Читати книгу - "Пан Халявський"

160
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 88
Перейти на сторінку:
class="book">— Зрозуміли, — вигукнув я за всіх і раніш від усіх, бо й тоді не любив і тепер страх як не люблю міркувань про вчені предмети і завсіди намагаюся рішучим словом припинити глибокодумну матерію. Ось тому я й поспішив крикнути «зрозуміли», хоч, їй-богу, нічого не розумів тоді й тепер не розумію. Така вже, мабуть, моя комплекція!

Іншим разом Петрусь, заходившись розумувати, вбачав у граматиці неповноту й вважав, що треба додати ще одну частину мови: лайку — отак він розводився й узявся на прикладах лічити всякі лайки та свари, прозивні й сталі, що їх він знав у всіх родах, властивостях і зворотах, і питав: «А до якої частини мови це належить? Воно, мовляв, не іменник, не займенник, не прийменник і навіть не вигук, отож особливу частину мови слід додати».

Хотів би я, щоб ви глянули тоді на нашого інспектора. Зчудування, подив, захоплення, що його учень так глибоко міркує, — все воно ясно, як на вивісці в кравця в Пирятині всі його речі, до кравецтва приналежні, було змальовано. Коли перше здивовання його минуло, він цмокнув губами й промовив, скинувши голову трохи вгору: «Ну!» Це маленьке «ну» означало: «Ну й росте ж голова!» І справедливо такий висновок зробив доміне! В усьому Петрусеві добре велося; жаль тільки, що він не склав своєї граматики!

Павлусь, як хлопчина-штукар, винахідливого розуму, порався раніше від усіх. Хоч би яку дали йому задачу — з граматики або з арифметики, він прожогом, не думавши, підпише так, ні те ні се, а біс його знає що, дурницю, яка тільки спаде йому на думку. Підмахнув, мерщій з ослона, з паничівської, вже він на вулиці коло хлопчисьок, що його дожидають… і шкварить собі в скраклі, в швайку і їде урочисто верхи на переможених. А задачу, що йому дано, доміне Галушкинський сам розв'язує та пріє. Попервах пробував був вернути його й виправити недороблене… Куди там! І не кажи йому про те.

Зо мною доміне Галушкинському було важче, бо я не вивчав своїх уроків і не вимагав у нього пояснень ні в чому. Я гадав, що в мене є якась шляхетна амбіція, котра посилала мені на розум нічого ні в кого не шукати, щоб не бути нікому зобов'язаним. Отже всі мої сумніви в науках та вчених речах я, за комплекцією моєю, розв'язував і доходив усього сам. Приміром, мені здавалося дивним, навіщо так говорити, щоб усі розуміли, що я кажу? Писати не так, як думка тече, а складати слово до слова, як шматки смаженого гусака на таріль, щоб усе було до місця, мало б вигляд і було зрозуміло для іншого? Як на мене, то чи говорю я, чи пишу — все для себе. Відкалатав та й по всьому; хай інші добирають, об чім дзвонилося, за здоров'я чи за упокій. Отак і тут: висловив усе, що є на душі, написав усе, що на думці, і — годі! Добирай хто інший, що й до чого, а я не повинен подвійно працювати, щоб писати або говорити, а до того ще й думати. Цю задачу я розв'язав, повірте мені, без допомоги доміне Галушкинського, сам і не вчившись багато чого. Разом з іншими науками була в мене й одна частина славленої арифметики, що її, як запевняв доміне Галушкинський, склав якийсь китаєць Піфагор, котрого прізвища не пам'ятаю. Якби, каже доміне Галушкинський, той не винайшов таблиці множення, то люди й досі не знали б, що 2X2 = 4. Звісно, доміне Галушкинський казав по-вченому, як людина, що вчилась у вищих школах; а я мовчав та думав: «Навіщо турбувався сей пан Піфагор? Навіщо складав сі таблиці, над котрим мучилися, мучаться й будуть мучитись довіку всі діти людського роду, коли можна певніше полічити гроші в натурі, розкладаючи купками на столі? Давайте мені хоч будь-яку науку, і я доведу, що можна жити без неї, бути спокійним, а тому й щасливим». Доміне Галушкинський був, як видно, протилежної до мене думки: він проти нашої волі хотів зробити нас розумними, та баї матінка чудово доводили йому, що він надарма клопочеться. Вони завсіди йому казали: «Лихої матері діждешся, щоб з моїх синів був хоч один учений», і до сього, бувало, сучать дулю, крутять її, крутять і тичуть до носа, прицмокуючи. О! Матінка йому нічого не спускали, розуміється, коли батенька не було, а то б…

Доміне Галушкинський, злостячись у душі, і візьметься за свої предмети; всіх способів вживає, щоб утовкмачити нам науки, так де там! Брати від нападів доміне інспектора відпекувалися власними силами й самі лупцювали людей, закликаних «наладнати справу». А доміне Галушкинський показиться-показиться та й відчепиться, і батенькові нічого не скаже, бо він помітив, що коли скаржиться на братів, то батенько й на нього сердяться; а коли хвалить за успіхи, то батенько піднесуть «ганускової» горілки. Так він і давай усе хвалити. А мені такого роду метод не був корисний. Попервах матінка з Галушкинським уклали таємний «аліанс», щоб на мене за лінощі й тупість гримати й скаржитись, але аж ніяк не карати, і за всяку поблажливість обіцяно від матінки Галушкинському якусь нагороду з того, що їли. Отак доміне Галушкинський, щоб мати горілку й закуску, завсіди братів хвалив, а мене гудив. Хитрий-прехитрий чоловік, а і в Петербурзі не був. І що ж? Він поскаржиться, і його уконтентують, а мені батенько дадуть тут же щипки, і я плачу, та тут же й прислухаюся, чи не дзвенять матінчині ключі біля комори? Я добре знав їхню натуру: коли батенько мене лають або ляскають, тут вони з ласощами й візьмуться потішати мене, примовляючи: «Нехай батенько твій сердяться. Ти, Трушку, не журись, не вдавайся в їхні слова. І батенько твій нічого ж не навчилися, а, далебі, в десять разів розумніші від усіх інспекторів». І таки їхня правда була.

Та… облишмо вчені предмети. Доміне Галушкинський і поза навчанням був до нас статечно пихатий. Вечорами ні з собою не брав на «проходку», ні самим не дозволяв відлучатися й наказував сидіти в паничівській тихо до того, як він повернеться. А куди він ходив, ми не знали.

Мені се подобалося. Моя комплекція

1 ... 21 22 23 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Халявський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Халявський"