Читати книгу - "Прокляття дому"

червоноармієць вселився в кімнату, він відчинив ці двері, щоб подивитися, що там за ними, побачив халат і, не знати навіщо, взяв його в руки і втягнув ніздрями запах, м'ята і камфора, а дзеркало тим часом мовчки відбивало його відображення, від по-російськи коротко стриженого волосся аж до стоптаних підошов чобіт, у яких він пройшов від батьківщини аж сюди, все це було в німецькому дзеркалі, тоді хлопець зачинив двері. Відтоді коли він буває один у кімнаті, він підходить до вбудованої шафи, відчиняє її, не знати навіщо, занурює на якусь мить обличчя у кремову тканину, не звертаючи уваги на своє відображення в дзеркалі, потім зачиняє двері і лягає. Він і цієї ночі бере в руки гладеньку, блискучу тканину, підносить до обличчя, розтирає між пальцями, потирає одну внутрішню неблискучу поверхню об іншу, глибоко втягає ніздрями запах м'яти і камфори, а тоді зачиняє шафу і лягає в ліжко, а навколо обтягнені рожевим шовком стіни, балконні двері відчинені у темряву, а внизу в саду тихо пирхають коні, сопуть і б'ють копитами у величезній глухій стайні, стіни якої сягають зірок.

Аж раптом цієї ночі до нього долинає звук, ніби шарудять куниці, що звили собі на горищі гніздо, він учора одну застрелив, її шкурка звисає тепер з балконної решітки, за стіною, в яку вбудовано шафу, знову чується шарудіння. Червоноармієць рвучко підіймається, навіть не встигнувши подумати, що в стіні, якщо все зроблено справді так, як має бути зроблено, немає місця для куниці. Він відчиняє двері, і за стіною, на якій висить халат, відразу ж усе тихне. Він відступає крок назад і оглядає вбудовану шафу зверху донизу, оглядає дерев'яні колони по боках шафи, тільки тепер він помічає, що вони не досягають до самої підлоги, між підлогою і колонами — кількаміліметрова щілина, і коли він опускається на землю і зазирає туди, то бачить заокруглення майже повністю схованих у колонах коліщаток. Тільки тепер він бачить, що перед вбудованою шафою на м'якій корковій підлозі видніється слід півкола, це при тому, що двері з дзеркалом завжди відчинялися зовсім легко. У ті уламки секунди, за яку всі ці думки проносяться у нього в голові, з'являється думка і розуміння, що з протилежного боку шафи хтось дихає, хтось, хто вже знає всі його думки, чекаючи тільки, поки закінчиться ця довга-предовга секунда.

Він хапає пістолет, тихо зачиняє дзеркальні двері і рвучко шарпає за металеву ручку, не повертаючи її, як завжди. Одна з дерев'яних колон, чого і слід було сподіватися, відокремлюється від обшивки стіни, і плоска шафа з тихим скрипом подається від сильного ривка, немов хлопець відкрив товсту сторінку дерев'яної книжки. Хлопець зазирає у заховану досі глибоку шафу, бачить жакети, сукні, пальта, сорочки і блузки, що тісно висять у шафі, на верхній полиці лежать светри, шалі та капелюшки, ряд одягу і верхні полиці ведуть у темряву. Саме звідти чутно шарудіння, тільки молоденькому червоноармійцеві нічого не видно. Він чує лише різкий запах сечі й калу і бачить унизу під одягом горщик, наповнений нечистотами. Одні всираються від страху, інші — бо не можуть покинути свого сховку, а ще треті — з люті, думає він, а все разом це зветься війною. Може, ці німці забагато позаховували усього, думає він тепер, наштовхнувшись на таємну шафу з одягом, вони навіть постіль у стіну заховали, а батареї з опаленням — за дерев'яну решітку. І зовсім не розраховували на те, що війна з розмаху накотиться на них назад, заховали все тільки від своїх власних очей. А тепер нарешті все це виволікається назовні: одяг, прикраси, велосипеди, худоба, коні й жінки. Тепер усе це бачать інші, на усе це мусять дивитися і вони самі. Усе виволікують на світло, всі цим користуються, хто живий — уже не миється, а кого засипало — той розкладається і також смердить.

З націленим у темряву пістолетом червоноармієць протискається між одягом углиб, поки не наштовхується на тіло, що мовчки чинить опір, коли він намагається схопити його. Перед війною червоноармієць був іще дитиною, а під час війни його якось не цікавили питання використання жінок, проте тут, коли він знову ховає пістолет у кобуру, щоб мати змогу схопити те, що звивається перед ним, обома руками, він настільки зайнятий хапанням і триманням, а через хапання і тримання підступає так близько, що, поки до нього доходить, що саме він робить, він дотикається в темряві до теплих жіночих грудей, жінка все ще тріпоче і, опираючись, притягає його до себе, тоді він відчуває на своєму обличчі її волосся, і врешті, коли він заштовхує її в найдальший куток, а вона кусає його в плече, а він заломлює їй руки за спину, до нього долинає запах камфори і м'яти, запах хвороб, з якими лежать у ліжку, запах зрілості й мирного життя.

Хтось у темряві заспокоюється, і він береться повільно цілувати губи, яких йому не видно, а він же ще нікого не цілував у губи, він цілує ці, найімовірніше, німецькі губи, вони повні і, можливо, трохи прив'ялі, проте він цього зараз не бачить, адже він нікого ще не цілував у губи, тоді він відпускає її руки і починає пестити тіло жінки, вона більше не пручається, проте він чує її плач, він гладить її по голові, немов потішає, а тоді не знає, що робити далі, хоча стільки разів бачив уже, що робили у схожих ситуаціях його люди. Мама, каже він, не знаючи, що саме він каже, адже тут так темно, що не видно навіть власних слів, тоді вона відштовхує його від себе, він перечіплюється через щось, падає на неї, вона копає його ногами, він знову намагається втримати її, хапає за коліна, і вона завмирає, тоді повільно підіймає свою сукню догори, він притискається чолом до її лона, під сукнею, здається, нічого немає, він глибоко вдихає запах життя, який струменіє з кучерявого волосся на лоні. Вона каже слово, два, проте її слів також не видно в темному сховку. Можливо, війна — це лише розмивання лінії фронту, але тепер, коли вона притримує його голову між ногами, можливо, вона робить це тільки