Читати книгу - "...I жодної версiї!"

безпосередньо, то iншими шляхами намагалися, у свою чергу, розквитатися з пiдполковником. Як вiдомо, це закiнчилося тим, що Дмитро Iванович подав рапорт про вiдставку.

Але потiм усе влаштувалося, i вже не пiдполковник, а полковник мiлiцiї Коваль став працювати у своєму управлiннi консультантом. Проте образа кровоточила i iнодi спонукала пiдозрювати, що прокуратура залучає його до справ не просто складних, а неперспективних, якi ранiше чи пiзнiше доведеться здати в архiв.

От i зараз у Дмитра Iвановича на секунду промайнула думка: а чи не дивиться на нього Спiвак, теж порiвняно молодий слiдчий прокуратури, як на людину хоч i шановану в правоохоронних органах i поки що працюючу, але хоч-не-хоч як на таку, якiй мiсце тiльки у почесних лавах пенсiонерiв.

Вiн помилявся, полковник Коваль, хоч по-людськи його можна зрозумiти, знаючи, якi пiднiжки пiдставляли йому заздрiсники. Слiдчий Спiвак не належав до них. I хоч працювати з полковником йому довелося лише на завершальному етапi у справi про отруєння Залiщука, вiн уже тодi вiдчув до Коваля довiр'я i повагу.

Вiдтодi Спiвак змiнився лише зовнi, точнiше, нового обрису його худорлявому обличчю надали великi роговi окуляри, яких слiдчий досi не носив, незважаючи на вимогу лiкарiв. Але очi його так само дружньо, як i ранiше, виблискували з-пiд скелець.

— Те, що говорила Барвiнок, звичайно, не доказово, — погодився Коваль. — Ось протокол бесiди з iншою приятелькою Журавля, кравчинею Христофоровою. — Полковник пiдсунув до Спiвака папери. — Хоч i її словам повнiстю довiряти не слiд. Але, скажiмо, її погляд на взаємини Нiни Барвiнок i Журавля здається вiрогiдним: спочатку — службовi, потiм — дружнi, а далi iнтимнi, надiя у молодої жiнки змiнити своє життя. Дома у неї справдi пекло, а у товариствi Журавля та його друзiв Нiна повнiстю перетворювалася: зникала її несмiливiсть, пригнiченiсть, ставала розкутою, веселою. Вона багато читає, у неї ще не вивiтрилися iдеально-шкiльнi уявлення про життя. Дещо романтична, якась слухняно-терпляча, вона з волi батька дуже рано вийшла замiж за людину духовно нерозвинену. Життя не склалося, i коли Журавель вiдродив у неї романтичнi мрiї, слiпо довiрилася йому… Але… Але покiйний усе вiдтягував шлюб, свiдчить кравчиня, — i крах виплеканих надiй був для молодої жiнки тяжчий, вiд усiх попереднiх злигоднiв. Хоч, зауважу, Барвiнок запевняє, що не наважувалася покинути сiм'ю i перейти до Журавля сама. Та в це не дуже вiриться… — Коваль зробив паузу. — Як вiдомо, вiд любовi до ненавистi один крок. Та ще й у таких екзальтованих натур, як ця зовсiм молода жiнка. У таких немає пiвтонiв, лише крайнощi. Для них та чи iнша людина: або — або. Або — велика, благородна, або — негiдник, мерзота.

Як вважає Христофорова, Нiна поступово зненавидiла Журавля. Ходила до нього й далi, але, можливо, тiльки для того, щоб при нагодi помститися. Кравчиня не виключає, що Нiна Барвiнок, йдучи додому, навмисне вiдкрила газ, щоб, заснувши, п'яний коханець загинув.

— Гм, — пробурмотiв, пiдвiвшись, Спiвак. Високий i худорлявий, як жердина, вiн поклав окуляри на стiл i почав ходити по кабiнету. — I тому забрала свою чашку? — промовив вiн. — Чи, заздалегiдь готуючи злочин, зовсiм не поставила третю на стiл? I в цьому її помилка? Припустимо отаке, Дмитре Iвановичу? Чи нi?

