Читати книгу - "Смак свіжої малини"

Я вгадала? А до шлюбу поїде на тридцятиметровому «Лінкольні».

— Звідки ти знаєш?

— Твоя мама сказала мені по телефону. Що ніби дружки повинні мати однакові сукенки, а візажист приїде аж із Варшави, з телебачення.

— Це у нас стандарт, — пояснювала Йолька. — Щоб ти знала, які весілля роблять люди. Товариш Віктора одружувався в білому шовковому фраку з Китаю, вишитому вручну…

— …дев'ятирічними дівчатками, яким платять по долару за день, — перебила її Евка.

— Мене не цікавить, ким саме. Молода мала двадцяти-метрову вуаль. Вони їхали у справжній кареті, запряженій четвірнею. А наша сусідка мала аж вісім дружок, кожна в сукні з Парижа. Ну чого ти так дивишся? Хіба погано, що люди хочуть вирізнитися серед натовпу?

— Збільшуючи кількість дружок, метраж вуалі й діаметр криноліна? І ти називаєш це вирізнитися серед натовпу?

— А що, на твою думку, оригінально? Лантух із-під картоплі і дерев'яні сабо?

— Ти хочеш знати?

— Охоче послухаю. Тільки май на увазі кілька вступних умов. По-перше, ти береш шлюб у моєму містечку, по-друге, хочеш справити на людей відповідне враження, а при тому маєш той, ну…

— …відповідний розмір гаманця, — допомогла я Йольці.

— Якщо я хотіла б увічнити свій шлюб у сірих клітинках аборигенів твого містечка, я зробила б так. — Евка на мить замислилася. — Молодий: біла перука в стилі Вальмонта. Чорний фрак, кришталеві ґудзики. Штани під коліньми застібаються на такі ж самі кришталеві ґудзики. А на ногах кришталеві черевики.

— Це відгонить Попелюшкою.

— Люди також люблять казки. Фалди фраку завдовжки кілька метрів, а кожен кінець тримає гном, зодягнений у копію костюма молодого. Такі самі черевички, перука, фрак із видовженими фалдами, які тримали б… приміром…

— … ще менші карлики, — підказала я.

— Не знаю, чи вдасться знайти ще менших. Але їх могли б тримати французькі бульдожки в маленьких перучках. Це у нас молодий. А молода виступила б у криноліні зі щедро задрапірованої фольги від шоколаду. До спини можна почепити десятки білих повітряних кульок, які підносили б її, як ангела. Наречений тримав би її на мотузочці, всіяній маленькими дзвіночками, які дзеленчали б при кожному русі. Проти вівтаря дружка в костюмі Ероса прострілив би всі кульки, молода лагідно опустилася б на рушничок. Під час церемонії молодята одягли б одне одному обручки на підмізинні пальці ніг. А після шлюбу віддалилися б…

— …у ношах, які несли б два десятки рославих пігмеїв, — докинула я. — Хоча це може значно підвищити витрати.

— Дякую, з мене досить, — перервала нас Йолька. — Я бачу, що ви легковажите важливою церемонією.

— Зате ти надала цілій справі чавунної ваги.

— Прошу конкретики.

— Хочеш конкретики? Твоя мама похвалилася мені — хоч не знаю, чи це привід для пихи, — що на честь тієї важливої церемонії твої батьки взяли кредит на шістдесят тисяч злотих. Будуть сплачувати його десять років. Десять років! До того часу ти вже можеш розлучитися.

— Не розлучуся, — заявила Йолька.

— Звідки така впевненість?

— Бо я знаю Віктора. Уяви собі, Евко, що ти порядний амбітний чоловік із перспективами. Трохи важко, — дошкульно всміхнулася вона, — але для чого ж бурхлива фантазія?

— Гаразд, — прийняла виклик Евка, — я симпатичний брюнет із великим майбутнім. І що?

