю. Все це, в поєднанні з чесністю та неабиякою мужністю, прихилило мене до нього. Молодість моя промайнула на самоті; мої найкращі роки були наповнені твоєю ніжністю та жіночим вихованням, тож відбились на становленні мого характеру більше, ніж я міг уявити, і це призвело до того, що зараз я не можу терпіти грубість, яка зазвичай присутня на суднах. Я ніколи не вважав, що грубість необхідна, і, почувши, що він, моряк, зміг здобути повагу до себе своєю добротою, я остаточно вирішив, що мені випадає чудова нагода запросити таку людину на своє судно. Спершу я почув, як у романтичній манері про нього відзивалася одна леді, яка зобов’язана йому своїм щасливим життям. Коротенько розповім тобі цю історію. Декілька років тому він закохався в молоду і привабливу росіянку із незаможної родини і, накопичивши достатню суму грошей, постав перед її батьком із пропозицією взяти з дівчиною шлюб. Звісно, той погодився на об’єднання молодих у священному союзі. Парубок побачив свою наречену за день до церемонії, але вона кинулася йому до ніг, заливаючись слізьми, благаючи пощадити її, і одночасно зізналася, що покохала іншого, який був настільки бідний, що її батько ніколи б не погодився на їхній шлюб. Мій великодушний друг так перейнявся розповіддю дівчини, що, дізнавшись ім’я її коханого, вирішив не заважати їхньому щастю. До цього часу він уже придбав на накопичені гроші ферму, яку обладнав на власний смак; але і її, і решту невитрачених грошей він вирішив віддати своєму недавньому супернику і сам звернувся до батька дівчини з проханням благословити шлюб, але вже не з ним. Проте поважний батько відмовив йому, оскільки вважав себе пов’язаним із ним обіцянкою, і парубок вирішив не повертатися в їхні краї, аж доки не довідається, що його колишня наречена вийшла заміж за свого коханого. «Який же він шляхетний!» — вигукнеш ти. Так, він такий; але зовсім не освічений: