Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

під приводом пошуку комуністів. Українець Косяк сховав та надав допомогу хлопцеві з родини Яґлінських.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, II/28, Свідчення Юзефа Скиби, арк. 51.

Буди Оссовські, ґміна Турійськ – польське село.

У липні й серпні 1943 року понад 280 мешканців стали жертвами нападів УПА. Семен Шевчук надав сховище полькам, Теофілі Леманській та Анні Курай. У лютому 1944 року передав їх партизанському загонові АК пор. Владислава Чермінського «Яструба».

За спогадами Казимира Добровольського, полякам надавали допомогу український комуніст Сарабко, який вчасно попередив багато осіб, та Петро Стельмашук, голова сільської ради. Він публічно засвідчив на зібранні, що боронив мешканців так, як міг, і хотів би, щоб усі люди жили в мирі, але тепер вони звільняють його з посади.

Анна Ремішевська, піймана двома членами УПА, врятувалася завдяки тому, що один з них не дозволив іншому стріляти вдруге, коли той за першим разом промахнувся.

Полякам, які приховувалися в лісі, постачав сіль українець на ім’я Юстин; він радив, щоб утікали вночі до Купичева, де діяла польська самооборона.

Едварда Кузьминського з дочкою та Теклю Венґжинську, які, втікаючи до Купичева, заховалися в збіжжі на полі під Чорнієвом, знайшов українець з карабіном і наказав виходити. Він їм дозволив помолитися, а потім наказав знов сховатися, а ввечері далі втікати. На запитання, чи він їх не видасть, відповів: «Якби я вас видав, то було б те саме, якби я вас убив». Втікачі щасливо дісталися Купичева.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 379; AIPN, 27 WDAK, II/7, Свідчення Казимира Добровольського, арк. 12–12зв.

Вербичне, ґміна Турійськ – українське село, в якому проживало кільканадцять польських родин, та польський маєток.

У 1943 році члени УПА схопили та закрили в підвалі власника маєтку Едварда Цешковського. Місцеві українці звільнили його, таким чином рятуючи життя.

На початку вересня 1943 року в селі від рук УПА загинуло дев’ять поляків. Українка Євдокія Боць намагалася стримати злочинців. Її чоловік застеріг перед небезпекою родину Ґловінських, завдяки ньому врятувався, між іншим, розпізнаний і вистежений бандерівцями Геронім Ґловінський, член АК. Той же українець урятував також Олександру Вуйцик, яка прийшла до нього з проханням сховати її родину та натрапила на членів УПА. Він зміг переконати нападаючих, що це його родичка. Протягом тижня у Боців ночувала також родина Потоцьких.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 391; L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 121–123; Śladami ludobójstwa na Wołyniu..., с. 177–178 (свідчення Олександри Вуйцик та Альфреди Кравець, дівоче Ґловінська).

Вілька Порська, ґміна Велицьк – українське село та польська колонія.

У колонії внаслідок нападу УПА 3 липня 1943 року загинув 21 поляк. Українці з села Вілька Порська остерігали поляків перед атакою та допомагали їм, зокрема, вирвали з рук УПА вчителя Бороня з колонії Вілька Порська.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 398.

Гай, ґміна Велицьк – польська колонія, яка налічувала понад сто господарств.

30 серпня 1943 року відділи УПА під командою «Вовка», разом з українцями з навколишніх місцевостей, вчинили масове вбивство близько 600 мешканців колонії.

Деякі вцілілі поляки зберігалися українцями в селі Арсоновичі, а потім були таємно вивезені до Маневич та Ковеля.

Ян Фершт розповів Леонові Карловичу про свою втечу від бандерівців: «я зауважив, що на полі, де стояли наші неукладені копи збіжжя, бо ми боялися підпалу стодол, стоять хури і українці вантажать вже на них снопи. Одні оточили село та вбивали людей, інші зайнялися грабуванням майна, починаючи зі збіжжя. Я попрямував прямо на них. Побачивши, що я біжу прямо на тих, які вантажили, на хвилину перестали стріляти. [...] я несподівано почув приглушений голос знайомого українця: „Янек, тікай на кладку і на другу сторону!”. Бо недалеко від цього місця протікала річка Стохід. [...] Я помітив, що й там повно озброєних членів УПА. [...] Я ще довго сидів в хащах. Лише через два дні до Гаю приїхала партизанка чи, може, самооборона з Рожищ, і я подався до свого господарства».

Фершт згадує також про українців, які загинули від рук УПА: «Була в селі така одна українська родина, дуже патріотична. Вони мріяли про свою вільну країну. [...] Тим часом, коли одного разу прийшли до них ті від Бандери, господар-українець, запитав їх: чому ви вбиваєте поляків? Коли прийде час, то і так ми будемо вільні! Потрібно до цього приготуватися по-іншому! Адже діти в колисці зовсім нам не шкодять, ані ті, хто ледве з палицею рухається. Борімося за свободу чистими руками, з нашим справжнім ворогом, якого ми добре знаємо! [...] Через два дні прийшли вночі та вбили всіх! Ніхто з усієї, доволі великої, родини не врятувався!».

Серед православних священиків, які, – як всі думають, – у більшості підтримували антипольську акцію УПА, в Гаю знайшовся такий, що «не погодився з їхньою програмою вбивств усіх поляків і відмовився освячувати ножі, багнети, гвинтівки і благословляти бандитські експедиції. Ще він їм сказав, що так поводячись, вони нічого не досягнуть, а тільки збурять проти себе і народу інші держави. Та й їхні власні співвітчизники цього не схвалять. І сталося з ним те саме, що й з тією ж родиною: його, попадю та двох дітей уночі вбили. Бо мав відвагу сказати їм правду у вічі!».

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 393–396; L. Karłowicz, Zagłada Gaju, „Biuletyn Informacyjny. 27 Wołyńska Dywizja AK” 1997, № 1, с. 48–50.

Доротище, ґміна Несухоїже – українське село з одною польською родиною.

5 лютого 1944 року члени УПА вбили керівника школи Яна Куклінського. В той час його дружина була на роботах у Німеччині. 8-річним сином опікувалася українська вчителька Кваснецька. У 1946 році вона