— Ти одружуєшся зі свідомою недурною дівчиною. Знаєш, що її батьки видерли із себе кишки, щоб перетворити весілля на справжню подію. Їм доведеться впродовж десяти років затягати пасок. Ти пішла б? От бачиш!

— І тебе влаштовує, що чоловік не йде тільки тому, що має докори сумління через той кредит?

— Сподіваюся, що він буде зі мною і з інших причин, але варто підстрахуватися.

— Знаєш що? Мені щось перехотілося валандатися по крамницях.

— Ну і добре, — відказала Йолька ображеним тоном. — Я піду сама. Гарних мрій про принца на білому коні. Може, він колись до вас застукає.

І вийшла.

— Навіщо ти її дражнила? — обізвалась я по довгій хвилі.

— Я не можу бачити, як вона вляпується в лайно, — буркнула Евка, складаючи вежу із сірників.

— Так уже й вляпується! По-перше, вона знає, що робить. А по-друге, з Віктором усе гаразд.

— Інспектор Ґаджет. Усе найвищого ґатунку, аж по кінчики залакованого волосся. Сорочка від «Армані», на ногах Бразилія, а на задку «Кельвін Кляйн».

— Він доглянутий.

— А як на мене, це ходяча «ґаджетівщина». І він узагалі не матиме жодних докорів сумління.

— Звідки ти знаєш?

— Знаю. Змінимо тему, гаразд?

— Гаразд. Що там у ректора? Ти ходила?

— Так, минулого понеділка.

— Придумав?

Вона кивнула.

— Розповіси мені?

— Нічого страшного. Маю підтягнути його сина з хімії та з англійської. Пацан ледве склав випускні в технікумі, а за місяць має вступні до універу. Досі він відкараскувався як тільки міг. Утікав з уроків, не ходив до репетиторів. Ректор гадає, що я добре на нього вплину. Ми вже мали перше заняття.

— І як воно?

— Він знає хімію краще від мене.

30.05. Евка і далі не в гуморі. Йолька поглинута приготуваннями до весілля. Рафал мовчить, мама теж. Кожен зайнятий собою. Нудота. То саме так і виглядає самотність?

Що ж зробити? Сходити до Губки? Нині він не працює. Знаю, напишу на аркушиках прізвища знайомих і тягнутиму жереб. Кого витягну, до того зателефоную. Йолька. Ще раз. Знов Йолька. Ну гаразд, тягну останній раз. Йолька.

— Привіт, Йолю. Ти зайнята?

— Так, але коли я не була зайнята?

— Купила сукенку?

— Сьогодні вранці, і знаєш, кого я зустріла? Властиво, не знаю, чи повинна тобі казати…

— Тепер уже мусиш, бо непевність мене вб'є.

— Дівчину Рафала. Вона також міряла сукні. Мала на пальці твою обручку. Такий золотий перстеник із кількома перлинками?

— Так, це він. Рафал збирався повернути його ювеліру, принаймні він так казав. — Ну й халепа, я несподівано відчула жахливу втому. — Мабуть, на сьогодні з мене досить.

— Малино, не клади слухавку. Слухай, Рафал нібито вагається.

— Вони заручені.

— Ти теж колись була. Рафал якось уже намагався дати задній хід. Ця на нього тисне, є шанс, що це його відлякає. Ти мусиш почекати.

— Знаєш що, Йолю! Це триває вже майже півроку! Саме час сказати собі «досить». — Я поклала слухавку, не чекаючи Йольчиних добрих порад. А потім почовгала до кухні, де поглинула половину вмісту холодильника. Дракон повернувся!

1.06. Я все обміркувала. Починаю новий розділ. Годі бути коником-стрибунцем. Годі лінощів. Годі мрій. Віднині вестиму відповідальне, свідоме й розплановане до секунди життя. Для початку я склала список постанов:

— Не купуватиму чергових заколок, поки не відпущу волосся (принаймні до підборіддя).

— Не дозволю собі повестися на черговий диск із програмою з вивчення іноземних мов. Досить, що я маю вже