Читати книгу - "Перли і свині"

сталевий косяк мегаполіса, складеного зі стометрових будівель, і здивувався, що динозаври бувають менші і хитріші, ніж курчата. Взагалі там було багато невиданого звіра: і маленького, і великого. Люмінал спробував з ними заговорити людською мовою, але нічого не почув, окрім писку, але той писк був йому зрозумілий. І замовивши равлика-таксі, він покотив до першого-ліпшого бару вкинути у шлунок дві-три порції сімдесятиградусного пійла. Від чого щасливо потягнувся.

У Рити з’явилися прихильники і прихильниці. Вона, я і Ізраїль мали успіх у динозаврячому світі. Нас запрошували на гостини, частували хрум-хрумом. Риту негайно захотіли спарувати з принцом, подібним до зеленої жаби, з чоловічою головою, ластами і п’ятьма кінцівками. Але Рита сказала «фі». Їй подобався я, принаймні сподівався на це. Ми роздавали автографи, фотографувалися і фільмувалися. Ізраїль ходив надутий, як гагара з обрубаним вухом. Але плану свого не видавав, хоча в кожному кутку знали, що він замислював. «Щось недобре», – бурчали старезні динозаврихи і ховали від нього онуків. Словом, ми попали в аристократичну спільноту й отримали відразу по титулу динозавра 1, 2, 3 ступеня. А потім були бал і фуршет.

Над обсидіановим островом Абрахама Лі удень і вночі стояв чорний дим. Лі на цьому тлі виглядав зовсім білим чоловіком, настільки чорний дим був темний. Тріщали пилки, скрипіли каркаси, робочі стягували якісь незрозумілі предмети. Завозячи хрум-хрум на острів, прибульці або торговці привозили всілякі дрібнички – намисто, браслети, сукні. І все це мало бралося до уваги. Кинулися лише тоді, коли у місті почали з’являтися супермаркети Абрахама Лі, де продавали розкішні костюми, сукні, чудернацьку зброю. Помалу у моду серед молоді входила говірка Абрахама Лі. З цим боролися, проколюючи язики великими і грубими шпильками, але нічого не допомагало. Кільце людської цивілізації стискалося все вужче і вужче. Дівчата, у яких не було пухнастих хвостів, штучно собі прирощували; інші, навпаки, ампутували і походжали алеями, що тобі пава. У цьому блискучому, з польоту, нікелевому мегаполісі мешкали цивілізовані динозаври, десь до ста різновидів. Діти заможних динозаврів бавилися на повітряних скутерах, або їх ще називали металевими гойдалками. А за обсидіановим перевалом мешкали гіпи, що не мали шерсті, натягали на себе металеві крила і час від часу, коли хотілося пожерти смачненького, вони відправлялися у мегаполіс. У мегаполісі лише споживали хрум-хрум, були чемними і делікатними ханжами до чорноти. За окрему плату Абрахам Лі пообіцяв (ви ж мене знаєте) захистити бідних і нещасних динозаврів. Старого короля під веселі вигуки, під хрум-хрум віддали диким гіпам, що сиділи у клітці і тільки на те й чекали. Але короля вони не доїли, надто старим і смердючим було його м’ясо. Нам довелося дати драла. Всі тепер користувалися – від сірника до автомобіля – виробленим на заводах Абрахама Лі, щоб незабаром лишитися голими і босими.

Розділ четвертий
Королева

Улюблена чашечка-черепашка. Білий пух пари над рожевою карафою. Так вона зустрічала день, зашторений чорним бархатом на всі чотири вікна. Жалюзі підіймалися, і рожеве світло світанку лилося на предмети, розкидані, словом, там, де їм бути. Потім королеву оточували чорношкірі динозаврики півметра зросту, з теплою кров’ю у жилах, пестили і лизали її тілеса шерехатими язичками. Головне – білий пух над рожевою карафочкою. Починалося одягання. Одягання було повільним, як сон чи як кіноплівка в рапіді. Королеві підносили річ, і вона говорила «фі!», а коли подобалася, то говорила «фа». І так із самого початку і до самого кінця. Далі викликалися Ді1, Ді2, Ді3. Вони йшли, тягнучи пуза підлогою, важко дихали і мислено кляли один одного. По черзі вони звітували про події на острові. Королева власноручно била палкою по горбах Ді1, Ді2, Ді3. Вони поверталися, і кожен думав про одне – у кого більші яйця і стручок.

Взагалі ми помиляємося, чи помиляюся я, що життя зосередилося лише на двох великих островах. Більшість земної кулі займав велетенський материк Панагія, про який чи то по тупості, чи то по ліності динозаври острова 1 й острова 2 нічого не знали. Світ на їхніх островах зійшовся пупом.

Тож повернемося до королеви. Вона якраз роздмухувала чай над рожевою карафочкою, як заявився Ізраїль і заявив, що готовий вигнати запроданців з острова і скинути в пучину дикого океану. Королева секунду-дві подумала, на знак згоди хитнула головою (вона взагалі з усім погоджувалася) і пішла читати свій улюблений роман, як зароджувався на островах хрум-хрум. Але одна з фрейлін нагадала, що у неї сьогодні аудієнція з прибульцями, вірніше, зі мною, бо до цього ми якось розминулися. Цього разу вона подумала дві-три секунди і ствердно кивнула головою. На той час з туалетом її було покінчено. Їй закрутили гуглика на голові (щоб туди не пролазили воші) і додали макіяжу – суміш м’якої гламурності і різких рис правительниці. Коли я заходив в апартаменти, Ізраїль Бек уже клепав морську висадку на острів Абрахама Лі.

– О, шановна, – запищав я. Насправді я говорив людською мовою, але королева сприймала її як писк. – Дозвольте відрекомендуватися. Я син потомствених дворян Лісовські, що колись… – Тут я затнувся, бо не знав, коли це було «колись» і чи є ще зараз це «колись». -…які мешкають на великому континенті Панагія.

Королева зробила зелені губки буквочкою «о», що означало: ви або пройдисвіт, або геній, бо про таке ми вперше чуємо. Легким жестом вона відправила фрейлін з апартаментів і прямо сказала:

– Ви мені подобаєтеся як самець, а тому я вам вірю. Ми обговоримо деякі деталі. Трохи згодом.

Одна думка, що мені прийдеться залазити на цю холоднокровну чуму, викликала у моєму шлунку справжній блювотний везувій. І ми усамітнилися в її покоях.

Ізраїль Бек на плотах підплив до острова 2. До цього