Читати книгу - "У черзі за святою водою"

138
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 68
Перейти на сторінку:

На південному сході сучасної Франції є провінція Про­ванс — колись це була Provincia Romana, звідси й походить її назва, хоча Рим мав багато інших провінцій поза межами Італії. У XII–XIII століттях у Провансі утворилася одна з найоригінальніших цивілізацій середньовічної Європи. Вона дала світові особливий римсько-провансальський на­прямок в архітектурі, дала поезію трубадурів, ширше — риму в її сучасному розумінні в європейській поезії, і своєрідну неклерикальну релігію — «провансальську єресь», і епос «Пісня про альбігойський хрестовий похід». Це дуже багато як для цивілізації, що існувала трохи більш як століття та була знищена в результаті жорстоких воєн, розв’язаних «центром». Список донорських вкраплень провансальської культури до імперської французької буде ще довшим, ніж список усіх підживлень російської культури українською. Але злету провансальської культури більше не було. І хоча в бібліотеці Екс-ен-Прованса стоять товсті романи, написані провансальською мовою в наші дні, а також антології провансальської поезії від Бертрана де Борна і Бернара де Ветадорна до Фредері Містраля і нині живих авторів, провансальська культура безнадійно зане­пала. І провінція не як місцевість, географічно віддалена від столиці, а як духовне болото, місце, де вже нічого не буде, хоча, може, колись було, прийшло у світовий обіг через французьку мову, а у французькій сформувалось як метафора відсталого й неперспективного Провансу. Французи й досі лютяться на Прованс, як ні на який інший регіон. Quand Paris fait l’amour, Provence se masturbe — прислів’я, сповнене добірного столичного снобізму.

Історія триває, різні культури на різних етапах світового чи то поступу, чи то регресу посідають різні місця, відіграють різні ролі в культурі світовій. Занепадають і руйнуються цивілізації, залишаючи по собі кволу пам’ять, до якої долучаються одиниці. Наскільки в житті пересічного грека, мешканця не найбагатшої європейської країни, присутня пам’ять про давню велич еллінів? Руїни Парфенону, як і руїни провансальських замків стоять, здебільшого для туристів, місцеві на них або заробляють, або їх не помічають.

То чи є об’єктивним поділ на столичне і провінційне як духовні категорії та як категорії мислення? Що таке духовний провінціалізм? Чи то є неодмінно духовне убозтво? Чи зовсім навпаки? Чи своєрідний погляд на життя під незвичним для столиці кутом зору? І що таке провінційне мислення — невміння мислити по-столичному? А що значить мислити по-столичному? Хіба — долучитися до всіх тих знань, що людство накопичило у столичних книгозбірнях? Уміння мислити — це невеликий запас фактичних знань, це вміння робити оригінальні висновки з обмеженого фактажу. Хоча, треба визнати, нерідко саме обмеженість фактажу і заважає зробити правильні висновки.

Велика культура в усіх її виявах, що з об’єктивних причин більшою мірою споживається по столицях, твориться не лише там, а й у регіонах. Або, якщо хочете, у провінції. Генії та просто обдаровані люди, що народились у провінції, нерідко там і живуть, і помирають, і рано чи пізно столиця їх визнає. Все це банально, так було багато разів. У столиці — своя специфіка і своя культура, у провінції — своя.

Кожна національна культура має свою столицю і свою про­вінцію, і специфіка цієї опозиції зумовлена матеріальними умовами життя нації. У заможних країнах провінція не бідніша, а в якомусь розумінні навіть багатша за столицю. Там теж є інфраструктура і робочі місця. Тому в тамтешніх провінційників просто не виникає потреби штурмувати великі міста своїх країн. Їх завойовує «третій світ». І колишній другий — пострадянські провінційники та столичники, між якими в передмістях Амстердама чи Нью-Йорка немає істотної різниці.

Має свою столицю і свою провінцію і глобальна світова культура. І надалі все буде, як було. Будуть і столичний снобізм, і провінційні заздрощі, і мрія підкорити столицю, і вперта вірність малій батьківщині. Тільки світ розширився. Втім, не такий він і великий, тільки в межах земної кулі. І активний людський вік, коли можна щось завойовувати й перемагати, триває ніяк не більше, ніж півстоліття. Й любителі пофілософствувати знайдуться і в світовій столиці, і в світовій провінції.

Сутність поділу на столичне та провінційне вислизає. Юрій Шевельов ув одній зі своїх праць наводить ефектні слова, мовляв, усе, що не стверджує себе як столиця світу, є безнадійною провінцією. Провінція — це не географія, а стан душі. Приклад — Ісус із Назарета. Що таке Назарет? Це — всесвітня провінція, але звідти — Христос, який ствер­див свою столицю як центр Всесвіту. Але й ця пафосна фраза може виявитися лише риторикою. Хто ствердив Назарет як столицю світу? Сам Христос чи ті, хто використали його ідеї та його постать у своїх цілях, далеких від Христових? Місце народження героя — сакральне, див. працю Отто Ранка «Народження героя». Ті, хто творить культ героя, не можуть обійти його. Але ствердити провінцію як центр всесвіту можна по-іншому. Якщо видатна особистість оселиться в якомусь провінційному населеному пункті, то може зробити її центром паломництва за свого життя і по його завершенні. Також видатна особа може відкрити в провінційному місті якусь наукову, культурну чи релігійну установу та згодом зробити її відомою на весь світ, в якомусь сенсі таки ствердивши її столицею світу.

Бо ж великі ідеї навідуються в голови незалежно від географії. Розробляючи їх, людина стверджує себе, і байдуже, де вона перебуває на цей момент — у Нью-Йорку чи в райцентрі ко­лишнього СРСР. Якщо ті ідеї — або інші плоди творчої праці стануть у пригоді великому світові, можливі появи на карті світу нових Назаретів (або ж Віфлеємів) — національних чи міжнародних, вічних і минущих. Як Стратфорд-на-Евоні чи Амхерст, Моринці чи Єнакієве — цей список є відкритим. До нього приєднуються нові місця народження героїв, а потім відпадають, або переводяться в архіви, як Симбірськ чи Горі. Ще більша честь для провінційного міста, якщо видатна людина в ньому спочила. Місця останнього земного притулку ще частіше стають місцями паломництва, ніж місця народження. Так, «генії помирають у столицях», і їхні надгробки здебільшого там і містяться. Але, буває, великі люди освячують місцевість, де спочити, або, висловлюючись сучасною туристичною мовою, роблять їй промоцію. Равенна чи Чернеча гора ваблять і шанобливих шанувальників, і туристів. Я вже мовчу про місця поховання релігійних діячів.

1 ... 21 22 23 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У черзі за святою водою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У черзі за святою водою"