— Коли припустимо, що Барвiнок, ненавидячи Журавля i прагнучи помститися, вiдкрила газ, то вона не могла не розумiти, що одночасно задихнеться i невинна людина — Павленко. А це вже щось iнше, Петре Яковичу, — зауважив полковник. — Протирiччя.

— А може, у неї i з Павленком були свої рахунки? Га?.. Або, навпаки, вони дiяли разом…

— Демонiчна жiнка, — посмiхнувся Коваль. — У мене теж якось з'явилася така думка, але я її вiдкинув. На Нiну Барвiнок не схоже. Не той характер… Мiж iншим, Петре Яковичу, кави вони так i не пили.

— Перехотiлося? Але в такому випадку хтось мав би зняти чайник i закрити газ. Наприклад, сам Журавель… А вже потiм лягти спати.

— Експертиза свiдчить, — нагадав Коваль, кивнувши на папку з документами, — що Журавель дуже сп'янiв.

— Або друга людина, яка залишилася у квартирi, могла це зробити.

— Друга людина залишалася недовго. Iнакше вiдчула б запах газу або сама учадiла б.

Спiвак мовчав.

Коваль чекав, щоб слiдчий висловився бiльш визначено.

— Дуже важливо установити, заснув Журавель, коли у квартирi ще були гостi чи вже коли пiшли, — мiркував уголос слiдчий, позираючи то на Коваля, то на Струця.

— Гадаю, лiг на диван iще при гостях. Вiн був такий п'яний, що навряд чи зачиняв за ними дверi… А чи й заснув вiдразу. — Коваль розвiв руки. — Дуже важко сказати.

— Замок у дверях який?

— Сам зачиняється. Гостей можна не проводжати.

— Доведеться зняти у цiєї Барвiнок вiдбитки пальцiв. I у Павленка, коли повернеться. Хоч це навряд прояснить картину.

— Дактилоскопiю уже зроблено, Петре Яковичу, — сказав Коваль. — Вiкторе Кириловичу, — звернувся до старшого лейтенанта, — де висновки?

Iнспектор Струць розгорнув папку, витяг звiдти аркушики i поклав їх на стiл слiдчого.

— На ручках плити пальцi тiльки самого господаря, Журавля, i Нiни Барвiнок. Iнших немає, - прокоментував Струць.

— Та вона й не заперечує, ця Барвiнок, що запалювала газ, вставив полковник, поки Спiвак розглядав знiмки.

— А де iще є цi слiди?

— Друкарки i самого Журавля — всюди. А на вхiдних дверях є й iншi — цiлий букет. Зараз уточнюємо, кому належать.

— Виникає iще одне питання, — роздумливо промовив слiдчий. — Чому все ж таки ми виходимо з того, що першою покинула квартиру Журавля Барвiнок? Тiльки з її свiдчень? Ви ж самi, Дмитре Iвановичу, вважаєте, що це не доказово… А якщо першим пiшов Павленко? Тодi все набуває iншого освiтлення.

— Установимо. А поки що умовно, як робочу гiпотезу, будемо припускати, що все було так, як говорить Барвiнок: пiшла першою, залишивши друзiв удвох.

— I не попередила їх, що чайник на плитi?

Коваль невизначено знизав плечима:

— Каже, що попередила.

— Як жiнка, як господиня, мала б знати, за скiльки часу закипить чайник. Могла б i води налити менше, та й зачекати кiлька хвилин. До речi, газ було вiдкрито на великий вогонь… Отже, маємо пiдставу припускати, що мiж тiєю хвилиною, коли ця Нiна поставила чайник на вогонь, попрямувала до серванта за чашками i моментом, коли несподiвано вирiшила пiти, щось трапилося таке, що примусило її залишити товариство. I про це вона мовчить. Адже так, Дмитре Iвановичу?.. Я не вiдкидав би апрiорi також свiдчення кравчинi… цiєї, як її…

— Христофорової, - пiдказав Струць.

— Так, Христофорової, - говорив далi слiдчий. — В них щось є, хоч сякi-такi факти. Та й мiркування логiчнi. Ви ж згоднi, Дмитре Iвановичу,