Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"

землі місцевим, отже українським селянам. Ся „просто неожидана відомість“ викликала далі отсі уваги:

Не підлягає для нікого сумнівовії, що польська земля в Східній Галичині може піти на парцеляцію тільки між польських селян. Нехай отсн записка буде пересторогою для тих, що поважилися бн наслідувати пана Г., бо на будуче кождого хто допускає до зменшування польського стану посідання в Східній Галичині, будемо без мнлосерддн пятнувати назвою „епшедавчн-ків“, щоб подати на ганьбу грядучих поколінь.

* * *

Та сама „^ааета Вечорна“ в ч. 5005 з 31. грудня 1919 описув ширше справу пана Г., дідича Тисьмеиичан, якого в однім з попередніх чисел була також напнтнувала як „спшедавчнка“ за те, що продав трохи землі українським селянам. Отже справа представляється так, що без відома того дідича і без відома його адвоката Д-ра Юркевича (Поляка) в Стаииславові аґеит того адвоката Горват приннв був задаток на купно землі від двох місцевих українських селян і від одної Польки, замужної за Українцем. Дідич довідавшися про се, відібрав їх в руки „пев-нійшого патріота“ д-ра Циги, а селянам віддав задатки. Газета описавши сей випадок, зняла з дідича кинене на нього пятио і похвалила за патріотичне поведеннн.

III. Голоси визначних діячів.

Посол Заморський, один з провідників всепольсььої партії, в своїм партійнім орт'аві „Слово польське“, п. 284 з 28. червня 1919 виступив з домаганням, щоби польське правительство в визначуванню черги, в якій маєтки мають бути парцельовані, признало Східну Галичиву першим кольоніза-цінним тереноя і строго перевело засаду, що польські простори му сять бу ти парцельовані й кольовізовані тільки польськими селянамиü. Далі взиває вів праввтельство вважати, щоб який польський дідич не злакомився на зяробок і не продав потайки своєї землі украївському селянннови. Щоб запобігти сьому, треба примусово викупити м гіЄткн дідичів у Східній Галичині і скольо-нізуватн їх польськими < елянами.

*

Олександер Кшечуновнч, визначний консервативний політик, східно-галицькнй дідич, пише в краківськім „Ґлосі Народу* (ч. 87 з 1919): гІІоселеввя велвкого числа національно свідомих Поляків на східних окраїнах вимагає ве тільки земельний голод і неминучість земельної реформи, але також політика оборони о дннх окраїн і забезпечення держави.“

* й

*

Другий визначний консервативний політик і східно-галицький дідич, Ян Гупка, постійний референт земельних справ у галицькім сонмі, в статті н. н. „Дідичі супроти кличів революційної земельної реформи (краківській „Тиґоднік рольнічи“, ч. 2 з 1919) пише: „Коли в склад польської держави ввійде не тільки Східна Галичина, але також Західна Волинь і польсько-білоруські части історичної Литви, тоді можна буде заспокоїти земельннй голод селян майже без ніяких жертв зі сторони дідичів етнографічної Польщі. В такім випадку було би навіть вебажано даватв селянннови землю на чисто польських областях. На се є призначені східні окраїни, де нашим головним національним інтересом є скріплення польського — д о с и розсипаного — елєменту.“

* *

*

Третій визначний консервативний політик, дідич Станіслав Домбскнй, в статті п. и. За польське село в Східній Галичині“ (краківський „Час.“, ч. 298 з 1919) радить кольонізуватн Східну Галичину так, щоби, тільки часть землі польських дідичів парцелювати між спроваджених з Польщі польських се ’ян, а решту останлятн таки дідичам Таким чином побіч дотеперішніх польських дворів повстали би польські села. „З глибокого переконання — пише він — смію твердити, що шляхом збереження польського двора й осионувавня в сусідстві польського села можна укріпити польськість Східної Галичини і відтворити Її господарську кульїуру. Сю акцію, національно, соціально і господарсько розумну можуть перевести лиш самі дідичі Східної Галичини через дідичівські союзи і польські кольонізаціині селянські спілки шляхом добровільної частинної парцеляції, а ніколи саме правительство шляхом примусу 4,1 вивласнень. Діяльність правительства повинна обмежитися до справедливої зрештою й узасадненої контролі над раціональністю й господарською доцільністю наміреннх і переводжених кольоиізаційи. Дал5 ««втор зазначу«, що ліпше, щоби сю польську кольонізацію Східної Галичини переводили приватні польські спілки, бо перед світом не випадає, щоби польське правительство, при парцеляції, переводженій примусово держаною, виключало від набування землі всіх громадян української народности.

* ■*

*

Згадувана вже гґазета Пор;шиаа в числах 5091 І 5095 з марта 1920 принесла розмову з н. Ви то втом С т е ф а н у с о м, директором львівського польського кольонізаційного банку „Това-жнство аґрарно-осадніче“, який представив цілий плян польської кольонізації Східної Галичини.

Зазначивши, іцо треба „негайно“ взятися до діла, бо „всяке опізнення може спричинити шкоди, яких пізнійше ніхто не буде в силі направити“, п. СтеФанус каже:

„Виходячи з заложення, що земельна реформа має ясну мету соціальну з одного боку і національну з другого, що разом творить інтерес держави, можна би спорити про спогіб переведення: чи „Laissez faire“, чи організація, — одначе тільки в корінній Польщі, де жнве виключно ііольі ьке населення. За те не може бути ніякого сумніву в сій справі що-до східної частн Малопольщі, знаної в утертім говорі під назвою Східної Галичини. . . . Нарушення польського стану посідання мало би значіння просто грізне для будучностн, а скріплення елементу національно певного лежить в найбільше житіввім інтересі теперішних і будучих поколінь.“

Колн-б парцелнігпо великої земельної власности оставнтн вільній торговлі, тоді для Польщі грозить небезпека, що богато землі може перейти „в руки місцевого населення і ціль реформи може бути ударемнена“. Тоді „ціла пар-целяційна господарка стала би хаотичною і катастроФальвою і могла би творити поважну небезпеку для давнього дорібку на окраїнах, а також заважити на возі історчного розвитку. Тому н сій частн краю й держави конечна е свідома орґанізаці я.“ „На мою думку — каже п. СтеФанус — не може се бути організація державна. За діяльність державної організації мусить держава прнняти відповідальність а на території національно мішаній така відповідальність незвичайно важка, критика дуже легка, а прибільшені вісти про мнимі кривди, коли дістануться раз до заграннчннх ґазет, зростаючи до пересадних кличів, можуть пошкодити симпатіям для Польщі в часі її творення. Ся обставина мав першорядне значіння і тому така організація не може бути державна. Отже в конечне, відповідно до цілії, утворити позадержавну організацію, свобідну і не звязану ерархічннми і бюрократичними Формулами. “

II. СгеФанус уважав ліпшою систему концесіонованої спілки в роді американської „West Indian Company“; за те німецьку систему державної кольонізацінної комісії вважав п е в в г і д н о ю, бо тут явно видасться в очн роля держави. „Форма концесіонованої державою приватної спілки — каже вів

— в для держанії вигіднінша, коли зважити,