Читати книгу - "...I жодної версiї!"

що любов — це таке могутнє, шалене почуття, в iм'я якого жiнка, не кожна, звичайно, здатна на все: i на подвиг, й на страшний злочин… А Нiна Барвiнок, як ви самi кажете, жiнка романтична, екзальтована, iз схованими в глибинi характеру неабиякими пристрастями.

Коваль мовчав, бо нi пiдтверджувати, нi заперечувати думку слiдчого у нього поки що не було пiдстав. Щоб не кидатися вiд однiєї версiї до iншої, вiн вважав за краще не захоплюватися жодною.

— Ще один цiкавий момент, Петре Яковичу, — сказав вiн, коли Спiвак закiнчив свiй монолог. — Ви звернули увагу на чобiток у передпокої, шевське приладдя на кухнi, заготовки? Якби не знав, що Журавель науковець, подумав би — професiйний швець.

— Так, дивнi бувають хобi у людей, — задумливо промовив слiдчий, зупинившись бiля вiкна, за яким кружляла бiла заметiль.

Полковнику цей порух Спiвака сподобався. Вiн i сам любив, мiркуючи, позирати у вiкно, у широкий бiлий свiт, не обмежений стiнами офiцiйного кабiнету, — це немов надавало простору його думкам.

— Трапляються… — вкинув i собi Струць, погладжуючи свiй короткий вус. — У людей розумової працi особливо…

Коваль посмiхнувся: старший лейтенант, мабуть, не зараховує себе до людей "розумової працi".

— В iнститутi про це його захоплення знали?

— Певно, здогадувалися.

— Хобi не хобi, — сказав, одiрвавшись вiд вiкна, Спiвак, — а мати на увазi i це треба… Але все у нас з вами, Дмитре Iвановичу, поки що в сферi припущень, здогадiв, а не фактiв. Судячи з того, що маємо, ми нiчого не маємо, — скаламбурив вiн. — Жодних доказiв, що в цiй трагiчнiй iсторiї є злий намiр, що вчинено злочин, що це, нарештi, не просто сумний побутовий випадок, який стався внаслiдок необережностi i збiгу несприятливих обставин… Втiм, треба ще перевiрити, чи була плита справна. Можливо, ручка хитається i прокручується. Могло здатися, що газ перекрили, а насправдi — нi. Адже плита не нова. Так?

— Так, не нова, Петре Яковичу, перевiримо її… Але газ i не треба було перекривати, якщо чайник iще не закипiв. Коли ми з вами увiйшли у квартиру, вiстря краника стояло на «вiдчинено» i газ йшов. Хiба не так?

— А ви певнi, що чайник не закипiв?

— Навпаки, закипiв, у цьому вся справа, Петре Яковичу. Адже на пiддонi зiбралася вода, яка бурхала з переповненого чайника, виплеснулася на конфорку i залила вогонь. А потiм стекла на пiддон… Товаришу Струць, — повернувся Коваль до старшого лейтенанта, зв'яжiться з газiвниками, нехай уважно оглянуть плиту. Я гадаю, говорив далi Коваль знову до слiдчого, — що хоч фактiв у нас поки що немає — справа не тiльки в них. Я теж не прагну шукати те, чого немає. Я тiльки хочу пiдкреслити, Петре Яковичу, що випадок це виключний, рiдкiсний, подiя, яка не влазить у звичайнi рамки… Крiм правди фактiв, iснує iще правда характерiв… I саме вона має нам допомогти.

— Кепський характер — це не протиправне дiяння i у всякому разi не доказ. Якщо будемо переслiдувати за характер…

— Я завжди був проти обвинувачення без пiдстав. Але характер, хоч i не доказ, теж об'єктивний фактор, який може допомогти знайти доказ. Сподiваюсь, ви мене розумiєте, Петре Яковичу?

— Тiльки при наявностi того чи iншого протиправного дiяння тiєї чи iншої особи, якщо ми таке встановимо i доведемо.

— Звiсно. При наявностi злочинної дiї або такої самої бездiяльностi.

