Читати книгу - "Річки Лондона"

наскільки це взагалі можливо для лондонського копа, і мало на здригнувся, коли комісар простягнув до мене руку для рукопотискання.

— Констеблю Ґрант! — привітав він. — Ваш батько — Річард Ґрант, я не помиляюсь? У мене є кілька його дисків з тих часів, коли він грав із Таббі Гейесом. Вінілових, звісно.

Не чекаючи на мою відповідь, він потиснув руку Найтінґейлові й запросив нас сісти. Комісар був одним з народжених на Півночі, хто просувався по кар'єрних сходинках важким способом, послуживши в Північній Ірландії; таке враження, що для тих, хто має стати комісаром столичної поліції, служба там є обов'язковою, бо вважається, що войовниче сектантство гартує характер. Він служив чесно й серед підлеглих вважався не повним бовдуром, вигідно відрізняючись цим від багатьох своїх попередників.

— Це дуже несподівано, інспекторе, — сказав комісар. — Дехто вважатиме цей крок непотрібним.

— Комісаре, — обережно сказав Найтінґейл, — я вважаю, що обставини виправдовують зміну Угоди.

— Коли мене вперше ознайомили з призначенням вашого підрозділу, мене переконали в тому, що він є рудиментарним і що… — Комісарові довелося докласти зусиль, щоб вимовити це слово. — Що магія зазнає занепаду й становить лише слабку загрозу спокою Королеви. Я абсолютно точно пам'ятаю, що в міністерстві внутрішніх справ користалися словом «згасає». Ще однією часто вживаною фразою була «затьмарена наукою та технологіями».

— Міністерство внутрішніх справ ніколи не розуміло, що наука та магія не виключають одна одну, сер. Засновник моєї спільноти надав достатні докази цього. Я вважаю, що відбувається повільне, але невпинне зростання магічної активності.

— Магія повертається? — спитав комісар.

— Від середини шістдесятих, — сказав Найтінґейл.

— Шістдесяті… — пробурмотів комісар. — Чому мене це не дивує? Це до біса незручно. У вас є припущення щодо причин цього зростання?

— Ні, сер, — сказав Найтінґейл. — Але консенсусу щодо причин її попереднього занепаду теж не було.

— Я чув, як у цьому контексті згадували слово «Еттерсбург», — сказав комісар.

На мить по обличчю Найтінґейла промайнув біль.

— Еттерсбург, безумовно, відіграв свою роль.

Комісар надув щоки й шумно зітхнув.

— Убивства на Ковент-Ґарден і в Гемпстеді — вони пов'язані? — спитав він.

— Так, сер.

— Ви вважаєте, що надалі ситуація погіршуватиметься?

— Так, сер.

— Настільки, що це виправдовує порушення Угоди?

— Навчання триває десять років, сер, — сказав Найтінґейл. — Краще мати заміну на випадок, якщо зі мною щось станеться.

Комісар гірко розсміявся.

— Він розуміє, у що вплутується?

— А хіба це розуміє хоч один з тих, хто долучається до поліції? — відповів зустрічним питанням Найтінґейл.

— Ну, гаразд, — сказав комісар. — Встаньте, синку.

Ми підвелися. Найтінґейл сказав мені підняти руку й прочитати клятву:

— Кляніться, Пітере Ґрант із Кентіш-Таун, бути вірним своїй Королеві та її спадкоємцям. А також добре й віддано служити впродовж учнівства своєму Майстрові. Ви мусите слухатися старших і вдягатися відповідно до вимог свого братства. Шануючи секрети зазначеного братства, ви зберігатимете й не розголошуватимете інформацію нікому, окрім зазначеного братства. І в усьому цьому ви будете вірним і таємно триматимете дане слово, і нехай вам у цьому допоможе Бог, ваша Королева та сила, що рушить Всесвіт.

Я повторив клятву, хоча на словах про одяг мало не запнувся.

— Нехай вам допоможе Бог, — сказав комісар.

* * *

Найтінґейл сказав мені, що як його підмайстер я маю оселитися в його лондонському помешканні на площі Рассел. Він дав мені адресу й відвіз мене назад до казарми відділку Черінг-Крос.

Леслі допомагала мені збирати речі.

— А хіба ти не маєш зараз бути в Белгравії та працювати над розслідуванням убивств? — спитав я.

— Мені сказали взяти вихідний, — сказала Леслі. — Май співчуття… Не потрапляй на очі репортерів… Не приходь.

Це я міг зрозуміти. Винищення харизматичної багатої родини — це просто мрія будь-якого редактора новин. Обговоривши всі жахливі деталі, вони зможуть продовжити доїти цю тему, поставивши питання: що сказала нам смерть сім'ї Купертаунів про наше суспільство, чи не є ця трагедія виною сучасної культури (секулярного гуманізму, політичної коректності, ситуації в Палестині — підкресліть обране). Єдине, чим можна покращити цю історію — залучити гарну білявку-констебля, яка виконувала небезпечне завдання; до того ж без нагляду більш досвідчених офіцерів. Будуть поставлені певні питання, відповіді на які ігноруватимуться.

— Хто поїде в Лос-Анджелес? — спитав я.

Хтось мав дізнатися про те, чим Брендон займався в Штатах.

— Двоє сержантів, з якими я ще не знайома, — відповіла вона. — Я лише два дні встигла там попрацювати до того, як ти мене в халепу вплутав.

— Ти його улюблениця, — сказав я. — Сівол не злитиметься на тебе.

— Я все одно вважаю, що ти мені винний, — сказала вона, швидко й акуратно складаючи мій рушник кубиком.

— Чого ти хочеш? — спитав я.

Леслі спитала, чи не зможу я ввечері звільнитися раніше, і я сказав, що можу спробувати.

— Я не хочу весь час стирчати тут, — сказала вона. — Я хочу піти куди-небудь.

— Куди саме? — спитав я, дивлячись, як вона розгортає рушник, а