— А цього немає у даному випадку? Чи є, Дмитре Iвановичу?

— Саме це ми з вами i намагаємось установити, Петре Яковичу, i вивчення характерiв осiб, причетних до подiї, усiх тих, хто оточував Журавля, дуже важливе.

— Але не вирiшальне. От ви, Дмитре Iвановичу, наголошуєте на характерi. Характер, кажете, це теж — фактор, з якого можна дiстати доказ. Ви зараз, припустимо, вивчили характер Нiни Барвiнок, установили, що вiн у неї м'який, тихий, що ця жiнка не здатна на рiзкi, брутальнi i, звiсно, протиправнi дiї. Активного опору у життєвих ситуацiях через свiй характер, як ви вважаєте, чинити не може. На активнi, тим бiльше злочиннi, дiї наважиться тiльки у станi крайнього вiдчаю. Виходить, пiдозрювати її начебто нелогiчно… I в той самий час ви самi собi заперечуєте, не залишаючи все ж таки думки про можливiсть її протиправних дiй. На активнi дiї, кажете, не здатна. "А на пасивнi?" — спитаю я. Просто не зняти з плити чайник i пiти, знаючи, що може статися бiда, що пiд час бурхливого кипiння вода може залити вогонь у пальнику i до примiщення пiде неспалений газ.

Поставити на плиту чайник для кави — це дiя не злочинна, а от пiти, не закрутивши краник, не знявши повний чайник, не попередивши про це сп'янiлих людей, — це вже злочин, злочинна бездiяльнiсть, яка, незалежно вiд того, чи сталася з умислом чи без умислу, також карається законом. Здатен на таку злочинну бездiяльнiсть названий вами м'який характер, га, Дмитре Iвановичу?.. Мовчите? Виходить, справа не в характерi. Хiба що тiльки ця Нiна просто розтелепа, але це теж не знiмає з неї вини… I взагалi, вивчення характерiв — це парафiя швидше слiдства, нiж розшуку i дiзнання, Дмитре Iвановичу…

— Ну, це ви щось вже мудруєте, Петре Яковичу, — образився Коваль. — Менi навiть здалося, що хочете повернути нас вiд визнаної i перевiреної дедукцiї до зовсiм стародавнiх, ще дошерлокхолмiвських часiв — до вiдкинутої iндукцiї як методу.

— Все ж таки, Дмитре Iвановичу, треба шукати факти, докази i танцювати тiльки вiд них, — суворо пiдкреслив Спiвак. — I Шерлок Холмс тут нi до чого!

— Звичайно, пошукаємо, — погодився полковник. — Але не будемо забувати про характери, про спонукальнi мотиви… Гадаю, що й розшук з цим впорається… Iнакше ми нiчого не знайдемо, не доведемо.

— Отже, не будемо поки що закривати справу? — примирливо спитав слiдчий, зупинившись проти Коваля.

— Нiчого не стверджуючи заздалегiдь, — вiдповiв полковник, — я все ж хочу з'ясувати всi обставини тiєї вечерi i роль кожного її учасника.

— Я теж хочу цього, — зауважив Спiвак.

— I взагалi, менi дуже не подобається ця вечеря, — сказав далi Коваль. — Але починати доводиться здалеку… Що ж, пошукаємо… Так, Вiкторе Кириловичу?

Старший лейтенант Струць ледь розвiв руками: мовляв, нiчого не поробиш, коли треба, значить — треба, i пiдвiвся, розумiючи, що нараду закiнчено.

— А самогубство ви повнiстю заперечуєте?

— Так, Петре Яковичу. Я цiкавився в iнститутi: неприємностей, якоїсь бiди, яка може довести людину до вiдчаю, у Журавля не було. Навпаки. Все у його службовому i творчому життi складалося якнайкраще… В особистому, так би мовити, iнтимному — теж. Вiктор Кирилович переглянув у полiклiнiцi для вчених його медичну картку. Нiяких таємних хвороб чи психiчних вiдхилень